Щит і меч( меч один, а не два як інколи роблять) серебристого кольору, по ньому червоними або «золотими» літерами «Культура і Закон» і далі «у протидії злу». Фон - «сірий вельвет».
Анотація
Праця присвячена пошуку вирішення світоглядної проблеми природності соціального, зокрема стосовно юриспруденції. Дослідивши розвиток ідей, що визначали світогляд людини, автор розробив теорію універсального натуралізму для вирішення актуальних проблем сучасності. На основі цієї теорії в книзі пропонується оригінальна інтерпретація соціальних феноменів і, виходячи з цього, - новий, а саме натуралістичний, спосіб вирішення проблем соціальних наук (зокрема, юриспруденції). Вказуючи на прояви сваволі і ілюзій в суспільному житті як ознаки сучасної кризи соціального порядку, що охопила і юриспруденцію, зокрема українську, він вбачає «коренем зла» стан протиприродності волі і свідомості людей. Виходячи з цього, формулюються нові ідеї (у тому числі так звана національна ідея) для подолання зазначеної кризи, які полягають в натуралізації (тобто в узгодженні із природними законами соціального життя) волі і свідомості людей шляхом розвитку у них соціальної культури («Культура – мати порядку!»). Обґрунтовується ідеологія утвердження такого соціального порядку, який би забезпечував права і свободи людини. Вона засновується на формулі: «З культурою - в голові і законом - в руках!». Викладені у вигляді нарисів наукові розвідки автора, адресовані читачам, яких турбують актуальні проблеми сучасності. Тому вони не позбавлені публіцистичності. У них можна знайти відповіді на гострі і складні питання, що постають як виклики нового часу.
Книга, презентуючи нову доктрину протидії злу, засновану на принципі соціального натуралізму, може бути використана не лише як джерело ідей для забезпечення соціального порядку, і, зокрема, для розвитку юриспруденції, що є основою правопорядку, а й як посібник у формуванні соціальної (в тому числі політичної, економічної, правової, моральної, релігійної, наукової тощо) культури громадян – основи нової України.
Мова – українська.
Обсяг – 455 сторінки.
Зміст
Універсальний натуралізм – основа світогляду нового типу або Про «камінь, яким знехтували будівничі» ……………………….5
Соціальний натуралізм як ідеологія Культурної Революції (проблема природності соціального у світлі універсального натуралізму)………………………………... ………………………21
Основне питання юриспруденції і кримінології з позиції соціального натуралізму… …………………...................................61
Культура і закон (нова формула протидії злу)………………….93
Кримінальна сваволя в етиці Ф.М.Достоєвського……………101
Культура врятує світ (Маніфест Нового Просвітництва)……134
Яка культура – таке й життя, або Про національну ідею з антикримінальним потенціалом………………………………...147
Долю народів визначають університети, а не партії і уряди чи парламенти…………………………………………………………161
Свобода слова і культура (кримінологічний аспект)…………168
Соціопатична особистість у кримінологічному контексті (про так званий «корінь зла»)…………………………………………173
Воля і свідомість особи, що вчиняє злочин з необережності…179
Особистість правопорушника, який вчиняє екологічні злочини……………………………………………………………..193
Проблеми кримінологічної безпеки ( нове тлумачення формули «щит і меч»)…………………………………………………………215
Співвідношення Конституції і ідеології у протидії злочинності…………………………………………………………222
Про експлуатацію людини в Україні, або Критика К.Маркса з позиції кримінології………………………………………………230
Концепція політичного права у протидії злочинності………..235
Тероризм як порушення природного права людини на безпеку (дослідження у світлі соціального натуралізму)………………244
Корупція як проблема політичної кримінології………………257
Соціопатія як передумова наркотизації людини………………264
Кримінально-правова доктрина України (проблеми розвитку)……………………………………………………………277
Справедливість кримінального закону (з позиції соціального натуралізму)………………………………………………………..292
Зловживання кримінальним законом і Конституція…………316
Кримінальне покарання у системі засобів протидії злочинності…………………………………………………………323
Кримінальний кодекс України: гендерний аспект……………345
Концепція «винної причинності» у кримінальному праві…...360
Терези української Феміди потребують капітального ремонту (проблеми кримінальної юстиції)………………………………366
Злочинність і юридична глобалістика…………………………375
Додаток. ВОЛЯ І СВІДОМІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ (дослідження із застосуванням принципу натуралізму). АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук…………………………………………………………………...385
Мати-Природа – Найвищий Законодавець для усього сущого на усі часи
(Епіграф) Універсальний натуралізм – основа світогляду нового типу або Про «камінь, яким знехтували будівничі»
На піраміді Хеопса, будівництво якої було завершено в 2580 р. до н.е., ієрогліфами було написано: “Люди загинуть від невміння користуватися силами природи і від незнання істинного світу”. Хоч із того часу людство пройшло довгий шлях розвитку, ця засторога не перестала бути актуальною. Про це свідчать сучасні гуманітарні катастрофи, тобто, ті небезпечні соціальні явища, які є проявами волі й свідомості людей – злочинність, в т.ч. і тероризм, війни, різноманітні прояви соціального волюнтаризму й утопізму тощо.
Соціальні явища є небезпечними тоді, коли вони є протиприродними, тобто порушують закони Матері-Природи, дані нею саме для певного явища. Мати-Природа – це Те, що породжує усе суще і дає йому Закони для існування, утворюючи таким чином Світопорядок, а також ту його сферу, яка називається Соціальним Порядком. Іншими словами, Мати-Природа – це та універсальна сутність, яка проявляє себе в існуванні всього сущого за певними законами, це – сутність, що знаходиться «по той бік» сущого. Тому лише шляхом проникнення крізь феномени сущого можна відкривати ту сутність, яку називають Матір’ю-Природою. Мати-Природа породжує різні речі, даючи їм різні закони для існування. Тому «протиприродність» означає, що явище у своєму існуванні порушує ті закони, які Мати-Природа дала саме для нього, а не закони, за якими мають існувати інші явища. Протиприродність має місце лише при порушенні річчю (явищем) законів власної природи, а не чужої. Прояв протиприродності означає, що явище, порушуючи закони своєї природи, втрачає цю природу і набуває іншої чи іншим чином змінюється його природа. Наприклад, хвороба є порушенням законів біологічної природи, даних для людини, що може привести до її смерті, яка означає заміну біологічної природи живого тіла на фізичну природу, властиву мертвому тілу (трупу), існуючому вже за своїми (не біологічними, а фізичними) законами природи. Злочин є протиприродним феноменом тому, що є порушенням законів соціальної природи, за якими має існувати Людина як соціальна істота, але він не порушує при цьому законів біологічної та фізичної природи. Будучи протиприродними, тобто порушуючи закони природи, дані для їхнього існування, соціальні явища стають небезпечними і тому є соціальним злом, хоч при цьому вони не порушують закони фізичної та біологічної природи.
Усі види соціального зла, що становлять небезпеку для людства, - це прояви волі й свідомості тих людей, які не керуються законами Матері-Природи. Воля і свідомість, не узгоджені з цими законами, утворюють так званий «комплекс сваволі і ілюзій», що є коренем усякого зла на світі (що проявляється у сфері політики, економіки, права, моралі, науки, релігії, мистецтва тощо), в т.ч. і найбільш небезпечної його форми – злочинності.
Воля і свідомість людини призначені для пристосування її до законів Матері-Природи. І якщо цього у тієї чи іншої людини чомусь не відбувається, то тоді її воля і свідомість, набираючи стану сваволі і ілюзій, стають джерелом зла, яке є протиприродною формою соціальної реальності. А найнебезпечнішою формою цього зла є злочинність, включаючи такі її види як тероризм, організована злочинність, корупція, експлуатація людини людиною, зловживання та різноманітні катастрофи криміногенного характеру (криміногенні катастрофи).
Злочинність, або по-біблейному «беззаконня», і є одним із найнебезпечніших проявів безкультур’я людини, тобто того “невміння користуватися силами природи” і “незнання істинного світу”, про які було написано на піраміді Хеопса. Культура ж людини – це міра узгодженості її волі і свідомості із законами Матері-Природи. Такого поняття культури людини, яке випливає з ідеї природної цілісності світу, наразі не вистачає для протидії ураженню людства «епідемією» протиприродності. Воно є своєрідним лікувальним засобом проти хвороби протиприродності – кореня усіх соціальних негараздів. Культура людини як стан узгодженості її волі і свідомості із законами природи створює у неї імунітет проти усіх людських пороків, коренем яких є протиприродність у вигляді сваволі і ілюзій людини, наповнює її життя істинним смислом, тобто тим, для чого людину призначила Мати-Природа. І тут не має значення через який канал ця узгодженість у людини відбувається: через канали ідеології, релігії, мистецтва, науки, практичної діяльності, виховання чи ще іншим чином. Таких каналів безліч.
Нова соціальна наука і, зокрема нова кримінологія як наука про кримінальні прояви сваволі, так само як і нова юриспруденція, що досліджує механізм протидії проявам сваволі і ілюзій з допомогою норм права, на нашу думку, мають шукати засоби розв’язання проблеми протидії сваволі і ілюзіям саме у сфері пізнання законів Матері-Природи і узгодження з ними волі і свідомості якомога більшого числа людей. Це має забезпечити утворення прогрессивного соціального порядку, сприятливого для нормального життя людей.
Слід зазначити, що цей підхід засновується на так званій “універсальній конституції” природи, що випливає з ідеї природної цілісності світу, тобто з ідеї універсального натуралізму1, яка означає, що всяке суще є породжене Матір'ю-Природою і має природні закони для свого
існування. Згідно з цією «конституцією», універсальними для усіх форм природи (фізичної, біологічної і соціальної) є наступні закони: закон годинника; закон обміну; закон стратифікації.
Закон годинника формулюється наступним чином: “Будь-яка річ утворена таким чином, що має у собі фактор, який генерує її рух (поведінку), і фактор, який регулює її рух (поведінку)”. Ці фактори пов’язані як пружина і маятник у годиннику. Якщо, наприклад, взяти до уваги пір'їну, що летить у повітрі, соняшник, що повертає свою «голову» до сонця і людину, що будує собі у селі дім, то «поведінка» усіх цих трьох предстаників фізичної, біологічної та соціальної форм природи має «спільний знаменник» - а саме їхня «поведінка» відбувається за законом годинника. У пір'їни «пружиною», що генерує «поведінку» є її здатність тяжіти (вага), а «маятником», що регулює «поведінку» є форма, яка їй властива. У соняшника «пружиною», що генерує рух його «голови» до сонця є механізм засвоєння сонячної енергії, а «маятником», що регулює цей рух є властивий соняшнику механізм чутливості до сонячних променів. У людини, яка будує собі у селі дім «пружиною» поведінки є воля, що генерує її поведінку, а «маятником» - свідомість, що регулює цю поведінку.
Закон обміну має наступне формулювання: “Кожна річ існує як учасниця всесвітнього обміну між речами”. Цей закон указує на те, що пізнання будь-якої речі фізичної, біологічної чи соціальної форми природи можливе лише через розгляд її як учасниці всесвітнього обміну між речами. Чи лежить камінь на горі під сонцем, чи росте жито у полі, чи читає лекцію професор в університеті – «спільним знаменником» для усіх цих представників трьох форм природи є те, що їхнє буття є проявом участі у всесвітньому обміні між речами.
Закон стратифікації формулюється так: “Будь-яка річ складається зі страт (нашарувань) – річ вищої форми розвитку виникає з речі нижчої форми розвитку і нашаровується на неї, не руйнуючи її, а співіснуючи з нею і перебуваючи з нею у генетичному зв’язку”. Цей закон, зокрема, вказує на те, що соціальна форма природи «народжується» з біологічної, а біологічна - з фізичної, не руйнуючи одна одну, а нашаровуючись вища на нижчу (за принципом «матрьошки») і знаходячись у генетичному зв’язку одна з іншою. Зокрема, воля і свідомість як феномени, що утворюють соціальну страту у людини, мають ґрунтуватися на біологічній страті. Є достатньо підстав вважати, що біологічним субстратом волі є підкірка головного мозку, а біологічним субстратом свідомості є кора головного мозку. Згідно із законом годинника підкірка – це субстрат «пружини», що генерує поведінку людини, а кора – це субстрат «маятника», що регулює поведінку людини, забезпечуючи таким чином людині участь в обміні, в тому числі соціальному. На цих біологічних субстратах і «ґрунтуються» воля і свідомість людини, перебуваючи з ними у генетичному зв’язку. Цей зв’язок указує на те, що усі три форми природи – фізична, біологічна і соціальна - засновані на «спільному знаменнику».
Соціальний досвід свідчить, що прогрес суспільства відбувається завдяки природному соціальному порядку, що сприяє конкурентноздатності тих людей, які мають повніше уявлення про природні закони суспільного життя людей і повніше слідують цим законам. Такі люди, утворюючи собою еліту, і «тягнуть» решту людей суспільства по шляху прогресу. Це, зокрема, було особливо помітно у епоху Просвітництва XVII – XVIII століть, коли просвітителі «витягли» Європу із кризи світогляду, спричиненої середньовічним обскурантизмом.
Проте слід зазначити, що людство не має імунітету від ураження світогляду новими кризами, подібними середньовічній. При найближчому розгляді можна помітити, що сьогодні має місце тенденція до поширення в людській спільноті різноманітних проявів сваволі і ілюзій, тобто протиприродності (порушень законів Матері-Природи) у всіх сферах людського життя. Це означає регрес. Тому виникає потреба у Новітньому Просвітництві, яке б, культивуючи новітню ідеологію природності, повернуло б людство на шлях прогресу.
Існує драматична криза сучасного соціального життя людей, що вимагає вирішення основного питання світогляду, яке, на нашу думку, можна сформулювати і позначити як проблему природності соціального: «Чи є соціальне природним, чи соціальне не є природним?». Зазначене вище дає підстави вважати, що це питання має вирішуватися наступним чином: соціальне є не менш природним, ніж фізичне чи біологічне, а, навіть, більш природним, бо є вищою від них формою розвитку природи. Звідси і треба, згідно з теорією універсального натуралізму, виходити при вирішенні усіх соціальних проблем.
Слід також зазначити, що подібним чином має формулюватися основне питання будь-якої галузі науки, яка досліджує соціальні феномени: соціологія, психологія, етика, юриспруденція, політологія, економічна наука, культурологія, релігієзнавство, мистецтвознавство, мовознавство тощо.
Тестом для визначення спроможності теорії універсального натуралізму може бути, на нашу думку, застосування її для з’ясування, зокрема, поняття такого атрибуту соціальної природи як духовність, або інакше «духовний світ людини». Очевидно, слід визнати існування проблеми природності духовного, яку можна сформулювати так: «духовність людська – це природний феномен чи поза природний?». На нашу думку, вказана проблема теж має вирішуватися відповідно до теорії універсального натуралізму. Застосування цієї теорії приводить до наступного вирішення «проблеми природності духовного»: духовність – це вироблена з «матеріалу» Матері-Природи «продукція» духу, тобто волі і свідомості, яка є новою природою, що виникає як результат пристосування людини до законів Матері-Природи. До цієї «продукції» відносяться, зокрема, такі феномени духовності як віра, надія, любов, самопожертва, співчуття, почуття справедливості, патріотизм, дружба, наукові відкриття, естетичні переживання тощо. Ця духовність втілюється у витворах людських рук, що мають фізичну чи біологічну форму: машинобудування, тваринництво, твори мистецтва, здоров’я людей тощо. Якщо так тлумачити духовність, то вона теж є феноменом, який породжується Матір’ю-Природою і має існувати за її законами. Очевидно, Мати-Природа з допомогою волі і свідомості людей творить нову форму природного – соціальну. Так само, як вона з допомогою інстинкту і психіки тварин утворила таку форму природного як анімальність тваринного світу – попередницю духовності світу людського.
Духовність як прояв людського духу (тобто як прояв волі і свідомості людей) – це не позаприродне щось, а нова природа. Тобто це прояв нової, соціальної природи, яка утворюється з допомогою волі і свідомості людей. Вона, згідно із законом стратифікації, «лежить» на біологічній і фізичній стратах людини і є генетично пов’язаною з ними. Криза духовності виникає у випадку, якщо вона є «продукцією» волі і свідомості, що не узгоджені із законами природи, тобто знаходяться у стані сваволі і ілюзій. Тоді замість духовності у людини формується соціопатія, або іншими словами – бездуховність. Соціопатія людини – це антипод духовності.
Одним із симптомів кризи сучасного світогляду (і заснованої на ньому науки) є поширення ідеології, що отримала назву «постмодернізму». Постмодернізм – це яскрава ілюстрація ураженості світогляду кризогенним комплексом сваволі і ілюзій, що є втіленням протиприродного стану волі і свідомості людини.
Для протидії пануванню кризогенної ідеології протиприродності у людській спільноті з допомогою Новітнього Просвітництва має культивуватися ідеологія природності, зокрема ідея, що єдиним джерелом Істини, Добра, Справедливості, Свободи (зокрема прав людини), Безпеки, Віри, Краси, Любові, Щастя, Миру, Добробуту тощо є природність людської життєдіяльності, тобто узгодженість волі і свідомості людей із законами Матері-Природи, яка ще називається культурою людей.
Таким чином, теорія універсального натуралізму спонукає до нового, природного розуміння таких ідей (понять) як істина і неістина, добро і зло, справедливість і несправедливість, свобода і несвобода, право і неправо, мораль і немораль, безпека і небезпека, щастя і нещастя, здоров’я і нездоров’я тощо, виходячи з критерію природності, тобто відповідності чи невідповідності феномену, що визначається тим чи іншим поняттям, законам природи.
Сьогодні є усі підстави вважати, що наявні ознаки соціальної кризи у світі, яка є проявом поширення серед людей комплексу сваволі і ілюзій, вказують на те, що настав час для нової натуралізації світогляду, подібної до тієї, яка мала місце в епоху Просвітництва, але більш універсальної. Отже, світогляд і заснована на ньому наука мають «переформатуватися» на новій ідеологічній «матриці» - на ідеї узгодженості волі і свідомості людей із законами Матері-Природи як джерела всякої істинності. Такою ідеологічною «матрицею», здатною сьогодні «переформатувати» світогляд і засновану на ньому науку, уявляється «універсальна конституція» природи, що має продукуватися натурософією (на відміну від натурфілософії, що визначається як філософія природи). І ось чому. Натурософія – це мудрість, що утворюється у людини в результаті безпосереднього відкриття нею законів Матері-Природи. Методика натурософії – це «методика» власного відкриття людиною, виходячи з ідеї природної цілісності світу, законів «універсальної конституції» природи. Мудрість людини і культура людини розрізняються наступним чином. І «мудра» людина і «культурна» людина – означає, що воля і свідомість людини узгоджені із законами Матері-Природи. Але мудра людина – це та людина, яка сама відкрила завдяки власній здатності ці закони, тобто безпосередньо сприйняла закони природи, а культурна людина – це та людина, яка уявлення про ці закони отримала від мудрих людей, тобто опосередковано сприйняла закони природи. Іншими словами, натурософія – це першоджерело культури людини, в тому числі фізичної наукової культури як міри узгодженості людини із законами фізичної форми природи, біологічної наукової культури як міри узгодженості людини із законами біологічної форми природи і соціальної наукової культури як міри узгодженості людини із законами соціальної форми природи.
З нашої точки зору, натурософія може сприяти подоланню сучасної кризи культури людини, що проявляється у поширенні «вірусу» сваволі і ілюзій в людській спільноті, який і створює кризогенну “епідемію протиприродності» у суспільстві. А зробити це натурософія може, відкриваючи ті закони Матері-Природи, які є «спільним знаменником» для усіх трьох форм природи – фізичної, біологічної, соціальної. Сформульовані вище три закони, - закон годинника, закон обміну і закон стратифікації, - що утворюють так звану «універсальну конституцію» природи, і є спробою пошуку того «спільного знаменника». В чому ж полягає його евристична роль? Ідея природної цілісності світу і виведений з неї принцип універсального натуралізму вказують на те, що між фізичною, біологічною і соціальною формами природи існує генетичний зв’язок: з фізичної форми в результаті розвитку породжується біологічна форма, а з біологічної – соціальна. А це означає доцільність наступної парадигми: 1) генетичний зв’язок має існувати не лише між самими трьома формами природи, а й також між законами фізичної, біологічної і соціальної природи; 2) цей зв’язок може існувати лише за наявності якихось законів Матері-Природи, що є «спільним знаменником» для фізичних, біологічних і соціальних законів природи. Слід зазначити, що з цієї парадигми випливає і критерій розвитку науки. Суть наукового пізнання світу згідно із зазначеною парадигмою полягає у пошуку відповіді на питання: «Що є спільним для усіх речей і що їх розрізняє?». Чим далі просунулася наука у вирішенні цього питання, тим глибше вона пізнала таємниці природи. Наприклад, в етиці і кримінології це фундаментальне питання можна трансформувати наступним чином: «Що спільним є для усіх злочинів усіх часів і народів і що їх розрізняє?». Наскільки етика і кримінологія просунулися в пошуку відповіді на це питання, настільки вони і пізнали феномен злочинності. Це саме стосується пізнання фізичних і біологічних феноменів у фізиці («що спільного між фізичними тілами і що їх розрізняє?») і біології («що спільного між біологічними організмами і що їх розрізняє?»).
Очевидно, саме з допомогою цієї парадигми, яка вказує на існування «універсальної конституції» природи, має бути здійснено прорив до наукової культури нового типу. Та ілюзорна «стіна» між законами фізичної, біологічної і соціальної природи, що існує сьогодні зокрема в науці, має бути зруйнована завдяки зазначеній парадигмі «універсального натуралізму». І це відкриє шлях до відкриття нових законів фізичної, біологічної та соціальної природи, що сприятиме небувалому досі прогресу людства. Зокрема, як можна припустити, настане бурхливий розвиток наук, які досліджуватимуть соціальну форму природи як найвищу форму в порівнянні з фізичною і біологічною формами.
Крім того, парадигма «універсального натуралізму» - це єдиний «спільний знаменник» для усіх людей усього світу і усіх часів. Усі люди усіх часів і народів здатні бути включені в «людство» на його основі.
Ті науки, які сьогодні називаються природничими, насправді штучно обмежується вивченням лише частини природи, а не усієї природи, причому тієї частини природи, яка проявляється в нижчих її формах – фізичній і біологічній. Проте найбільш природничими мають вважатися науки про соціальну форму природи, яка є найвищою формою розвитку природи і тому хранить у собі найглибші таємниці природи, фундаментальніші, ніж ті, що є у фізичній і біологічній формах природи. Штучний розрив між так званими природничими науками і неприродничими (соціальними) науками, який суперечить теорії універсального натуралізму, гальмує розвиток культури людей і тому має бути подоланий з допомогою ідеї природної цілісності світу, з якої випливає ідеологія універсального натуралізму. Усі науки мають бути природничими, у тому числі і соціальні науки. І це має забезпечуватися не шляхом редукціонізму, тобто зведення соціальних явищ (і людини) до рівня нижчих (фізичної чи біологічної) форм природи, а, навпаки, шляхом визнання існування вищої форми розвитку природи – соціальної природи як «третьої природи». Виходячи з цього, поняття «природа» має бути реформоване шляхом включення до його змісту, крім фізичної і біологічної форм природи, «третьої природи» - соціальної природи.
З теорії універсального натуралізму випливає, що має розвинутися таке поняття «Мати-Природа» (або, що те саме, «природа»), яке дорівнюватиме поняттю «Бог». Поняття «природа» в такому розумінні - це той «камінь, яким знехтували будівничі», що вибудовували світогляд людини. Нове поняття «природа», будучи покладене в основу світогляду, дасть людству «нові очі», які відкриють йому нові грані цього світу.
Така трансформація уявлень про феномен, який сьогодні називають «природою» і є, на нашу думку, передумовою Культурної Революції ХХІ століття, заснованої на новій соціальній культурі людей, що відображатиме нові закони Матері-Природи, котрі відкриються внаслідок трансформації уявлень про феномен «природа». Якщо так розуміти «природу», то має бути сформульоване гасло «Вперед, до Природи!», яке означає, що людина має шукати злагоди не лише із законами фізичної і біологічної природи, а й із законами соціальної природи. При зазначеному підході до поняття «природи» формула «рух до природи», означає рух не «назад» (як це уявляв, наприклад, Жан Жак Руссо), а навпаки - рух «вперед», тобто не соціальну інволюцію, а соціальну еволюцію.
Спроби знайти вирішення проблеми зв’язку між фізичною, біологічною і соціальною формами природи в науці здійснюються давно. Один із способів вирішення цієї проблеми запропонував, зокрема, В.І.Вернадський з допомогою концепції ноосфери. Теорія універсального натуралізму – це продовження того пошуку, що його проводив В.І.Вернадський, але іншим шляхом. На відміну від концепції ноосфери, яка вказує (і, на нашу думку, цілком правильно) на «планетарне значення розуму», теорія універсального натуралізму розкриває ідею природної цілісності світу через визнання генетичного зв’язку між фізичною, біологічною та соціальною формами природи.
Очевидно, настане час, коли подальший прогрес людства буде визначатися досягненнями саме наук про соціальну форму природи, бо лише осягнення природних законів, що там діють здатне відкрити очі людям на найсокровенніші таємниці Матері-Природи. Результатом цього будуть наукові відкриття, що приведуть до революції у всіх галузях наукового пізнання, в тому числі у фізиці і біології. Соціальні науки перестануть бути ремеслом, яке полягає в тлумаченні феноменів, створених волею і свідомістю соціальних діячів, і стане справжньою наукою, здатною так само відкривати закони Матері-Природи, як і фізика та біологія. За допомогою «універсальної конституції» природи буде виявлено генетичний зв’язок між фізичними законами Ньютона, біологічними закономірностями, відкритими Чарльзом Дарвіним, релігійними заповідями, сформульованими у всіх віруваннях і кримінальними кодексами, розробленими законодавцями усіх часів і народів. Це значно збагатить культуру людини як основу прогресу людства.
Підставою для такого футурологічного передбачення може служити, зокрема, той факт, що сам термін «закон» в науки про фізичну і біологічну природи ввів філософ Анаксимандр шляхом запозичення його з юриспруденції, яка створила саме поняття закону.
«Універсальна конституція» природи має стати, на наш погляд, натурософською основою нової наукової культури, тобто культури наукового дослідження світу, необхідної для адекватного реагування людства на нові виклики часу, і зокрема, формування природного соціального порядку, сприятливого для прогресу суспільства. Виходячи з цього, нагальною є потреба у розвитку нової соціології як науки про соціальні явища, в тому числі і нової юриспруденції і нової кримінології, які втілювали б нову наукову культуру, засновану на ідеології «універсальної конституції» природи. Іншими словами, йдеться про розвиток «натуралістичної соціології», що має включати і «натуралістичну юриспруденцію» і «натуралістичну кримінологію» замість так званих «волюнтаристичної соціології», включаючи «волюнтаристичну юриспруденцію» і «волюнтаристичну кримінологію». Так само можна сказати, що замість «волюнтаристичного державознавства» має розвиватися згідно з «універсальною конституцією» природи «натуралістичне державознавство», засноване на ідеї природності держави.
Сторінка соціальних наук, і, зокрема, юриспруденції і кримінології, відірваних від коріння законів Матері-Природи і заснованих на протиприродній основі сваволі і ілюзій людей, має бути перегорнута. Соціальні науки (в тому числі юриспруденція і кримінологія), засновані на універсальному натуралізмі, не лише приведуть до нових відкриттів у пізнанні законів соціальної природи, а й внесуть свій внесок у пізнання законів фізичної і біологічної природи, отже, - в розвиток фізичних і біологічних наук.
Очевидно, в контексті універсального натуралізму має бути переглянута також парадигма «матері усіх наук» - філософії. Як показало життя, використання дилеми «матерія – ідея» (або «буття – свідомість») для постановки основного питання філософії є непродуктивним, тому що сама ця дилема є некоректною. Насправді, згідно із теорією універсального натуралізму, основне питання філософії має формулюватися як проблема співвідношення між категорією «закони природи» і категорією «воля і свідомість» людини, або іншими словами у вигляді дилеми «натуралізм – волюнтаризм». Виходячи з цього, основне питання філософії має бути сформульоване наступним чином: «Яка роль волі і свідомості людей у світі, що існує за законами Матері-Природи?». Згідно з теорією універсального натуралізму, це питання має наступне вирішення: «Воля і свідомість людей виконують роль, яка полягає у тому, щоб генерувати і регулювати поведінку людей, пристосовуючи її до законів Матері-Природи». Таке вирішення основного питання філософії відкриває нові можливості у вирішенні усіх інших філософських і нефілософських проблем, в тому числі тих, які стосуються феномену людської сваволі. На нашу думку, теорія універсального натуралізму, яка пропонує мірою всього сущого вважати відповідність законам Матері-Природи, тобто відповідність критерію «природності», може стати тим світоглядним інструментарієм, що «відкриє нові очі» не лише на соціальні явища, а й на фізичні і біологічні. З допомогою цієї теорії вдасться належним чином відповідати на виклики часу.
На нашу думку, настав час нової парадигми природознавства – парадигми «трьох природ» - фізичної, біологічної і соціальної, замість помилкової парадигми «двох природ» - фізичної і біологічної, яка виключала з цілісної системи природи соціальну природу. Нова парадигма природознавства має відповідно до теорії універсального натуралізму випливати з ідеї природної цілісності світу, яка зобов’язує включати до системи природи і соціальні феномени, а не виключати їх з цієї системи як це наразі має місце. Таке природознавство можна назвати природознавством «трьох природ» ( яке має прийти на зміну традиційного природознавства «двох природ»). Парадигма «системності трьох природ» відкриє нові можливості у пізнанні фундаментальних законів природи, і завдяки цьому сприятиме розвитку не лише соціальних наук ( в тому числі юриспруденції), а й фізичних та біологічних. Зокрема, це стосується медицини і медичної екології. Згідно з теорією універсального натуралізму медицина теж має засновуватися на критерії «природності - протиприродності»: усе, що є природним, тобто відповідає законам Матері-Природи, є сприятливим для здоров’я, а усе протиприродне, тобто таке, що не відповідає законам Матері-Природи, є несприятливим для здоров’я. Звідси випливає, зокрема, що здоров’я – це надбання людей культурних, тобто тих, у кого воля і свідомість узгоджені із законами Матері-Природи, а хвороби – це продукт безкультур’я.
Сучасне життя ставить людей перед необхідністю пошуку нових інструментів пізнання істини інакше людство зверне з шляху прогресу на шлях регресу з усіма небезпечними наслідками. Теорія універсального натуралізму пропонує таким інструментом вважати критерій «природності»: природність, тобто відповідність того чи іншого нашого уявлення законам Матері-Природи, є критерієм істини (а невідповідність – це критерій неістини). Критерій «природності» є універсальним критерієм істини, - це своєрідний «золотий ключ» в пізнанні людиною світу і в її практиці. Будь-яка людина, наділена здоровим глуздом, здатна і має застосовувати критерій «природності» для вирішення будь-яких проблем, що постають перед нею. Цей критерій є універсальною мірою для усього сущого. Нормальне (природне) життя людини може їй забезпечити світогляд, заснований на цьому критерії.
У соціальній практиці світогляд набирає форми ідеології. Ідеологічною основою соціального прогресу європейських країн і США була ідеологія Просвітництва XVII – XVIII століть, яка висвітлювала природні корені соціальних явищ. Японське «диво» - теж плід оригінальної натуралістичної ідеології, яка послужила основою для створення людьми прогресивного соціального порядку в цій країні. Це саме можна сказати і про ідеологію конфуціанства, на якій розвивається сучасний Китай. Очевидно, українське суспільство теж стане на шлях прогресу, якщо візьме на озброєння ідеологію, що буде розвитком ідеологічної традиції Просвітництва.
Ідеологія, заснована на теорії універсального натуралізму, що є розвитком ідей стоїків, Цицерона, Гуго Гроція, ідеологів Просвітництва, Г. Сковороди, Ч.Дарвіна, Е.Дюркгейма та інших «натуралістів» - це сучасний компас для соціального прогресу. Вона здатна дати критерій для політичних, економічних, правових, моральних, наукових та інших істин, які і мають служити орієнтирами на шляху соціального прогресу. Теорія універсального натуралізму є засобом вирішення надзвичайно актуальної проблеми сучасного світогляду – проблеми природності соціального. Розв’язання її відкриє нові можливості у протидії різноманітним соціальним патологіям, тобто проявам сваволі і ілюзій у вигляді соціального волюнтаризму та утопізму, екстремізму, містицизму, тероризму, злочинності (в тому числі корупції, зловживанням владою і правом), експлуатації одними людьми інших і тому подібних протиприродних феноменів, що перешкоджають соціальному прогресу.