1!!!

КйївськаРусь монархічна держава варязьк ої династії Рюриковичів уСхідній Європі зі столицею в Києві. Виникла в 9 столітті в результаті завойовницьких походів варягів і об'єднання під їхньою владою східноєвропейських, переважно слов'янських, племен.

Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років—-з 882-972 Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру — «ШЛЗХІз варягів у греки», підкорили східнослов'янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні

Другий період охоплює князювання Володимира І Великого (980— 1015) та Ярослава і Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло нову культуру .

Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій.Остаточне зруйнування Києва монголо- татарами у 1240 році ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.

Київська Русь відігравала надзвичайно важливу роль у міжнародному житті, посідаючи чільне місце в системі тогочасного світу й активно впливаючи на хід розвитку світової історії. Часто стікаючи кров'ю, вона відбивала напади степових кочівників, тобто була могутнім щитом для Європи. Перебуваючи в у центрі торгових шляхів, КйївськаРусь була кон тактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією та Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяючи активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні та культурні зв'язки мала Русь з різними країнами. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, які прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі.

Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників висунули Русь на провідні позиції у Європі.

Галицько-Волинське

князівство, Королівство

Русі (лат. Яецпит Оаіісіае є/ Ьосіотегіае,

Ке§пит Яшіае; .1199—1.349') — південно-

західне руське князівство династії Рюриков

ичів. утворене у результаті

об'єднання Галицького і Волинськогокнязів

ств у 1199р. Романом Мстиславичем. З

другої половини 13 століття

стало королівством, головним законним

спадкоємцемКиївської династії та

продовжувачем руських політичних і

культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили 8 земель, а також ГІоділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польша.Угоршина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину.

У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

Проте роль і значення Галицько- Волинської держави були й надалі дуже великі. Вона оберігала Україну від передчасного поневолення та асиміляції з боку Польщі і в той час зупинила процес творення нової слов'яно-фінської держави на північному сході. Галицько-Волинська держава виконала свою високу місію — бути містком єднання між Україною і Європою. Вона відкрила широкий шлях західноєвропейським культурним впливам на Україну, зберігаючи кращі традиції української культури.

Ця держава гідно презентувала себе в західноєвропейському світі як справжня пряма спадкоємиця Київської Русі й на сто років продовжила її традиції, щоб передати їх козацькому національно-визвольному рухові, вершиною якого стало творення держави Богдана Хмельницького.

3. Кревська унія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. Руським і ЖемайгійськимН серпня 1385 р. У м. Крево (Білорусь').

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіги (з династії Андегавенов~) і литовського князя. За умовами унії Владислав Н Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення закатолицьким обрядомповернути Польські землі, відібрані у неї ким завгодно; перейти в католицизм і звернути до нього всіх своїх братів, бояр, народ; приєднати до Польського Королівства руські землі і назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену.

Люблінська унія 1569 (від лат, ипіа — союз)— угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину Федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні і липня 1569 року.

Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств. Воєводства поділялися на повіти.

Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада

Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалисяєзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в

західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри.

Берестейська унія(вБересті 1596 р.) - це об’єднай няправославної і католицької церкви з ініціативи частини українськогоправославного духовенства. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать - посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство - отримати місце в цехах. Простий люд, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Берестейська унія та опозиція проти неї

розкололи суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко- католицьку), розділили пізніше українські землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного окатоличення українців, посилення феодального, національного гніту.

4. Причини виникнення козацтва.

Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше - це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної іполітичної свободи, яку вони у Польсько- Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани ГІоділля.Волині. Київщини, а також

Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.

По-друге - на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим жття тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.