Тема 12 «Основні причини втрати земельних ресурсів. Ерозія. Методи боротьби»

Питання для самостійного вивчення  

1.Основні причини втрати земельних ресурсів.

2.Ерозія. Методи боротьби

Завдання для самоконтролю знань

Опрацювати матеріал і на основі цього матеріалу скласти повідомлення;

Рекомендована література:

1.Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с.

2.Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник. – К. Либідь, 2004.– 408 с.

3.Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. К.: Либідь - 1997. – 160 с.

Основні причини втрати земельних ресурсів. Ерозія. Методи боротьби

Порушення (руйнування) ґрунтів — складний комплекс антропогенних і природних процесів зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як правило, першою причиною порушення ґрунтів е процеси, ініційовані діяльністю людини (це, наприклад, механічна обробка ґрунтів, трансформація шарів землі в будівництві, переущільнення ґрунтів унаслідок діяльності транспорту, випасання худоби, зрошення або інші зміни режиму ґрунтових і поверхневих вод, забруднення ґрунтів та ін.). Результати цих первинних змін можуть багаторазово посилюватися під впливом природних чинників, наприклад, вітру, дощових потоків тощо.Тобто ґрунт — дуже складна і вразлива система, що формувалася протягом століть, але може бути зруйнована шляхом неправильних дій людини за лічені роки, місяці і навіть дні. Несприятливі природно-антропогенні процеси — це зсуви, ерозія, суфозія, дефляція, карст, селі, засолення, підтоплення, просідання тощо. За 1960—2000 рр. кількість випадків вияву небезпечних процесів в Україні збільшилася в середньому у 3—5 разів. На 80 % міських територій спостерігається вияв близько 20 видів небезпечних для населення природно-антропогенних процесів, серед яких загрозливими залишаються підтоплення, зсуви, абразія, карст. Найефективніше вони виявляються у Волинській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Одеській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим. Майже у 2240 населених пунктах підтоплюється 800 тис. га земель, а в 200 — зареєстровано зсуви, карсти та ін. В Івано-Франківській, Закарпатській областях та в АР Крим на 70 % гірських водозаборів, переважно в низькогір'ї, розвинуті селеві процеси.Ерозія ґрунтів. Ерозія має найбільший руйнівний вплив на ґрунти. Ерозія ґрунтів — це процес захоплення часток ґрунту та їх виношування водою або вітром, а також процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту. Фактична еродованість земель в Україні становить 57,4 %; з них 32 % площ зазнають вітрової, 3,4 % — сумісної дії водної та вітрової ерозій, 22 % — водної ерозії. Найбільше еродованих ґрунтів у Донецькій (70,6 %), Луганській (62) та Одеській (56) областях. Залежно від переваги тих чи інших факторів, що впливають на ерозійні процеси, вирізняють такі форми ерозії ґрунтів:

— водна ерозія, яка починається з крапельної, тобто під дією дощових крапель. Коли вода стікає по поверхні, вона підхоплює та несе частки ґрунту. Таке рівномірне їх вимивання з поверхні називається площинною ерозією. Якщо в результаті вимивання утворюється багато дрібних річищ, ерозію називають струминною, а коли утворюється декілька великих — яружною. Тобто унаслідок ерозії земля може втрачати родючість доти, доки не перетвориться на пустелю, тобто відбувається її спустелювання;

— механічна (агротехнічна) — відбувається у зв'язку з механічною обробкою ґрунтів. Побічним результатом може бути систематичне зрушення ґрунту вниз по схилу внаслідок роботи сільськогосподарських машин і знарядь під час оранки. Надзвичайно небезпечною є механічна обробка ґрунтів уздовж схилу, адже після глибокої оранки дощ, вітер і гравітаційні сили можуть зруйнувати землю за лічені місяці (а за сильного дощу — навіть за годину можуть вимити яр);

— будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву будь-якими будівельними роботами;

— транспортна є наслідком порушення рослинності транспортними засобами;

— пасовищна виникає у зв'язку з ослабленням трав'яного покриву під впливом витоптування та поїдання тваринами. Надмірний випас визначається тим, що трава поїдається швидше, ніж може відновлюватися; результатом є її відмирання, оголення ґрунту та дія на нього ерозії;

— вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається у результаті перевідкладення ґрунтових часток повітряними потоками; під час сильної дефляції виникають пилові бурі;

— хімічна є наслідком нагромадження в ґрунтах окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, отрутохімікатів тощо), які руйнують структуру ґрунту.

Під впливом діяльності людини виникає прискорена (ексцесивна) ерозія, що часто зумовлює повне руйнування ґрунтів. При цьому втрати компонентів ґрунту не компенсуються та відбувається різке зниження його родючості. Руйнування ґрунту здійснюється у сотні й навіть тисячі разів швидше, ніж під час природних ерозійних процесів. У природних умовах родючість ґрунту постійно підтримується тим, що взяті рослинами поживні речовини знову потрапляють у ґрунт із опадами, мінералізуються та знову збагачують його. У сільському господарстві у ґрунт повертається лише незначна частина біомаси, інша — збирається під час урожаю. Особливо сильно виснажують ґрунт монокультури. Розвитку ерозії також сприяє знищення лісів, яке позбавляє ґрунт захисного шару.У середньому ґрунт формується зі швидкістю майже 12,5 т/га в рік, що становить його шар товщиною близько 0,4 см. Таким чином, ґрунти можуть витримати ерозію з такою самою швидкістю, залишаючись у стані рівноваги. На жаль, на переважній більшості ґрунтів цей баланс порушений.

Серед основних заходів щодо запобігання ерозії та боротьби з нею вирізняють такі:

— організаційно-господарські — заходи, що визначають використання ґрунтів лише з огляду на їх придатність для тих чи інших цілей. Вони мають забезпечувати правильну структуру посівних площ та сівозмін, їх розміри та конфігурацію, а також обмеження випасу. До цієї групи заходів належать профілактичні та спеціальні заходи. Профілактичні полягають у забороні: 1) використання авіації для внесення добрив і обробки пестицидами; 2) застосування легкорозчинних отрутохімікатів та мінеральних добрив; 3) розорювання земель і знищення деревно-чагарникової або трав'янистої рослинності на ерозійно-небезпечних ділянках; 4) внесення добрив на сніговий покрив і мерзлий ґрунт; 5) складування добрив на полях тощо. Спеціальні заходи передбачають раціональну (з екологічного погляду) організацію території та комплексне водо-регулювання у межах водозабору;

— протиерозійні агротехнічні заходи, що сприяють поліпшенню поглинальної здатності ґрунту, його стійкості до розмивання та видування. Це, наприклад, глибоке орання, обробка ґрунтів поперек схилів, снігозатримання, терасування схилів тощо;

— протиерозійні гідротехнічні заходи забезпечують повне або часткове затримання поверхневого стоку, запобігання концентрації водних потоків, які спричинюють водну ерозію;

— лісо- та лукомеліоративні заходи — залуженню підлягають днища балок, ярів, еродовані схили, буферні смуги на орних землях. Система захисних лісових насаджень має бути постійно діючим елементом ґрунто- і водоохоронних заходів. Лісові насадження мають вигляд смуг й окремих масивів, що створюють меліоративний ефект і забезпечують регулювання та очищення поверхневого стоку.Окрім ерозії, найістотнішими причинами погіршення якості земельних ресурсів в Україні є: 1) вторинне засолення ґрунтів; 2) підтоплення та висушування земель; 3) антропогенно-техногенне забруднення ґрунтів (рис. 6.3).Вторинне засолення ґрунтів. Його причиною є, як правило, високе піднімання мінералізованих ґрунтових вод унаслідок порушення водного балансу території. Це звичайно притаманне для нераціонально зрошуваних земель. Засолення ґрунтів — одна з форм їх забруднення, визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів та сульфатів). Ґрунти вважаються засоленими, якщо в них міститься понад 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25 % солей у щільному залишку.

Серед заходів боротьби із вторинним засоленням ґрунтів основними є такі:

— правильна організація сівозмін;

— правильна обробка ґрунту з метою підтримки його структури;

— створення лісопосадок;

— правильний режим зрошування;

— раціональна організація витрачання води та запобігання її втратам;

— меліоративні заходи (створення дренажних сіток тощо). Меліорація — соціально необхідний фактор перетворення ландшафтів. Вона здійснюється для регіонів, ландшафти яких потребують коректування низки властивостей і динамічних процесів, що ускладнюють використання їхнього біотичного потенціалу. Основне призначення меліоративних заходів полягає у підвищенні біопродуктивності геосистем і забезпеченні регуляції їх біопродукційних процесів. Реалізація цих заходів означає задоволення ряду соціально-економічних потреб, серед яких найважливішими є такі: отримання додаткової продукції рослинництва і тваринництва на меліорованих землях, підвищення економічності й ефективності сільського господарства шляхом оптимізації його галузевої та територіальної структур, збільшення продуктивних статей водного балансу регіону та ін.