4) Види міжнародної правосуб’єктності

Центральними ж в структурі інституту міжнародної право-суб’єктності є комплекси норм, які визначають правоздатність, дієздатність і деліктоздатність суб’єкта міжнародного права. Адже саме вони узагальнюються терміном «міжнародна правосуб’єктність».

Правоздатність – це здатність володіти правами та виконувати обов’язки. Зазвичай саме цей термін використовується для регламен-тації статусу суб’єкта, але в його зміст іноді вкладається комплексне значення – здатність до самостійного втілення прав [5, с. 71]. Він, наприклад, вживається в такому значенні у ст. 6 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), відповідно до якої «кожна держава володіє правоздатністю укладати договори» [10].

Дієздатність – це здатність самостійно здійснювати права та обов’язки. У міжнародному праві вона буває повна, або активна, і обме-жена. Як правило, в інституті міжнародної правосуб’єктності норми, що закріплюють повну дієздатність, стосуються лише держав. Обмежена дієздатність властива іншим суб’єктам міжнародного права [1, с. 309].

Деліктоздатність – це здатність нести відповідальність за право-порушення. Серед норм, які регулюють міжнародну деліктоздатність, розрізняють три основні підгрупи:

1) ті, що стосуються будь-якого міжнародного правопору-шення. Здебільшого це норми-принципи, або норми загального, універсального характеру дії;

2) ті, що регулюють галузеву деліктоздатність. Ці норми діють не лише в обмеженій сфері, у певній галузі або галузях, але й досить часто стосуються обмеженого кола суб’єктів (наприклад, не регулюють відносини у сфері деліктоздатності міжнародних ор-ганізацій, вільних міст, Ватикану та інших суб’єктів міжнародного права);

3) норми, що стосуються небезпечних міжнародних злочинів. Вказані норми вперше з’явилися в міжнародному праві після Другої світової війни у Статуті Міжнародного військового трибуналу (їх перелік дано у ст. 6 Статуту) [11].

5) Держави - основні суб'єкти міжнародного права.

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права тому, що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування.

Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки через те, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що мають суверенітет, який робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.

Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя. До елементів суверенітету держави належить:

а) територіальна цілісність, яка означає, що ніхто не вправі змінити територію держави без згоди на те її вищих органів державної влади або її народу;

б) територіальне верховенство, що означає, що на території держави діють закони тільки тієї держави;

в) нероздільність державної влади, що включає визнання всіма гілками влади верховенства законодавчої влади, що формує систему органів держави і визначає їхні повноваження;

г) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій.

Суб'єктами міжнародного права виступають держави, різні за своїм устроєм: унітарні і складні.

Основні права й обов'язки держав як суб'єктів міжнародного права перебувають у нерозривній єдності й виходять із найважливіших принципів сучасного міжнародного права. Серед найважливіших прав виділяють право на самовизначення; право на політичну й економічну незалежність; право на недоторканність своєї території і вільне використання в національних інтересах своїх природних багатств і ресурсів; право на рівність з іншими суб'єктами міжнародного права та ін. їм відповідають обов'язки: проявляти терпимість і жити у мирі одна з одною; поважати статус, системи і форми правління, обрані іншими народами, відмова від нав'язування будь-якому народові певної форми організації чи управління тощо.