- •Тема 12. Оцінювання персоналу.
- •1. Об’єктивна необхідність та значення оцінювання персоналу.
- •2. Процес оцінювання персоналу: сутність, цілі, завдання, елементи.
- •3. Система оцінки персоналу та її види. Модель комплексної оцінки персоналу.
- •Вихідні дані комплексної оцінки працівника
- •Фрагмент форми для оцінювання наукового співробітника
- •4. Методи оцінювання персоналу.
- •Форма для здійснення управління за цілями
- •Тема 12. Оцінювання персоналу.
- •1. Сутність процесу атестації персоналу.
- •2. Порядок проведення атестації персоналу.
- •Атестаційний лист
- •Матриця якостей менеджера
- •Тема 13. Мотивація та стимулювання персоналу.
- •1. Мотивація персоналу: сутність і значення.
- •2. Матеріальна мотивація трудової діяльності.
- •3. Організація заробітної плати за умов ринкової системи господарювання.
- •Сформулювати якнайдокладніше визначення категорії «мотивація персоналу».
- •Тема 13. Мотивація та стимулювання персоналу.
- •1. Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати.
- •2. Системи оплати праці.
- •3. Організація преміювання персоналу: загальні вимоги.
- •4. Методи нематеріальної мотивації трудової діяльності.
- •Тема 14. Соціальне партнерство в організації.
- •1. Визначення та особливості соціального партнерства.
- •2. Міжнародний досвід розвитку соціального партнерства.
- •3. Соціальна структура та професійно-кваліфікаційний склад персоналу.
- •Тема 15. Ефективність менеджменту персоналу.
- •Підходи до оцінки ефективності менеджменту персоналу.
- •2. Методи оцінки праці.
- •3. Методи оцінки організації управлінської праці.
Тема 14. Соціальне партнерство в організації.
Лекція 23. Соціальне партнерство в організації.
Мета – формування знань щодо сучасних концепцій менеджменту персоналу, зокрема необхідності розвитку соціального партнерства, соціальної структури організації.
План
Визначення та особливості соціального партнерства.
Міжнародний досвід розвитку соціального партнерства.
3. Соціальна структура та професійно-кваліфікаційний склад персоналу.
1. Визначення та особливості соціального партнерства.
Питання соціально-економічного і трудового спектра є об'єктом соціального партнерства.
Соціальне партнерство – така система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, при якій визнаються розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп і право кожної з них відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, шляхів взаєморозуміння й співробітництва в умовах злагоди.
Соціальне партнерство в організації – це система заходів, що забезпечує співробітництво найманих працівників з роботодавцями.
Таке співробітництво здійснюється постійно на двосторонній основі, переважно в формі колективних переговорів, колективних договорів і угод, які регулюють соціально-трудові відносини.
При всій різноманітності моделей, в цілому їх можна розподілити між двома полюсами, двома ідеями.
Перша – ідея класової боротьби, друга – ідея соціального партнерства. У світі є прихильники як першої, так і другої ідеї. Першу ми вже пройшли (1917– 1991 рр.). Наслідки відомі. Соціальне партнерство є основним для нашої держави як у даний період, так і на майбутнє.
Україна стоїть перед необхідністю переходу від економіки індустріального типу до економіки науково-технічної або, як її називають, інформаційної економіки. її найсуттєвіша риса – зміна ролі робітника в процесі виробництва.
З простого придатка машини людина перетворюється на спостерігача, контролера, регулювальника. Комп'ютеризація й автоматизація виробництва ведуть до зменшення частки простої праці та збільшення частки складної, творчої праці.
Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: державою, найманими працівниками та роботодавцями.
Основні положення соціального партнерства відображуються в законодавчих актах, перш за все, в Конституції.
Для регулювання умов оплати праці укладаються угоди про мінімальну заробітну плату, тарифні угоди тощо.
Соціальне партнерство формується як специфічна, необхідна складова ринкових відносин. Це – відносини між найманими працівниками і власниками підприємств (роботодавцями).
Наймані працівники через свої об'єднання (профспілки) та власники засобів виробництва через свої представницькі органи і є двома сторонами соціального партнерства на різних рівнях: від виробничого до загальнонаціонального.
Третьою специфічною стороною є держава або місцеве самоврядування, які встановлюють правила гри для двох інших сторін соціального партнерства та для органів влади.
Потреба врегулювання відносин між сторонами виникає як на рівні підприємства, так і на національному рівні.
В організаціях здійснення соціального партнерства відбувається на основі колективного договору. Сторонами соціального партнерства виступають первинні носії прав та інтересів найманих працівників і власників засобів виробництва.
Профспілкові комітети, ради, об'єднання роботодавців, органи виконавчої влади та місцеве самоврядування реалізують делеговані їм повноваження і виступають сторонами переговорів, сторонами колективної угоди (колективного договору), сторонами колективної трудової суперечки чи конфлікту.
Виходячи з цього, соціальне партнерство – це врегульована нормами права специфічна система двох або трьохсторонніх суспільних колективних правовідносин між власниками засобів виробництва (роботодавцями), найманими працівниками і державою (з місцевим самоврядуванням) або їхніми представницькими органами в процесі реалізації прав та інтересів сторін з соціально-економічних і трудових питань.
Згідно із Законом України «Про соціальне партнерство» визначаються такі форми співробітництва: консультації, переговори, укладання колективних договорів і угод, спільне розв'язання колективних трудових суперечок; організація примирних та арбітражних процедур; участь у роботі органів соціального партнерства; розгляд та вирішення претензій і розбіжностей; контроль за виконанням спільних домовленостей.