5.3. Етика діяльності слідчого

Діяльність слідчого охоплює різноманітні слідчі дії, на які поширюються загальні моральні вимоги: бездоганне дотриман­ня закону, об'єктивність, неупередженість, добросовісність, по­вага до осіб, причетних до справи, заподіяння мінімальної шкоди їхньому майну та іншим благам тощо.

Під час розслідування злочину слідчий наділений широкими владними повноваженнями. Серед них:

а) виклик і примусова доставка осіб, здатних пролити світло на певні деталі злочину;

б) допит під страхом кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень;

в) затримка й арешт за підозрою в причетності до злочину;

г) огляд і обшук осіб і приміщень в інтересах слідства;

д) перлюстрація пошти і прослуховування телефонних, інших розмов;

є) примусове направлення на експертизу.

Ці та багато інших слідчих дій, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі - за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особистий побут людини, порушення ним закріплених конституцією прав і свобод. На перший план висту­пають етичні вимоги, що потребують поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і конфіденційність. Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а перемога справедливості восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, утішних наслідків.

Слідчий - процесуально незалежна фігура. На період розслідування злочину йому надана повна самостійність у прийнятті тих чи інших рішень у справі, у використанні своїх

процесуальних можливостей. Він особисто відповідальний за все, що відбувається в межах розслідуваної справи.

Службові повноваження і процесуальнанезалежність слідчого в поєднанні з негласним їх використанням - одна з найскладніших соціальних і правових проблем. До такої, без перебільшення, могутньої зброї варто підходити як до джерела підвищеної небез­пеки і довіряти її лише висококласним професіоналам із тверди­ми моральними принципами.

У сімдесятих роках у знаменитій на той час смоленській справі про маніяка, що вбив десятки жінок, слідчі домоглися від трьох осіб зізнання у вчиненні цих злочинів; вони були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, а вироки - виконані. Че­рез якийсь час було заарештовано справжнього злочинця, його показання переконливо доводили, що всі злочини, за які були засуджені та страчені безневинні особи, вчинив він.

Розслідування злочинів, особливо резонансних, мають проводитися відповідальним слідчим. Бажання „заспокоїти" громадськість, догодити керівництву іноді штовхає слідчих на відверто аморальні, а трапляється — і злочинні дії.

Безперечно, слідчий, як будь-яка людина може помилити­ся. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її, - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною свобо­ди та здоров'я, а часом - і життя іншої людини, вчиняє злочин, за який згодом неминуче прийде розплата. Чим більші повнова­ження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за по­рушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті -ніколи.

Загальні моральні вимоги до діяльності слідчого

Розслідування злочинів є специфічним видом державної діяльності, що вимагає від слідчого відповідних вольових, психологічних і моральних якостей, що зумовлено особливостя­ми його завдань і умов їхнього досягнення.

Специфіка умов діяльності слідчого, що накладає свій відбиток на її моральний зміст, виражається в ряді положень. Слідчий для розкриття злочину й забезпечення покарання вин­ного наділений великими владними повноваженнями, в тому числі й по обмеженню основних прав і свобод людини й гро­мадянина. Він - представник влади, правочинний застосовува­ти примусові заходи. Слідчий за законом самостійний у веденні слідства, при прийнятті найбільш важливих рішень. Він про­вадить слідство в умовах негласності й, за деякими винятка­ми, одноосібно. Він самостійно приймає рішення й несе за них особисту відповідальність. Вся професійна діяльність слідчого протікає в спілкуванні з людьми, які так чи інакше мають стосу­нок до злочинів або відчувають горе, стреси у зв'язку зі злочи­ном, нерідко в умовах протидії встановленню істини, боротьби протилежних інтересів. Слідчий зв'язаний чіткими термінами розслідування й у наш час працює в багатьох випадках із перена­пругою фізичних і духовних сил через надмірні навантаження.

Отже, можна зробити висновок, що слідчий повинен мати високі моральні й психологічні якості, а моральні вади особистості й поведінки слідчого можуть призвести до небезпеч­них наслідків.

Слідчий несе особисту моральну відповідальність за виконан­ня завдань попереднього слідства, свого професійного обов'язку. Він повинен бути об'єктивним, безстороннім, справедливим, гу­манним, пильним. У своєму службовому спілкуванні слідчий по­винен зберігати витримку, бути урівноваженим, коректним.

У процесі розслідування злочину слідчий вступає в систе­му моральних відносин із великим колом громадян, які у тій або іншій формі мають відношення до здійсненого злочину або до су­дочинства по кримінальній справі.

Процесуальні норми, вся їхня система, не тільки регулюють порядок ведення слідства, його форми, але й лежать в основі визначення найбільш ефективних методів слідства, впливають на дотримання його моральних основ. Іншими словами, карно-процесуальний закон складає основу як розробки тактичних

рекомендацій, так і дотримання етичних вимог у діяльності по розслідуванню злочинів.

Співвідношення рекомендацій слідчої тактики з правовими й моральними нормами - одне з актуальних теоретичних і практич­них питань. Тактичні рекомендації й загальні положення слідчої тактики, теоретичні концепції, що лежать в їх основі, не можуть суперечити нормами права й вимогами моралі. Слідча діяльність при всій її специфіці не може не підкорятися єдиним для всього суспільства моральним нормам.

Якщо ж порушувати питання прямо: чи має право слідчий обманювати обвинувачуваного, підозрюваного й інших осіб, повідомляючи їм свідомо неправдиві дані, роблячи помилкові зая­ви або даючи обіцянки, які не може або не збирається виконувати, то відповідь, зрозуміло, може бути лише заперечною. Слідчий -представник державної влади, і вся його діяльність, з ким би він не спілкувався, повинна відповідати високим моральним вимогам. Обвинувачуваний, підозрюваний не несе правової відповідальності за неправду, за приховання правди, але така поведінка не може за­слуговувати на осуд. Слідчий „правом на неправду" не володіє.

, Зараз при розробці нового карно-процесуального законодав­ства було б досить корисно згадати й прийняти блискуче сфор­мульоване в 1864 році Уставом карного судочинства положення: „Слідчий не повинен домагатися зізнання обвинувачуваного ні обіцянками, ні хитрощами, ні погрозами, ні схожими мірами ви­магання" (ст. 405).

Нарешті, варто звернути увагу на необхідність строгого до­тримання слідчим у спілкуванні з особами, що беруть участь у справі, коректності, витримки, тактовності, незалежно від того, яке положення в справі вони займають, які емоції викликає в слідчого їхня особистість і поведінка.

Моральний критерій у карно-процесуальних нормах виражається, зазвичай, у формі заборон. Це заборона чинити дії, що принижують честь і гідність, заборона розголошувати відомості про інтимні сторони життя, заборона домагатися пока­зань шляхом насильства, погроз й інших схожих мір.

Варто погодитися з Д.П. Котовим, який вважає, що „мож­на виділити певну сукупність моральних вимог, характерних для всіх слідчих дій, для всієї слідчої тактики. Поряд із прин­ципами справедливості й гуманізму, поваги честі й гідності громадян у цю сукупність необхідно включати як мінімум такі моральні вимоги: непримиренне ставлення до будь-яких по­рушень букви й духу процесуального закону, що регламентує слідчі дії; найсуворіше дотримання культури карного проце­су; об'єктивність, принциповість; відсутність тенденційності, упередженості, недовіри, підозрілості, обвинувального ухилу; прагнення не заподіювати шкоди окремим особам і колективам при здійсненні будь-яких слідчих дій" [65].