6.3 Емісійні операції (власних акцій, боргових цінних паперів)

Емісійні операції — це пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу, для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для подальшого використання.

Розрізняють такі види емісійних операцій:

- випуск акцій і облігацій;

- емісію векселів;

- випуск депозитних та ощадних сертифікатів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», акція - цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, права на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду й на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акції виконують три головних завдання: по-перше, вони випускаються під час організації акціонерного товариства, щоб забезпечити йому визначений «стартовий» капітал (перша емісія); по-друге, з допомогою їх випуску залучаються додаткові ресурси в ході функціонування товариства (друга й наступна емісії); по-третє, вони випускаються для обміну для злиття з іншою компанією.

Характеристика виду акцій за ступенем захищеності розміру дивідендних виплат передбачає поділ акцій за характером зобов’язань емітента на привілейовані та прості. Це має найбільш істотне значення для інвестора з позицій принципових відмінностей їхніх інвестиційних якостей. (За українським законодавством привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 % статутного фонду акціонерного товариства.

Проста акція дає змогу її власнику стати співвласником товариства, мати право голосу в прийнятті найважливіших рішень та отримувати дивіденди. Кожна акція наділяє її власника одним правом - правом голосу на загальних зборах акціонерів. Гарантій на отримання дивідендів проста акція не дає. Вони залежать від результатів господарської діяльності компанії. Щодо дивідендів, то, як правило, спрацьовує залишковий принцип.

Як відомо, акції поділяються також на іменні та на пред’явника. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», громадяни України можуть бути власниками тільки іменних акцій, які значно менш ліквідні на фондовому ринку, ніж акції на пред’явника, у зв’язку зі складною процедурою їх оформлення й більш жорстким контролем за їхнім обігом.

Акції характеризуються такими видами вартості, як номінальна, емісійна, балансова, курсова, ліквіда­ційна.

Номінальна вартість - це ціна, вказана на бланку акції.

Емісійна вартість - це ціна, за якою здійснюється продаж акцій на первинному фондовому ринку.

Балансова вартість - це ціна, що дорівнює частці влас­ного капіталу емітента, яка припадає на одну акцію.

Ліквідаційна вартість - це ціна, що може бути визначе­на в момент ліквідації підприємства-емітента.

Курсова вартість - це ціна, за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації як боргові цінні папери мають номінальну, викупну та курсову вартість.

Номінальна вартість - це ціна, що вказується на бланку облігації та використовується як база для нарахування процентів.

Викупна вартість - це ціна, за якою емітент здійснює викуп облігації після закінчення терміну її обігу.

Курсова вартість - це ціна котирування облігації на вто­ринному фондовому ринку.

Вартість облігації залежить від періоду погашення, купонної ставки, податкового статусу, ліквідності, вірогідності неплатежу, норми доходу, поточної дохідності.

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів.

Емітент цінних паперів – особа, що випускає цінні папери, як правило це юридична особа або держава.

В Україні випускаються такі основні види цінних паперів, що можуть купуватися і продаватися банками:

• облігації внутрішньої державної позики (ОВДП),

• облігації місцевих позик,

• акції,

• векселі.

Облігація – цінний папір з виплатою фіксованого процента.

Акція – цінний папір, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Вексель – зобов'язання сплатити визначену суму грошей у визначений день.

Цілі інвестиційної діяльності комерційних банків:

• отримання доходу,

• забезпечення ліквідності,

• диверсифікація,

• забезпечення безпеки.

Ліквідність – можливість швидко продати цінні папери. Слід зазначити, що державні цінні папери традиційно мають високу ліквідність, а більшість корпоративних цінних паперів – низьколіквідні, тобто їх можна продати дорожче, ніж вони були куплені, але в разі нагальної потреби в грошових коштах їх важко продати швидко.

Диверсифікація – розподіл коштів між різними об’єктами інвестування для зменшення ризику втрат.

Безпека (у даному контексті) – малий ризик неповернення коштів. Вона досягається ціною зменшення доходності інвестицій. Саме тому державні цінні папери мають відносно низьку доходність.

Зрозуміло, що жоден із цінних паперів не відповідає одразу всім цілям інвестиційної діяльності. Тобто якщо цінні папери безпечні і ліквідні, вони мають низький рівень доходності, і навпаки.

Український фондовий ринок має два рівні:

• первинний ринок, на якому цінні папери розміщуються вперше шляхом емісії, яку проводить або держава, або підприємства, або банки;

• вторинний ринок, на якому цінні папери купуються і продаються по свої ринковій ціні виходячи з попиту і пропозиції.

Суб’єкти фондового ринку:

• держава (в особі Міністерства фінансів та НБУ);

• підприємства-емітенти;

• банки;

• інвестиційні фірми;

• брокерські контори.

Інфраструктура фондового ринку.

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку (Рис. 6.1).

Інфраструктура ринку цінних паперів: - регулятивна; - функціональна; - технічна; - інформаційна. Регулятивна інфраструктура ринку цінних паперів - це система регулювання ринку цінних паперів, що включає систему правил поведінки учасників ринку і систему методів впорядкування укладених угод. Функціональна інфраструктура ринку цінних паперів – це система торгівлі цінними паперами (посередники, фондові магазини, фондові біржі,

Рис. 6.1 – Інфраструктура фондового ринку

56

організований та неорганізований позабіржовий ринок, аукціони з продажу цінних паперів), якам забезпечує процес укладання угод з цінними паперами. Технічна інфраструктура ринку цінних паперів – це система розрахунків з укладання угод, збереження і обліку цінних паперів, що включає депозитарну діяльність (збереження цінних паперів, облік прав на цінні папери); діяльність з ведення та збереження реєстру власників цінних паперів; розрахунково-клірингова діяльність. Інформаційна інфраструктура ринку цінних паперів – включає інформаційну систему (збір, обробку інформації про емітентів, новий випуск, ціни і місця торгівлі цінними паперами) і систему зв’язку (об’єднує засоби зв’язку учасників ринку цінних паперів).

Станом на перше січня 2008 року в Україні було зареєстровано 494 біржі. Із них 20 - агропромислових, 19 - фондових, 314 - універсальних, тобто тих, що працюють із різною категорією продукції. Протягом 2008 року обсяги укладених угод становили близько 25 мільярдів гривень. їх кількість становила близько 200 тисяч. Це за даними Державного комітету статистики України. Обсяги великі, але, якщо врахувати кількість всієї товарної продукції, то становитимуть вони тільки близько 4%. Найбільшу кількість угод було укладено на торгівлю паливом — майже 32%. На другому місті -сільгосппродукція, потім цінні папери, земельні ділянки тощо. Питома вага угод на УФБ та УМВБ на фондовому ринку в останні роки поступово зменшується, і все більший обсяг торгів фіксується на ПФТС.

Асоціація "ПФТС" нараховує 193 члени, серед яких 71 банк і 122 інвестиційних та брокерсько-дилерських компаній.

Найбільш популярний вид цінних паперів, що купують і продають комерційні банки – ОВДП. Це пояснюється:

• традиційною високою надійністю державних цінних паперів,

• фіксованою датою погашення, що дає можливість планувати платіжний календар і бюджет банку.

ОВДП з’явилися на українському фондовому ринку 1995 р., після того, як Росія почала активно залучати кошти комерційних банків шляхом продажу ГКО. В результаті в Росії була побудована величезна фінансова піраміда, і кінець кінцем у серпні 1998р. уряд Росії відмовився викупляти державні цінні папери, проголосивши так званий “дефолт”. Внаслідок цього курс рубля за декілька днів знизився у 5 разів з 6 рублів за долар США до майже 30. Декілька великих системоутворюючих банків стали банкрутами, і лише через 2 роки рівень життя населення наблизився до рівня “до серпня 1998р.”.

У той же час Україна також змушена була піти на реструктуризацію ОВДП. Хоча реструктуризація формально не є дефолтом, проте за своїм економічним змістом мало чим від нього відрізняється.

Починаючи з 2001 р. НБУ запровадив новий механізм рефінансування комерційних банків під забезпечення цінними паперами. Комерційні банки можуть використовувати державні цінні папери, що перебувають у їх власності, як предмет застави при одержанні кредиту овернайт. НБУ надає кредит овернайт за постійно діючою лінією рефінансування на один день під

57

визначену процентну ставку за умови щоквартального укладання генерального кредитного договору між банком і НБУ.

Крім того, під заставу державних цінних паперів комерційні банки можуть отримати кредит, беручи участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться НБУ. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу: - або державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту; - або враховані банком векселі, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

Таблиця 6.1 - Динаміка процентних ставок на первинному ринку ОВДП

Дата емісії	Доходність, % річних
Січень 2004 р.	35
Березень 2005р.	30
Серпень 2006р.	25
Червень 2007р.	19
Червень 20008р.	17

Доходність ОВДП – до 2008 р. постійно знижувалась, але в 2008 р. підвищується до 30%.