§ 4 Загальні принципи права, що визнаються цивілізованими націями

Поняття загальних принципів права з'явилося в арбіт­ражній практиці XIX ст., а потім і в Статуті Постійної па­лати міжнародного правосуддя. Після деяких сумнівів ця норма була включена до Статуту Міжнародного Суду. Відтоді питання про те, що становлять собою загальні прин­ципи права, які визнаються цивілізованими націями, ви­кликає чимало дискусій, аж до прагнення мінімізувати зна­чення п. «с» ст. 38 Статуту Міжнародного Суду.

Через визнання існування загальних принципів права, що визнаються цивілізованими націями, можливе визнан­ня єдності права як загальноцивілізаційного, загальнокуль­турного явища. Загальні принципи права — це саме ті пер­винні правові смисли, на основі яких виникло й існує пра­во, у тому числі й міжнародне. Існування права без них неможливо уявити. Мова тут іде не тільки про юридичні вчинки або логічні правила, але й про саму внутрішню куль­туру права та правозастосування. До загальних принципів права можна віднести: -принцип свідомості,

- принцип незловживання правом,

-принцип, який встановлює, що рівний над рівним не може мати влади,

-принцип, згідно з яким не мож­на бути суддею у власній справі, та інше.

Деякі із загаль­них принципів права набули із часом значення основних принципів — наприклад, принцип дотримання договорів. Загальні принципи не мають зазвичай письмового закріп­лення, а їхнє застосування пов'язане в першу чергу з куль­турою правозастосовувача, коли на основі інших норм прий­няти рішення неможливо. Відповідно, загальні принципи права — це не звичаєво-правові норми, оскільки вони на­стільки давно поширені, що втратили безпосередній зв'я­зок із практикою держав.

Міжнародному праву відомі випадки звернення до за­гальних принципів права, хоча відбувається це нечасто. Міжнародні судові органи зазвичай використовують такі принципи для мотивування рішень, не вказуючи на них як на джерело. Але відомі й інші випадки, коли загальний принцип права виступав у якості однієї з основ судового рішення¹.

¹ У справі про Хожувську фабрику Постійна палата міжнародного правосуддя констатувала «наявність принципу міжнародного права та навіть загальної правової концепції, згідно з якою будь-яке порушення будь-якої домовленості тягне за собою зобов'язання відшкодування» (див.: Решение Постоянной палаты международного правосудия по делу о фабрике в Хожуве // PCIJ. Ser. A. — №. 9. — 2927).

 

§ 5 Судові рішення

Питання про судові рішення як джерело міжнародного права викликає немало суперечок як в теорії,

так і на прак­тиці. Різниця в підходах пояснюється передусім належні­стю до тих чи інших правових систем. За загальним прави­лом із позиції міжнародного права судове рішення повинно мати силу тільки у тій справі, у якій воно було прийняте. Суди застосовують право, а не творять його. Саме таке по­ложення містять ст. 59 Статуту Міжнародного Суду, ст. 84 Конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень від 5 (18) жовтня 1907 р. Окрім того, рішення судів якщо й мо­жуть бути використані як посилання на джерела, то лише в якості допоміжних. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду пе­редбачає, що суд застосовує судові рішення як допоміжний засіб «для визначення правових норм».

Зі сказаного випливає, що практика міжнародних судо­вих органів справляє певний вплив на розвиток міжнарод­ного права. Так, консультативна постанова Міжнародного Суду про відшкодування збитків, понесених на службі ООН, дала зрозуміти, що міжнародна організація може бути суб'єктом майнових претензій. Рішення судів можуть бути також етапами міжнародного нормоутворення, відобража­ючи тенденції в розвитку міжнародного права. Але трапля­лося, що судові рішення йшли всупереч подальшому роз­витку міжнародного права.

Не перебільшуючи і не применшуючи значення рішень міжнародних судових органів, слід зазначити, що підготов­ка таких рішень зазвичай пов'язана з іменами найавтори­тетніших фахівців у галузі міжнародного права. Вже один цей факт робить будь-які з цих рішень помітною подією в міжнародно-правовому житті. Тому міжнародну судову практику не залишають поза увагою ані держави, ані юри­сти, ані самі міжнародні судові органи.