3. Природа та джерела змін. Теорії пояснення джерел змін.

Організація як система (властивості організації - структура об’єкту, система управління, поведінка) + Динаміка (зростання та розвиток) і Статика

Властивості організації як системи ОКЛ Менедж_Орг_Тема 1

Природа змін взагалі - це різні стани об’єкту - від вихідного (фактичного) до бажаного (рис. 1.1).

Коли говорять про управління змнами як о процесі, то мають на увазі: ціленаправлений перевод системи з начального стану до кінцевого (цільового) з коректування відхилень!!! Кінцевий (цільовий) стан завжди визначається плануванням (проектуванням) в короткотерміновій та довготерміновій перспективі. Проте, запланований в теперішній час стан у майбутньому може бути вже неактуальним, тому постійно необхідно відстежувати зміни у зовнішньому середовищі та адекватно коригувати діяльність організації.

В ихідний (фактичний) стан організації		Бажаний стан організації
	Траєкторія змін

Рис. 1.1 - Природа змін в організації

Існують два врівноважуючі процеси: інноваційні зміни і стабілізація стану системи (динаміка і статика). В умовах змін зовнішнього середовища статичні елементи є стримуючим чинником організаційного розвитку. Спостерігається такий парадокс: до моменту стабілізації стан системи вже не актуально, оскільки зовнішнє середовище диктує вже інші вимоги. Тобто в кожен момент часу спостерігається розгалуженість (протириччя) між статикою і динамікою організації (рис. 1.2).

Рис. 1.2 - Дінаміка і статика змін в організації

Динаміка змін проявляється в двох типах:

1) зростання - передбачає кількісні зміни, наприклад, одномірні - кількість, двумірні - розмір, трьохвимірні - об’єм, багатомірні - масштаб.

2) розвиток - якісні зміни, вдосконалення. Виникає при неможливості подальшого зростання, у зв’язку з чим наступає або стрибок на більш високий рівень, або падіння (криза).

Згідно циклічним теоріям (синергетиці), стабилізація здійснюється регулюючими діями, які нейтралізують розбалансованість між цільовим та поточним станом (див. ОКЛ «Теорія організацій»).

Згідно теоріям менеджменту якості, стабильний стан системи підтримується попереджуючими та коригувальними заходами.

Проте обидва підходи грунтуються на двух типах управління:

1) по відхиленнях (стабилізація) - управління з негативним оборотним зв’язком. Стабилізація виконується шляхом порівняння цільового стану (в англомовних державах «AS IS» - «Як є») із показниками поточного стану («ТО ВЕ» - «Як повинно бути») та виконанням коригувальних дій.

2) випереджаючий тип (розвиток) - управління з позитивним оборотним зв’язком. Цей тип призваний коригувати цільовий стан при змінах у зовнішньому середовищі.

Стабилізація та розвиток можуть бути присутні водночас, при цьому частина показників стабилізується, друга частина - коригується відповідно до зміненої цілі. Дуже важливим при цьому синхронізація процесів управління!

Управління адаптивними організаціями здійснюється з урахуванням двох контурів: оперативне управління грунтується на від’ємному оборотному зв’язку; стратегічне - на позитивному.

Принципи самоорга­нізації: принцип від'ємного зворотного зв'язку; принцип позитивного зворотного зв'язку.

Механізм негативного зворотного зв’язку забезпечує відновлення та підтримання рівноваги (порядку) в системі. Цей механізм існує в системах різних типів: природних, технічних, біологічних, економічних тощо. Принцип регулювання за допомогою зворотних зв’язків є одним із ключових у кібернетиці. Якщо значення параметрів регулювання відхиляються на виході від заданих, що свідчить про порушення рівноваги в системі або про неоптимальний режим її функціонування, то завдяки механізму зворотного зв’язку відбувається таке коригування входів системи, щоб рівновага в ній відновилась. Але повністю компенсувати збурення, особливо коли вони інтенсивні, доволі складно. Це можна зробити лише у штучних технічних системах.

У складніших системах, зокрема біологічних, соціально-еко­номічних, за допомогою механізму негативних зворотних зв’яз­ків підтримується стан динамічної рівноваги. Так, у біології відоме явище гомеостазису - підтримання стійкої рівноваги між життєво важливими функціями організму, що еволюціонує. У загальнішому сенсі йдеться про підтримання програми функціонування системи. Наприклад, «невидима рука», що в ринковій економіці збалансовує попит і пропозицію, встановлюючи рівноваж­ні ціни, і є механізмом гомеостазису.

Поведінка підсистем і системи у цілому істотним чином характеризується спонтанністю, акти поведінки не є жорстко детермінованими. Щодо ринкової рівноваги, то вона означає встановлення спонтанного порядку, оскільки немає управляючого органу, який дістає інфор­мацію про відхилення від рівноваги між попитом і пропозицією та коригує ціни, повертаючи систему до рівноважного стану. Спонтанна рівновага встановлюється на ринку внаслідок взаємодії продавців і споживачів. Кожний із них діє свідомо, маючи власні цілі, але в результаті їхніх спільних дій виникає єдиний для всіх порядок, що полягає у встановленні рівноважних цін та обсягів продукції. Негативні зворотні зв’язки, компенсуючи відхилення, не завжди повертають систему до вихідних параметрів рівноваги (зокрема, до вихідних значень рівноважних цін та обсягів продукції). Це й означає, що йдеться про динамічну рівновагу.

Згідно з принципом позитивних зворотних зв’язків деякі зміни в системі не пригнічуються, а нагромаджуються та підсилюються, що може призводити до кумулятивних ефектів - переходу системи до нерівноважного стану. Далі система або руйнується, або принципово перебудовується зі зміною структури, функцій тощо.

Зауважимо, що терміни «негативні» та «позитивні» стосовно зв’язків означають лише той факт, що негативні зв’язки гасять флуктуації, повертаючи систему до стану рівноваги, а позитивні - підсилюють флуктуації, переводячи систему до нерівноважного стану. При цьому «негативні» зворотні зв’язки можуть нейтралізувати як небажані в системі та середовищі збурення, так і корисні зміни. Коли, скажімо, в економіці застосовується жорстке, централізовано-адміністративне управління, нерідко корисні інновації, новітні технології, ефективне впровадження яких потребує перебудови структури й законів функціонування економічної системи, зміни свідомості керівників та перебудови підсистеми управління, механізм негативних зворотних зв’язків блокує, повертаючи систему до стану рівноваги, далекого від оптимального.

Рис. - Приклад дії механізму позитивних зворотних зв’язків - розгортання гіперінфляційної спіралі

Позитивні зворотні зв’язки також можуть відігравати як сприятливу, так і несприятливу роль. Наприклад, зі зростанням інвестицій зростає ефективність виробництва, а це, своєю чергою, сприяє залученню нових інвестицій, які стимулюють подальше зростання виробництва, і т. д. (формула «капітал на капітал»). Як приклад небажаної, руйнівної дії позитивних зворотних зв’язків можна навести механізм розгортання гіперінфляційної спіралі, коли в нерівноважному стані економіки зростання цін через механізм причинно-наслідкових зв’язків спричиняє подальший виток зростання цін (рис.).

Висновок: кібернетичні системи з вбудованим механізмом зворотних інформаційних зв’язків завдяки залученню до процесу функціонування результатів попередніх дій здатні ефективно самоорганізовуватися та налагоджувати взаємовідносини із середовищем, керувати своїм розвитком, протидіючи негативним флуктуаціям та підтримуючи гомеостатичний стан (динамічну рівновагу). Отже, розгляд організації як кібернетичної системи має важливе прикладне значення для виявлення контурів прямих та зворотних зв’язків, відстежування ін­формаційних потоків, створення ефективних організаційних систем управління тощо.

Джерела змін.

Необхідність управління змінами в організації пов'язана із невідповідністю процесу управління потребам, зумовлена середовищем її функціонування. Джерелами змін вітчизняних організацій є чинники внутрішнього та зовнішнього середовища (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Внутрішні та зовнішні джерела змін

Внутрішні	Зовнішні
1. Швидке перепрофілювання організації	1. Економічна ситуація
2. Організаційна криза	2. Державне регулювання
3. Застарілість продукту (технології)	3. Соціально-культурні компоненти
4. Зміна цінностей і норм поведінки у працівників	4. Зміни законів та інших регуляторів
5. Зниження продуктивності організації	5. Рівень конкуренції
6. Невдачі у проведенні попередніх перетворень	6. Низька купівельна спроможність населення
7. Усвідомлення необхідності змін
8. Зростання невдоволення працівників існуючим станом
9. Падіння показників ефективності управління організацією

Приклад внутрішніх та зовнішніх джерел кризового розвитку будівельної організації:

В прикладі наведено типовий перелік факторів, які підвищують імовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози або факторами-провокаторами. Набір факторів, що зумовили виникнення кризових явищ та банкрутство окремої організації, завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей організації протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється у часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги.

Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їх негативний вплив на організацію. Жоден з факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, його прояву можна та потрібно протидіяти. Засобом такої протидії є спеціальним чином організоване антикризове управління.

Зовнішні чинники кризового фінансового розвитку (табл. 1.2):

а) соціально-економічні чинники загального розвитку країни. У складі цих чинників розглядаються тільки ті, які надають негативну дію на господарську діяльність досліджуваної організації, тобто формують загрозу її банкрутства;

б) ринкові чинники. При розгляді цих чинників досліджуються негативні тенденції розвитку товарних (як по сировині і матеріалам, так і по продукції, що випускається) і фінансового ринків;

в) інші зовнішні чинники. Їх склад організація визначає самостійно з урахуванням специфіки своєї діяльності.

Таблиця 1.2 - Система основних зовнішніх (екзогенних) факторів,

що обумовлюють кризовий розвиток організації

№	Назва факторів
1	Загальноекономічні фактори:
1.1	Спад обсягу національного доходу
1.2	Зростання інфляції
1.3	Уповільнення платіжного обороту
1.4	Нестабільність податкової системи
1.5	Нестабільність регулюючого законодавства
1.6	Зниження рівня реальних доходів населення
1.7	Зростання безробіття
2	Ринкові фактори:
2.1	Зниження ємності внутрішнього ринку
2.2	Посилення монополізму на ринку
2.3	Суттєве зниження попиту
2.4	Зниження активності фондового ринку
2.5	Нестабільність валютного ринку
3	Інші фактори:
3.1	Політична нестабільність
3.2	Негативні демографічні тенденції
3.3	Погіршення криміногенної ситуації

Внутрішні чинники кризового фінансового розвитку залежно від особливостей формування грошових потоків організації (табл. 1.3):

а) чинники, пов'язані з операційною діяльністю;

б) чинники, пов'язані з інвестиційною діяльністю;

в) чинники, пов'язані з фінансовою діяльністю.

Таблиця 1.3 - Система основних внутрішніх (ендогенних) факторів,

що обумовлюють кризовий розвиток організації

№	Назва факторів
1	Операційні фактори:
1.1	Неефективний маркетинг
1.2	Неефективна структура поточних витрат (висока частка постійних витрат)
1.3	Низький рівень використання основних засобів
1.4	Високий розмір страхових та сезонних запасів
1.5	Недостатньо диверсифікований асортимент продукції
1.6	Неефективний виробничий менеджмент
2	Інвестиційні фактори:
2.1	Неефективний фондовий портфель
2.2	Висока тривалість будівельно-монтажних робіт
2.3	Суттєві перевитрати інвестиційних ресурсів
2.4	Недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованим реальним проектам
2.5	Неефективний інвестиційний менеджмент
3	Фінансові фактори:
3.1	Неефективна фінансова стратегія
3.2	Неефективна структура активів (замала їх ліквідність)
3.3	Надмірна частка займаного капіталу
3.4	Висока частка короткострокових джерел залучення займаного капіталу
3.5	Зростання дебіторської заборгованості
3.6	Висока вартість капіталу
3.7	Перевищення граничних меж фінансових ризиків
3.8	Неефективний фінансовий менеджмент

Теорії пояснення джерел змін.

В сучасній управлінській теорії існують три відомі концепції першопричини, що обумовлюють зміни в організаціях:

1) екстерналістська теорія, згідно якої першопричини змін будь-якої соціокультурної системи, у тому числі організації, знаходяться за межами самої системи. Прибічники теорії визнають, що організація сама по собі не має ніякої здатності до спонтанної зміни й без впливу зовнішніх сил залишається незмінною;

2) теорія іманентної зміни, якою проголошується, що певна система перетворюється в наслідок її невід’ємної властивості змінюваності та виходячи з власних можливостей і ресурсів, причому зовнішні фактори (які являють собою системи, що іманентно трансформуються) не відкидаються, а розглядаються як додаткові;

3) інтегральна теорія, прихильники якої намагаються пояснити природу змін в організації як результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил.

Важко погодитись з тим, що такі системні процеси, як розвиток складної соціально-економічної та техніко-технологічної системи, якою є сучасна організація, може пояснювати виключно внутрішніми або зовнішніми причинами. Тому, виходячи з позицій інтегрального підходу, можна вважати, що розвиток сучасних організацій може здійснюватись в межах двох основних моделей – органічного та/або зовнішнього розвитку (див. тему 9 «Організаційний розвиток»).