12)Форми визнання держав

Кредитка беспалтно

Кредитка беспалтно

Кредит до 25 000 грн. Ставка 0% до 55 дней. Оформите онлайн!

Форми визнання

У міжнародному праві існують такі форми визнання:

— de facto;

— de jure;

— ad hoc. Визнання de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає

вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні. Воно може спричинити встановлення консульських відно-син, але це не є обов’язковим. Визнання de facto є практичне визнання, що включає в себе економічні і культурні контакти, при відсутності повних кон-тактів, відсутності дипломатичного визнання. Але й у цих відносинах держа-ва (уряд), у відношенні якої відбулося визнання de facto, вступає в міжнарод-ні відносини як суверен. Так, у 1960 році СРСР визнав de facto Тимчасовий уряд Алжирської Республіки.

Як правило, через якийсь час визнання de facto трансформується у ви-знання de jure. Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб’єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування. Визнання de jure здатне спричинити обмін дипломатичними представниками вищого класу, визнання прав визнаної держави на розпорядження майном та іншими цін-ностями, що належать їй за кордоном, визнання її імунітету від юрисдикції держави, що визнає, і т.п. Іноді таке визнання супроводжується різноманіт-ними застереженнями з боку держави, що визнає, наприклад, про територі-альні межі поширення визнаної влади (при визнанні Великою Британією Союзу РСР у 1924 році) або про відношення до міжнародних зобов’язань (здійснена Великою Британією при визнанні Народної Республіки Болгарії в 1947 році).

Зустрічаються випадки, коли держави, уряди вступають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв’язання яких-небудь конкретних питань, але водночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випадку гово-рять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі). Іноді метою таких контактів може бути укладання міжнародних договорів. Наприклад, чотири учасники переговорів про закінчення війни у В’єтнамі (СІЛА і три в’єтнамські сторони) підписали в 1973 році відомі Паризькі угоди, хоча деякі з них один одного не визнавали. Відсутність визнання в таких випадках не повинна відбиватися на юридичній чинності договору.

13) Визнання урядів

Визнання знову утвореної держави означає визнання і його уряду. У деяких випадках обидва види визнання мають однакові наслідки. Так, після утворення радянської держави багато іноземних держав визнали радянський уряд. Це розглядалася і як визнання держави.

Питання про визнання уряду, виникає у разі створення уряду неконституційним шляхом, в результаті революції, перевороту. При конституційної зміни уряду питання про визнання не виникає. Визнання означає уряду, що держава визнає розглядає даний уряд законним і єдиним представником держави в міжнародних відносинах.

Визнання уряду нерідко використовується для тиску надання на новий уряд. Часом доля уряду залежить від визнання. Особливо показова в цьому плані дипломатична історія країн Латинської Америки. Не випадково саме в цьому регіоні з'явилася в 1930 р. Естрада доктрина, названа на ім'я міністра закордонних справ Мексики, який заявив, що визнання означає втручання у внутрішні справи інших держав і що його країна буде обмежуватися підтримкою або припиненням дипломатичних відносин.

Іншу концепцію втілила сформульована в 1907 р. доктрина Тобара - еквадорського дипломата. У прагненні протидіяти постійним переворотів Тобар заявив, що латиноамериканські країни повинні, хай побічно, здійснювати втручання: "Таке втручання може принаймні прийняти форму відмови у визнанні будь-якого уряду де-факто, створеного революційним шляхом всупереч конституційним режиму". У 1963 р. ця теорія була підтримана Президентом Венесуели Р. Бетанкур.

Современная практика все частіше дотримується того, що вирішальною умовою визнання уряду є ефективність його влади. США формулюють свою позицію наступним чином: "Встановлення офіційних відносин із законним урядом будь-якої держави, як тільки цей уряд здійснює ефективний контроль на своїй території і здатне брати і виконувати міжнародні зобов'язання".

Зростаюча кількість держав (Великобританія, США, Бельгія, Австралія і ін) відмовляються від практики заяв про визнання урядів, обмежуючись встановленням або відмовою від встановлення дипломатичних відносин. Щоправда, суть справи від зміни форми визнання не змінюється. Але загалом такого роду практика обгрунтована: пом'якшується роль іноземної держави як судді в справі оцінки законності уряду.

Разом з тим виявляється тенденція до посилення контролю з боку міжнародного співтовариства. Досить згадати роль ООН в забезпеченні невизнання расистського режиму в Південній Родезії. У Латинської Америці "доктрина Бетанкур" виходить з необхідності утримуватися від визнання урядів, які прийшли до влади шляхом насильства, а не шляхом вільних виборів і не поважають права людини. Близькі погляди висловлюються і в Африці.

Повалення демократично обраного уряду в Сан-Томе і Прінсіпі в 1995 р. було засуджено ООН, Організацією африканської єдності і низкою держав. США заявили, що бачать в цьому "рішучість міжнародної спільноти чинити тиск з метою повного відновлення демократії у Сан-Томе і Прінсіпі". США припинили дію Угод про надання допомоги цій державі.

Аналогічні заходи вживалися і раніше деякі державами. Після повалення в Чилі уряду Альєнде Швеція Фінляндія і відповідно в 1973 і 1974 рр.. розірвали укладені з цією країною Угоди про фінансову та економічну співпрацю. Не можна, але, не помітити, що подібна практика не стала масовою.