18

Тема 3 Податкова система Сполучених Штатів Америки План лекції

1. Державні фінанси та бюджетні принципи США.

2. Федеральні податки.

3. Штатні податки.

4. Місцеві податки та оподаткування племен індіанців.

5. Адміністрування податків.

6. «Податковий план» президента Обами.

Рекомендована література:

Базова: 4, 5, 7-10, 12, 13.

Додаткова: 14, 16, 24, 27, 32, 38, 43, 44, 46, 49, 54, 57.

1. Державні фінанси та бюджетні принципи сша

США – найбагатша й наймогутніша країна сучасного світу єдина супердержава. Фінансово-економічні питання, котрі стосу­ються США, мають воістину планетарне значення. І не лише тому, що Сполучені Штати емітують долар – основну світову резервну валюту. ВВП США у 2010 р. склав 14,8 трлн дол., 24% глобаль­ного ВВП. За обсягом ВВП США втроє перевищують найближчих конкурентів (Японію і Китай), в 10 разів – Росію, в 100 разів – Україну. В 2010 р. фіскальні органи зібрали близько 4,5 трлн. дол. податків та інших доходів. Однак не менш вражаючими є й проблемні показники економіки США та їх державних фінан­сів: обсяг бюджетного дефіциту (1,5 трлн дол.), державного боргу (16,6 трлн дол.), що більше річного ВВП!

Та не одні грандіозні цифри збуджують інтерес до США. У США надпо­тужний інтелектуальний потенціал, тут знаходиться центр світової фінансової науки. Саме американець Джеймс Б'юкенен – єдиний досі Нобелівський лауреат (1986) із числа вчених-фінансистів, наго­роджений з формулюванням «за розвиток договірних і конституцій­них основ приймання рішень в економіці та політиці». Опираючись на ідеї шведських й італійських економістів кінця XIX – початку XX ст., Б'юкенен розвинув і довів до схвалення Нобелівською премією вчення про фіскальний обмін (fiscal exchange).

У світлі останнього громадяни чим у формі податкових платежів віддають у розпорядження держави частину належних їм ресурсів у обмін на унікальні блага і послуги, котрі ринок забезпечити не здатний (концепція market failure). В еквівалентності фіскального обміну шведський класик фінансової науки Кнут Вікселль (1851-1926) побачив новий принцип справедливості в оподаткуванні, що увійшло в систему поглядів сучасної податкової теорії.

В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності..

Справа в тому, що на початках своєї історії США склалися з окремих англійських колоній у Північній Америці, котрі об’єдналися в процесі боротьби за незалежність. Згідно 10-ї поправки до конституції (в складі Білля по права), прийнятої в 1788 р., «повноваження, не делеговані Сполученим Штатам конституцією та не заборонені нею для штатів, закріплені відповідно за штатами або за народом»·. Отже, за основним законом, владні права урядів штатів і федеральної адміністрації рівнозначні, вони доповнюють одні одних, без домінування центру над штатами.

Друге джерело американського партикуляризму – сформований обставинами заселення й освоєння території країни менталітет індивідуалізму, вихований у поколінь піонерів (перших переселенців у Америку) і скваттерів (колоністів, які займали земельні ділянки на frontier – межі просування колоністів на Захід). Звичка американців опиратися на власні сили, надіятися на самих себе була перенесена з індивідуального рівня на рівень державного будівництва.

Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів:

1) виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);

2) співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

3) делегованого права або „правила Ділона” (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).