Лекція 4. Спілкувальний етикет у сперечанні.

План заняття:

1. Поняття сперечання. Діалектичне та ерестичне спілкування як види сперечання.

2. Ерестична діалектика.

Зміст лекції:

1. Поняття сперечання. Діалектичне та ерестичне спілкування як види сперечання.

Сперечання — це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осіб-учасників домагається перемоги своїх думок, по глядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне (від гр. «мистецтво провадити бесіду») та еристичне (гр. «суперечка»).

Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення аргументів і контраргументів. Друге – використання різних словесних і несловесних засобів з метою подолати суперника незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, в еристичному сперечанні йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності сперечатися, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

2. Ерестична діалектика.

У XIX ст. німецький філософ Артур Шопенґауер теоретич­но поєднав ці два види сперечання в еристичній діалектиці. Він уважав, що доволі часто позірна аргументація збиває, звалює істину й слушність, а тому потрібно знати, які засоби використовує для отримання перемоги у сперечанні супротивник, і самому володіти мистецтвом їх застосування.

В еристичній діалектиці і в полеміці – «військова майстерність», яку ще називають войовничою дискусією, бо вона має за мету перемогу, утвердження власного погляду, етикетність теж не завжди перебуває на передньому плані. Проте варто дотримуватися поради давніх римлян: – «приємно в способі, міцно в суті», або, як не цілком делікатно висловлювалися інтелігенти в минулому, ввічливо, але в зуби! Іншими словами, навіть вільно володіючи всіма 34 способами «еристичної діалектики», описаними А. Шопенґауером у його «Мистецтві провадження сперечань», не варто забувати про особисту гідність і пошану до супротивника.

Пра­вила для дискутантів і еристів.

1. Намагатися уникати сперечань, особливо безпредметних – сперечань задля сперечань.

2. Визначити тему сперечання і за потреби уточнювати її в перебігу розмови. Не підміняти самому і не дозволяти підміну теми, «сповзання» з неї опонентові.

3. Виявляти готовність до примирення, узгодження позицій на основі взаємної симетричності поступок.

4. Намагатися знаходити спільне у позиціях – своїй і опонента. Дуже важливо робити це від самого початку розмови. Наполягати на істині, а не на своїй думці.

5. Уважно слухати співрозмовника, добре запам'ятову­вати важливі моменти (як слабкі, так і сильні) його мовлення. Стежити за його намірами.

6. Не підвищувати висоти тону і не збільшувати сили голо­су: опонент зробить те ж саме.

7. Не сперечатися про те, чого добре не знаєте, аби не виявити свою необізнаність. Не сперечатися на надто загальні та надто вузькі теми. Не вживати слів і виразів, значення яких добре не знаєте і не можете пояснити.

8. Якби люди домовилися про значення слів, суперечок стало б наполовину менше, – говорили ще в античну добу. Тому завжди доцільно з'ясувати, про що йдеться.

9. Аргументація має бути переконливою, стосуватися суті справи. Коли людині щось незрозуміло, невідомо або вона з чимось не може погодитися, то не обов'язково в цьому винен її опонент.

10. Недоцільно відразу наводити всі відомі Вам докази. Якщо опонент зігнорував наведені Вами аргументи, які Вам видаються важли­вими, то про них йому можна нагадати фразами: Ви ще не висловилися щодо...; Чи не могли б Ви сказати, якої Ви думки про...; Ви чомусь не зауважили... Коли Ви зауважили, що співрозмовник говорить неправду, попросіть повторити або уточ­нити сказане ним, часом це допомагає.

11. Вправно використовувати знання законів формальної логіки: зв'язки між твердженнями, висновки із своїх (і чужих!) тверджень, протиріччя між твердженнями тощо.

12. Не говорити про свою особу, не виставляти себе на перше місце, не хизуватися своєю ерудованістю, дотепністю, не вихвалятися.

13. Бути щирим у розмові – словесна аргументація не має містити в собі «задніх думок», прихованих цілей, «гри на публіку».

14. Не боятися виправляти свої помилки, вносити корективи в свої міркування й докази.

15. З повагою ставитися до партнера: не насміхатися з його вад і помилок, не ображати, не дратувати оцінними висловлюваннями.

16. Перебивають співрозмовника не лише, аби щось з'ясувати, уточнити, повернути до теми, а й для того, щоб він утратив концентрацію, збився з головного і застряг у поясненні другорядних деталей, роздратувався, не встиг укластися у визначений регламентом час тощо. Якщо Вас некоректно перебили і Ви знаєте, що відповісти, то треба це зробити спокійно, коротко, але достатньо вичерпно.

17. Змінити тему або й зовсім припинити розмову, якщо, використавши всі аргументи і факти, Ви не змогли переконати співрозмовника через його свідому впертість та непоступливість і некомпетентність. Однак у діловому світі не рекомендують демонстративно припиняти перемовини, «грюкнути дверима», навіть якщо партнер провадить нечесну, підступну гру, поводиться нетактовно й агресивно.

18. Не втрачати почуття гумору, але не сміятися з власних жартів, дотепів, розказаних Вами ж анекдотів, кумедних аналогічних випадків тощо. Пам'ятати, що найпривабливіша властивість дотепу – стислість.

19. Не вживати і не дозволяти вживання супроти Вас некоректних та непорядних засобів еристики.