Ступені вертикальної стійкості повітря.

Під вертикальною стійкістю повітря розуміють такий його стан, який визначає більшу або меншу можливість перемішування повітря по вертикалі.

Вертикальне перемішування повітря виникає під впливом нерівномірного розподілення його густини по горизонталі, що у свою чергу визначається нерівномірністю розподілення по горизонталі температури повітря. Менш густе повітря підіймається догори, а більш – спускається додолу. Це триває до тих пір, доки об’єм повітря, що почав рухатися, не допускає рівня з однаковою температурою, тобто з однаковою густиною

Ступінь стійкості або рівноваги повітря по вертикалі визначається характером розподіленням температури по вертикалі. Розрізняють три можливі випадки в розподіленні температури повітря по висоті, що характеризують три ступені його вертикальної стійкості: інверсія, ізотермія, конвекція.

Перший ступінь – інверсія, характеризується стійкою рівновагою повітря по вертикалі, підвищенням температури його шарів з висотою та сильним охолодженням ґрунту. При цьому більш холодне повітря знаходиться внизу, а більш тепле (легше) вверху.

Інверсія спостерігається влітку вночі (від заходу до сходу сонця) при безхмарному небі та при відсутності, або за слабкого вітру. Висота розповсюдження інверсії незначна: зазвичай 12—20 м. Інверсія перешкоджає розсіянню хмари зараженого повітря, сприяє тривалому збереженню високих концентрацій ОР в приземному шарі. При інверсії створюються найкращі умови для застосування ОР з метою зараження повітря.

Другий ступінь – ізотермія характеризується станом вертикальної рівноваги повітря, яке є рівністю температур повітря на усіх висотах приземного шару, тобто коли температура повітря з висотою не змінюється. Ізотермія виникає в ранішні та вечірні години влітку, але найбільш типова для хмарної погоди. Взимку, навіть при сонячній погоді спостерігається ізотермія.

Висота розповсюдження ізотермії 20—30 м.

Ізотермія створює сприятливі умови для використання ОР з метою зараження повітря, але не дуже сприяє використанню ОР для зараження місцевості.

Третій ступінь – конвекція, характеризується вертикальною нестійкістю повітря, яка обумовлюється різким падінням температури з висотою та сильним нагрівом ґрунту. Конвекція являє собою інтенсивне переміщення повітря по вертикалі, що виникає через нерівномірний нагрів повітря біля поверхні землі. Конвекція спостерігається літнього ясного дня, коли нижній шар повітря сильно нагрівається, стає легшим та витісняється догори, а верхній шар, більш холодний та важкий спускається донизу. Відбувається вертикальна циркуляція повітря.

Конвекція викликає сильне розсіювання зараженого повітря, концентрація швидко, іноді миттєво, падає нижче за бойову. При конвекції складаються найменш сприятливі умови для бойового застосування ОР. (Додаток 1).

Ступінь вертикальної стійкості повітря (СВШП) залежить від градієнту температури (Т) та від швидкості вітру.

Для визначення величини градієнту температури в приземному шарі повітря необхідно зробити заміри температури повітря на двох висотах 200 та 50 см від поверхні землі. Потім із температури замірів на висоті 50 см, відняти температуру на висоті 200 см. Перед чисельним значенням цієї різниці ставиться +, якщо температура внизу більша, і знак –, коли температура внизу, менша за температуру вверху. Від’ємний градієнт відповідає інверсії, нульовий – ізотермії, а позитивний – конвекції.

Для характеристики вертикальної стійкості приземного шару повітря (СВШП), користуються динамічним критерієм, який дорівнює часному від ділення градієнту температури на квадрат швидкості вітру, що заміряна на висоті 1м. від поверхні землі.

Таблиця залежності СВШП від динамічного критерію

Величина динамічного контролю	Ступінь вертикальної стійкості приземного шару повітря
	Інверсія
	Ізотермія
	Конвекція

Таким чином ступені вертикальної стійкості приземного шару повітря мають безпосереднє відношення до поведінки повітря зараженого ОР, тобто ОР будуть вести себе у повітрі в залежності від поведінки самого повітря.