3. Перша Січ - Хортицька

З часом поряд козаки почали будувати фортеці, оточуючи їх січеними або рубленими дерев’яними колодами. Таке козацьке укріплення назвали Січчю. Обороняючи поселення-Січ від частих нападів татар, складалося братство вільних роботящих та озброєних людей. З часом вільні люди самі нападали на татар, збагачуючись награбованим. Найдотепніші, старші за віком, сильніші козаки згуртовували навколо себе інших, управляючи дружніми ватагами побратимів, перетворюючись на заможніх та бідніших.

На острові Мала Хортиця в 1556 році на власні кошти, за д опомогою ватаг козаків український православний князь Дмитро Вишневецький побудував укріплену фортецю

Через рік фортецю було зруйновано ордами кримського хана. Проте козаки збудували нову в іншому місці. Зміна місць розташування Січі є особливістю козацької столиці, вона мала військове призначення. В історії відомо вісім Січей (Див.карту )

Січ була справжньою фортецею: навколо – глибокі рови, насипали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями, тут стояли Оборонна вежа

гармати, на оборонних спорудах постійно чергували озброєні козаки.

Макети Січей

П осередині Січі – просторий майдан, в центрі – церква Святої Покрови. В церкві – ікона Пресвятої Богородиці.

Н а майдані відбувалася козацька військова Рада. Навколо майдану – козацькі житла – курені,

збудовані з дерев’яних колод або Курінь козаків плетені з лози та вкриті очеретом, поряд – будинки старшини,

канцелярія, арсенал зброї. Всі будинки були добре пристосовані до оборони. За мурами часто жили ремісники, торговці, в спеціальних будинках – іноземні посли.

II. Запорізька Січ – козацька республіка.

1 . Козацька влада

Січова (військова) рада мала найбільшу повноту влади. Право голосу мав кожен запорожець. На раді обирали кіш – козацький уряд на чолі з отаманом та інших представників козацької старшини( військового осавула, суддю, писаря, обозного). Вся земля Січей називалася «Військо Запорізьке». Територіально вона ділилася на паланки( до 1768 року їх було 5, з 1775 року – 8). На чолі паланки – полковник.

П олковники козацьких паланок

з кошовим отаманом

козацький сотник

2. Знаки влади козаків –клейноди

Булава та бунчук (3-х метрова палиця з металевим каблуком та китицями з кінського волосся) – відзнаки гетьмана, гербова печатка, корогви ( прапори: всього війська, полкові, сотенні); литаври (бубни), труби,пірнач (булава з шестигранним наконечником зі срібними перами) - відзнака полковника;

Л ицар із самопалом — герб Війська Запорозького. Зображався у вигляді козака з рушницею.

3. Права, обов’язки, одяг, їжа, школи козаків

Умовами прийняття на Січ були такі: знання української мови, православна віра, володіння зброєю. Обов’язки січового козака: дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим. Карали козаків за: крадіжки, вбивства товариша, за вживання алкоголю. Козаки дбали про військову майстерність та фізичну загартованість, тому щоранку купалися, незалежно від пори року. Зранку займалися господарством та бойовим мистецтвом. У товаристві запорожців понад усе цінували сміливість, добре серце, почуття гумору, їх звичаї дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування. Серйозно козаки ставилися до віри та шанували старих людей. Старих дідів вони оточували увагою. Не багатьом щастило уціліти в битвах та походах, дожити до глибокої старості, а хто дожив і не пішов у монастир, як здебільшого робили в цьому віці запорожці, лишався на Січі та був на особливому становищі. Без них не обходилася жодна козацька рада, до їхнього слова прислухалися найбільше.

Н а початку історичного існування козацтва запорізькі козаки не могли навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати». У пізній період запорізької історії, коли у козаків уже з'явилися певні звичаї й певний костюм, багато хто з них часто одягався дуже просто. Основний о́дяг запорі́зьких козакі́в — сорочки, шаровари, шапки та жупани. Походним одягом козаків були дві пари шароварів, сорочка, кафтан з грубого сукна, шапка та свита з кобеняком (капішоном). В мирний час запорожці одягались дуже багато. Сорочка з шовковими застіжками, шаровари (з домотканого полотна - льон, конопля -, сукна різного, привізних чи трофейних тканин), червоні чоботи. Поверх сорочки одягали кафтан, який міг бути шовковим, парчовим або суконним. Кафтан підперезували шовковим пасом - широким шовковим поясом, перетканим на кожну четвертину золотими або срібними нитками. Поверх кафтана накидали свиту, завжди суконну з розрізаними рукавами, які, як правило, защіпались один на другий і закладались ззаді під кобеняк, який вживали під час дощу або негоди. На голові запорожці носили брилі або гострокінечну хутряну шапку або кобур -- сукону червону шапку з бобровою опушкою,або високі сиві шапки з хрестом, також червоного кольору (зверху шапки). На каптан, через праве плече вішався на перевязі самопал. А за поясом, на ланцюжках два пістолети і ніж замість кинджала. Шаблюку в мирний час носили рідко, хіба тільки на раду. Тоді ж одягали поверх кафтана -- стальну сітку (сітку-кольчугу). Бороди та голову голили, залишаючи пасмо волосся в вигляді коси, яке закручували за ліве вухо три-чотири рази. Важкою образою було взяти запорожця за чуприну -- вона була для нього священною. Голови та бороди всі запоріжці голили для того, щоб відрізнятися від донських, залишали тільки чуб, якщо чуб був дуже великий, що закривав лице, його заплітали в косу і закладали за вухо (такий чуб називався «оселедець») .

Всі носили вуса, які підфарбовували та підкручували вгору, чим довші вуса були, тим краще. Кожний козак зобов'язаний був мати власне озброєння: коня, спис, мушкет або самопал, пістоль, шаблю,ніж.