Гуманне виховання.

Гуманізм (в перекладі з латинського - людяний) - принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.

Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються допомогти старшим у праці, лагідні до батьків, люблять тварин. Це і є основою для виховання гуманізму. Читаючи оповідання, казки, вони дізнаються про характер стосунків між людьми, засуджують байдужість, бездушність, жорстокість. Велике значення має характер стосунків з дорослими. Завдання виховання гуманізму сформульовані у Правилах для учнів, де говориться про увагу до старших, чуйне ставлення до молодших, товариські стосунки в колективі.

Зміст навчального матеріалу дає достатньо інформації для засвоєння правильних уявлень про _;суть гуманізму, особливо сьогодні актуальні традиції народної педагогіки. Великого значення набуває атмосфера в класі, стосунки вчителі і учнів, вимогливість і величезна повага до особистості.

Виховання любові до праці

У народній педагогіці праця виступає як мірило вихованості, моральності. Формування у дітей бажання працювати на благо інших є ядром формування всебічно розвиненої особистості. В молодшому шкільному віці необхідно сформувати у дітей уявлення про роль праці у житті людей, повагу до людей праці, сумлінне виконання трудових доручень, прагнення виявляти старанність, відповідальність, ініціативу, оволодіння навичками колективної праці, уміння допомогти товаришу.

Виховний вплив має лише та праця, яка добре організована, йде на користь інших людей, має реальний продукт, колективна, в якій розкриваються творчість, ініціатива школяра. На уроках читання та розвитку мовлення учні знайомляться з особливостями праці у різні пори року, вчать вірші та пісні, що прославляють працю. У дітей повинне сформуватися глибоке переконання, що людина, яка нехтує працею, ледарює, користується плодами інших людей - не поважається людьми, викликає осуд. Особливу роль у вихованні любові до праці відіграють уроки трудового навчання, художньої праці, позакласна та позашкільна робота.

Екологічне виховання

Людина є невід'ємною частиною природи, її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. Проте XX століття характеризувалося різкими порушеннями рівноваги природного середовища. Це зумовлено передусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Дивно, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, "розумно" ставляться до використання дарів природи (повітря, флори і фауни). На жаль, людина з неймовірним варварством ставиться до природи.

При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: "Подивись у дзеркало! Ти побачиш в ньому найбільш шкідливе створіння на Землі — людину. Вона знищує те, що не створювала сама — річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Червоної книги. Подумай про це, людино. і зупинись!"

Щорічно із надр планети видобувається понад 100 млрд. тонн сировини, але з них лише 1—3 відсотки йде на виготовлення корисних речей; 97—99 відсотків - у відходи, які отруюють природу. До кінця другого тисячоліття видобуток сировини у рік становив понад 300 млрд. тонн, з яких 290—295 млрд. тонн потрапляли у шкідливі відходи. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити — почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна цивілізація — це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.

Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема — екологічного виховання людини.

Екологія — розділ біології, який вивчає стосунки тварин, рослин, мікроорганізмів, людей між собою і з оточуючим природним середовищем. Останніми десятиріччями почала розвиватись соціальна екологія, яка займається питанням стосунків людини з природним середовищем у всьому його розмаїтті.

Екологічне виховання передбачає озброєння людини знаннями в царині екології і формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

Система екологічного виховання не може бути якимось епізодом в житті людини. Адже це невід'ємна частина її культури. Тому впродовж всього життя особистості має відбуватися процес становлення й удосконалення культури життя людини в природному середовищі, аби дотримуватися рівноваги і науково доцільних вимог симбіозу.

Основні напрямки екологічного виховання: система життєдіяльності сім'ї, виховний вплив дитячих дошкільних виховних закладів, діяльність загальноосвітньої школи та позашкільних виховних закладів, навчання у професійних освітніх закладах, професійна діяльність людини, вплив засобів масової інформації та ін.

У процесі екологічного виховання можна використовувати різні форми: екскурсії, бесіди, ігри, уроки, практичну природоохоронну діяльність, конференції, диспути, колективні творчі справи та ін.

Для формування екологічної культури педагоги використовують розмаїття доступних засобів: усна народна творчість, природне середовище, кінофільми, науково-популярна література, телевізійні програми та ін.