Інформаційні системи законодавчих органів влади

План.

1. Організація інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності у контексті розвитку теледемократії.

2. Інформаційно-технічний комплекс «РАДА».

3. Структура та інформаційне забезпечення підсистеми «Законопроект».

4. Електронний інформаційний бюлетень. Бази даних правової інформації ВРУ.

5. Проблеми і перспективи Інтернет-виборів.

Література

1. Горьовий Л. Є. та ін. Комп'ютеризована система інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльнос­ті. — К., Парламентське вид-во, 1998. — 149 с.

2. Дубов Д.В., Дубова С.В. Основи електронного урядування. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 176 с.

3. Косолапов В. Л. Автоматизированная система обработки инфор­мации и экспертных оценок при анализе общественно-политических про­цессов // УСиМ. — 1998. — № 1. — С. 25—32.

4. Косолапов В.Л. Информационно-аналитическая технология под­держки избирательной кампании. — http://www.cecu.kiev.ua/new/ r8/kos.htm.

5. Матеріали сайтів: http://www.cs.uiowa.edu/~jones/voting/, http://www. electioncenter.org/, http://www.misq.org/discovery/articles96/.

1.

Основні напрями реалізації проектів з теледемократії

Сьогодні в усьому світі спостерігається дедалі більше відчу­ження політиків від пересічних громадян і спад інтересу останніх щодо політичних проблем. Відповідно, починаючи з останньої декади XX століття у багатьох країнах було започатковано дослі­дження та проекти, спрямовані на пошук шляхів стимулювання демократичних процесів з використанням сучасних телекомуні­каційних технологій. Пілотні проекти включають системи теле­конференцій, публічні інформаційні термінали, системи телевиборів тощо. Усі такі зусилля позначаються як «теледемократія».

Теледемократія (teledemocracy) — використання телекомуніка­ційних технологій для більшого залучення громадян у політичні процеси на основі поліпшення передавання політичної інформації та думок між громадянами, політиками і виконавчою владою.

Демократична система має чотири складові — громадян, за­конодавців (політиків), виконавчу владу і судову систему. Неза­лежність останньої пояснює виключення її зі сфери таких досліджень, а решта складових є рівноцінними.

Очевидно, що впровадження новітніх інформаційних техноло­гій має на меті автоматизацію не тільки діяльності окремих струк­тур, а й інформаційної взаємодії між ними. Зв’язки громадян з ор­ганами влади забезпечують різноманітні системи електронної комерції за участю держави. Не менш важливими є інформаційні взаємозв’язки між законодавчою та виконавчою гіл­ками влади.

Основою для виявлення та формулювання проблем, які потре­бують правового врегулювання, є оперативні та статистичні дані, що охоплюють усі аспекти життя суспільства і держави; засідан­ня Верховної Ради України та інших органів вищої влади; соціо­логічні дослідження, рішення, звернення громадських організацій та партій; міжнародна інформація, світовий досвід; листи та звер­нення громадян, організацій і т. ін.

При цьому роботу законодавця (депутата) неможливо відо­кремити від його діяльності як політика. З урахуванням існуван­ня як формальних (офіційних) інформаційних потоків та проце­дур прийняття рішень, так і неформальних, автоматизоване за­безпечення законотворчої діяльності має відбуватись у трьох на­прямках — підтримка роботи парламенту; надання доступу до нагромаджених даних, що їх можна використати у процесі при­2держа рішень; забезпечення комунікацій між політиками та їх зв’язків з органами державної влади і громадськістю.

З 1990 року у Верховній Раді України функціонує інформа­ційно-аналітична система, яка охоплює весь цикл забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності. Автоматизовані збирання, накопичення та аналіз даних з проблем, які потребують нормативно-правового регулювання; підготовка проектів норма­тивно-правових актів; колективне обговорення пропозицій; порів­няльний аналіз, узгодження, прийняття (голосування); оперативне доведення їх до застосування на практиці; оброблення інформації і зворотний зв’язок про наслідки дії чинного законодавства та аналіз даних для прийняття рішень.

Система надає послуги не лише структурним підрозділам Верховної Ради України, а й тисячам користувачів державних і недержавних організацій, установ, закладів і підприємств, фізич­ним особам як в Україні, так і за її межами.

Комп’ютерна мережа, на основі якої реалізовано систему, роз­ташована у 8 будинках Верховної Ради і об’єднує близько 400 ро­бочих станцій. Середовищем передавання є 5 км волоконно-оптич­ного кабелю і понад 20 км кабелю скрученої пари. Основними прин­ципами побудови мережі є висока пропускна спроможність переда­чі даних, ізоляція інформаційного трафіку для кожного будинку і кожного поверху в будинку, управління комп’ютерною мережею з центрального вузла, інтеграція побудови комп’ютерної мережі Вер­ховної Ради України в регіональну мережу м. Києва та глобальну мережу України і світу, захист від несанкціонованого доступу.

Комп’ютерна мережа Верховної Ради України має вихід до Інтернет через вузли СП «Інфоком» та Українського об’єднання електрозв’язку «Укртелеком».

Доступ до інформації надається з робочих місць секретаріатів постійних комітетів, фракцій, груп та підрозділів Верховної Ради.

У структурі ІC Верховної Ради України виділено кілька функ­ціональних і забезпечуючих підсистем. У свою чергу, деякі з цих підсистем складаються з окремих комплексів. Напри­клад, підсистема спеціалізованих комплексів управління законотворчим процесом містить комплекси «ПЛАН», «Реєстрація та| контроль проходження законопроектів», «Контроль за проходженням документів у підрозділах», «Контроль виконання дору­чень і запитів народних депутатів України та інформування», інформаційно-аналітичний комплекс «Вибори». Крім того, ця підсистема містіть окремі офісні завдання, що функціонують у структурних підрозділах («Кадри», «Бухгалтерія» та ін.).

Інтегрована база даних системи містить юридичну, соціально-економічну та іншу інформацію, зокрема: відомчі нормативні ак­ти; матеріали зарубіжного законодавства; каталоги літератури; фонди інформаційних агентств світу; стенограми засідань Верховної Ради України інших зібрань та обговорень; пропозиції до за­конопроектів; результати голосувань; програми народних депу­татів, партій, рухів; статистичні дані міністерств, відомств, соціо­логічних досліджень, звернення, скарги і пропозиції громадян, організацій тощо, відомості щодо проблем держави і суспільства.

Така інформація може надаватись користувачам на локальні ПЕОМ у вигляді протоколів поновлення, з використанням локаль­ної мережі та мережі Інтернет, на компакт-дисках, електронною поштою у вигляд окремих файлів або протоколів. Електронна пошта, зокрема, вважається фахівцями одним із механізмів за­безпечення демократичності прийняття рішень. На відміну від телефону, який закріплює існуючі інформаційні потоки, електрон­на пошта вирівнює участь окремих осіб в обговореннях і прийнят­ті рішень незалежно від їх віку, статі або соціального статусу.

Поширення матеріалів в електронному вигляді прискорює їх доставку і виключає рутинну роботу — розмноження, розкладан­ня документів у конверти, пересилання. Економічність такого пере­давання дає можливість збільшити кількість абонентів. Перева­гами є також більший ступінь секретності порівняно зі звичайною поштою та асинхронність — передавання повідом­лення та його 3держання можуть бути розділені у часі.

2.