Патріотичне й інтернаціональне виховання

У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. раtrіоtеs - батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектичне пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне - залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Навчальний матеріал у школі має бути насиченим інформацією про спосіб життя українців, народні мистецтва, культуру рідного краю. Велике виховне значення мають цікаві, красномовні факти, приклади з життя країни, її історичного минулого.

На уроках української мови і читання діти вивчають такі теми: "Роде наш красний", "Давно те діялось", "Письменники рідного краю", На світі є одним-одна Вкраїна", та інші. К.Д.Ушинський писав: "Рідна мова має найбільше виховних засобів впливу на учнів". Мова – найважливіша ознака кожного народу, нації, її генетичний код, який поєднує минуле Із сучасним. Через мову дитина засвоює спосіб мислення народу.

На уроках народознавства діти вивчають і практично продовжують культурно-історичні традиції народу, в них формується любов до рідної домівки, батьків, рідного краю.

На уроках музики, трудового навчання, образотворчого мистецтва відроджується материнська пісня, вишиванка, діти вчаться не лише милуватися прекрасними народними виробами, а і самі виготовляють їх.

Особливу увагу патріотичному вихованню слід приділяти в позакласній, позашкільній роботі. Цьому сприяють виховні години: "Свято нашого роду", "Моя сім'я", "Моя країна", "Як тебе не любити, Києве мій" та інші, тематичні екскурсії, усні журнали, ранки, гурткова робота, особливо туристсько-краєзнавчі гуртки, лекторії "Планета", конкурси: "Карта світу", "Рідний край", "Наша держава - Україна", операції: "Дітвора", "Річка мого дитинства", влітку працюють профільні табори: "Краєзнавець", загони: "Юні географи", "Екологи", "Геологи".

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: