МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ КТУ

Методичні вказівки

до практичної роботи №2

"Вивчення способів отримання, умов застосування вогнегасних речовин, конструкцій та принципу дії ручних вогнегасників"

Кривий Ріг, 2010

Мета роботи – вивчити властивості вогнегасних речовин, обрати спосіб гасіння пожежі в залежності від характеру загоряння та навчитися користуватися ручними вогнегасниками.

І. Загальні відомості

1.1. Фізичні властивості припинення горіння

Існують наступні способи припинення горіння:

• охолодження горючих матеріалів або речовин (водою, твердою вуглекислотою, що має температуру -80ºС, або шляхом їх перемішування);

• розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами (вуглекислим газом, азотом, інертними газами, водяною парою або тонкорозпиленою водою);

• ізоляція реагуючих речовин від зони горіння шляхом створення ізолюючого шару ( покриття горючих матеріалів хімічною або повітряно-механічною піною, ковдрою, вибухом, перекриття прорізів приміщень або гірничих виробок).

1.2. Хімічні способи припинення горіння

Здійснюються за рахунок введення в зону горіння хімічних речовин, котрі зв’язують активні центри горіння, в результаті чого обриваються ланцюгові реакції горіння. в якості хімічних вогнегасних засобів використовуються бромпохідні та галоідовані вуглеводороди) бромистий етилен, бромистий метилен тощо).

Доцільність того чи іншого способу та прийому залежить від обставин пожежі (його розмірів й виду), властивостей, горючих речовин, економічності та інших причин.

2. ВИХІДНІ ДАНІ

Вихідними даними є: характеристика пожежі, властивості вогнегасних матеріалів та область їх застосування, улаштування та принцип дії ручних вогнегасників.

3. Порядок виконання роботи

3. 1. Властивості вогнегасних засобів та область їх використання

Вогнегасні засоби – це речовини або матеріали, за допомогою яких створюються умови, що забезпечують припинення горіння.

Самими розповсюдженими засобами гасіння пожежі є:

Вода – найбільш розповсюджений засіб гасіння пожеж. Її застосовують також і в суміші з різними хімікатами.

Володіючи високою теплоємністю (500 кДж/кг) і теплотою пароутворення (2500 кДж/кг), вода інтенсивно поглинає теплоту, що виділяється при горінні. Літр води утворює 1725л пари, яка і розбавляє реагуючі при горінні речовини. До того ж вода в силу низької теплопровідності слугує надійною тепловою ізоляцією при змочуванні поверхні матеріалу, що горить.

Якщо матеріали, що горять, погано змочуються, в воду добавляють 0,5 – 2,0% речовин, що зменшують її поверхневе натягнення (сульфазол, піноутворювач), чим суттєво знижують витрати води (в 2 – 2,5 рази при гасінні бавовни, шерсті, торфу, сажі й ряду інших горючих речовин).

Необхідно пам’ятати: неможна застосовувати воду для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою, горючих рідин, карбіду алюмінію, барію, кальцію, лужних металів, магнію та його сплавів, і в ряді інших випадків.

Вуглекислота. вуглекислотний газ при температурі 0ºС і тиску 3430 кПа переходить в рідкий стан (вуглекислота). При швидкому розширення під час випуску з балону вона перетворюється в тверду фазу – переохолоджений вуглекислотний сніг, що має температуру -80ºС через велику різницю температур вуглекислотного снігу й нагрітої поверхні швидкість її охолодження значно вище, ніж при застосуванні води. При нагріванні вуглекислотний сніг, минаючи рідку фазу, перетворюється в газ і розріджує реагуючі речовини.

Вуглекислота не електропровідна, не викликає псування предметів при гасінні. тому її застосовують для гасіння електроустановок, двигунів, при пожежах в архівах, музеях, в складах з цінними паперами і матеріалами.

Піна – це механічна суміш газу і рідини в формі пухирців. Маючи невелику щільність, піна легко утримується на поверхні рідини, що горить, ізолюючи вихід пари рідини в зону горіння й доступ атмосферного повітря.

основним показником піноутворення є кратність піни, тобто відношення об’єму піни до об’єму рідини, з якого вона отримана.

В практиці гасіння пожеж найбільше застосування отримала хімічна піна.

Хімічна піна отримується з піно генераторних порошків в результаті хімічної реакції нейтралізації між кислотою і лугами. До складу піно генераторного порошку входять наступні компоненти (у %): сірчаний глинозем, бікарбонат натрію, екстракт солодкового кореню. Хімічною піною неможна гасити електроустановки під напругою, через те, що вона електропровідна. Кратність хімічної піни 4-6, щільність близько 0,2 г/см³, стійкість (час з моменту її утворення до повного розпаду) 40хв.

Хімічна піна отримується в спеціальних апаратах – піно генераторах типу ПГ – 50, ПГ – 100 продуктивністю 50 та 100 дм³/с, а також ручних вогнегасників типу ОХП.

Галлоїдовані вуглеводи – це важкі рідини (щільність 1,46 – 2,46 г/см³) з низькою температурою кипіння, легко переходять в газоподібні стани при нагріванні.

Вогнегасна дія їх заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння і тому їх часто називають інгібіторами, флегматизаторами або антикаталізаторами.

Для гасіння пожеж застосовують галлоїдовані вуглеводні, які не володіють високими токсичними властивостями: бромистий етил, бромистий метилен та фреони.

Порошки. в останній час для гасіння пожеж широко використовуються порошкові состави, приготовані на основі солей вуглекислої та двовуглекислої соди, галунів, крейди та інших речовин.

в шахтах, небезпечних за газом та пилом, для локалізації вибухів пило повітряних сумішей застосовують глиняно-сланцевий порошок (пил) у вигляді сланцевих заслонів і осланцювання гірничих виробок. В цьому випадку глиняно-сланцевий порошок викликає інгібуючу дію а ланцюгову реакцію вибуху.

При гасінні пожеж у відносно замкнених приміщеннях застосовують вогнегасні засоби розбавлення: вуглекислий газ, азот, водяна пара,інертні гази. Вони зменшують концентрацію кисню в атмосфері приміщення нижче меж, необхідних для горіння (11 – 12% кисню).