3.4. Юридична етика в сучасній Україні

Від радянської держави Україна, як і всі інші пострадянські республіки, успадкувала порочну судову систему зі стійким син­дромом ідеологічної залежності від правлячої комуністичної партії. Падіння моральності в Україні перехідного періоду в усіх галузях державної влади впритул торкнулося і судово-правоохоронної систе­ми. Нерідкими стали випадки, коли особа повинна сама захищати­ся від цієї недосконалої і наскрізь корумпованої системи, що своїми протиправними діями несе небезпеку життю і свободі людини. До прикладу, лише за шість місяців 2008 р. в Україні зафіксовано 1300 офіційних звернень громадян до уповноваженого з прав людини Н. Карпачової з приводу катувань, фізичної та моральної наруги над особами, що перебувають в слідчих ізоляторах, тюрмах, виправних колоніях. На прес-конференції 26 червня 2008 р. омбудсмен заявила, що починаючи з 1 січня 2004 р. по червень 2008 р. від катувань по­мерло 136 осіб.

Так, Голова Вищого господарського суду України Д. Притика у публікації „Судова незалежність: етика і пробле­ми корупції^-" визнав, що зафіксовано „не поодинокі випадки неадекватної поведінки окремих суддів вимогам суспільства -безвідповідальність, грубість, некоректність, невитриманість, зневажливе ставлення до людей, а в деяких випадках - зухвалість і нечесність як при спілкуванні з учасниками судового процесу, так і в стосунках з колегами, у приватному житті" [86].

Обравши для себе шлях інтеграції в європейське співтова­риство, Україна після проголошення незалежності повідомила про

намір провести правову реформу і взяла курс на побудову правової держави.

Водночас як правова, так і реформи в інших галузях відчувають на собі серйозний і не завжди виправданий вплив західних правових систем. Часто наші перетворення зводяться до наївного і непродуманого копіювання форми без урахування специфіки, змісту і, головне, реальних можливостей.

Вочевидь несвоєчасною і непродуманою, а тому - й не­вдалою була спроба створити в Україні національне бюро розслідування. Ця ідея не могла спиратися ні на наявні кошти, ні на досконалу правозахисну та судову системи, ні на розуміння усіх позитивних результатів цього кроку для розвитку країни по шляху демократії, ні на свідоме прагнення державних структур і керівників держави.

Не менш складні проблеми очікують Україну на шля­ху реалізації конституційних положень про апеляційні суди і суди присяжних. Йдеться не лише про непосильні витрати, що очікують Україну на обраному творцями Конституції шляху пе­ретворення системи правосуддя. Головна проблема в тому, що нам у найближчі десятиліття не розв'язати ці питання навіть за наявності коштів, оскільки до такого роду нововведень ми ще не готові. Досить згадати протистояння громадської думки самій ідеї скасування страти.

І все-таки Україна стала на шлях правової реформи, що передбачає розробку і прийняття Українського законодавства, яке є основою правоохоронної системи і судочинства будь-якої дер­жави, а також перетворення самої системи судових і правоохо­ронних органів.

Ці реформи проходять важко, переборюючи інертність пар­ламенту, виконавчої влади і самого населення країни. Українські юристи найбільш зацікавлені в приєднанні до міжнародних пра­вових асоціацій і стандартів, діючих у цивілізованих країнах. Саме юристи, як ніхто інший, відчувають на собі недосконалість вітчизняного законодавства, відрив від участі в багатьох міжнародних організаціях, конференціях і конгресах, що розгля-

дають важливі для нас проблеми функціонування правових си­стем і гармонізації їхньої діяльності.

Міжнародні правові документи, прийняті у попередньому столітті, свідчать про зростаючий інтерес світової громадськості та вчених-правознавців до етичних питань діяльності юристів. І це цілком закономірно. За переконаннями Представника Американської асоціації юристів (PDF/CEELI) з питань проекту правової держави „Правова ініціатива в Східній і Центральній Європі" Ненсі К. Сплейн: „юрист повинен триматися на рівні най­вищих стандартів професіоналізму й етики, пропагуючи в такий спосіб принцип верховенства права і формування справедливої державної інфраструктури і правової системи, здатних забезпечи­ти благополуччя і права всього народу" [92].

Прийняття в грудні 1948 року Декларації прав людини по­клало початок проведенню міжнародних форумів, присвяче­них діяльності суддів, адвокатів і юристів, що здійснюють охо­рону прав людини. Міжнародним співтовариством вироблені і прийняті десятки документів, метою яких є впровадження в зако­нодавство країн-учасниць деонтологічних принципів у роботі су­дових і правоохоронних органів. Безсумнівно, що ця робота тро­хи активізувалася після створення Міжнародної асоціації юристів (МАЮ).

Прагнучи йти в ногу з міжнародним правовим співтовариством, українські юристи докладають значних зу­силь у напрямку адаптації своїх корпоративних правил до загальносвітових.

20 листопада 1998 р. у м. Одеса відбувся правничий семінар за участю адвоката СІЛА Ненсі К. Сплейн. Вона особливо наго­лошувала на високих вимогах, запропонованих американською асоціацією для своїх членів. Юрист у США-це, по-перше, пред­ставник своїх клієнтів, по-друге, він є представником національної правової системи і, нарешті,-це громадський діяч, що несе велику відповідальність за якість правосуддя. „Завданням американської асоціації юристів є здійснення на національному рівні представ­ництва правової професії, що слугує суспільству і самій професії,

пропагуванню справедливості, професійної майстерності та по­ваги до закону" [92, с 52].

У 1999 р. Спілкою адвокатів України і директоратом з юридич­них питань Ради Європи в межах спільної програми Європейської комісії і Ради Європи для України проведено семінар натему: „Пра­ва й обов'язки адвоката, адвокатська деонтологія, дисциплінарна практика адвокатури і професійна підготовка адвокатів".

14—15 травня 1999 р. у м. Києві з ініціативи Союзу адвокатів України і Вищої Ради Адвокатури Польщі за підтримки Міжнародного фонду „Відродження" відбувся міжнародний семінар „Адвокатська деонтологія: етичні правила і їхні застосу­вання в Україні і Польщі". Для України особливо цікавим і корис­ним було питання формування ефективності використання етич­них принципів у практиці польських адвокатів.

У 1998 р. прийнята остаточна редакція „Кодексу адвокатської етики". У січні 1999 р. внесені зміни до акта, що регулює адво­катську етику в Польщі.

ІЗ наведених дат і подій випливає висновок, що, по-перше, польські колеги надають великого значення етичним питанням у діяльності адвокатури, а по-друге, вони не роблять із цього доку­мента „священної корови". Навпаки, „Правила адвокатської ети­ки" стали документом, доступним впливу життєвої практики.

Ідея розробки Правил адвокатської етики в Україні виношу­валася давно. Однак предметно до неї звернулися лише в липні 1995 р. на розширеному засіданні Правління Спілки адвокатів України. Практичним кроком, що поклав початок тривалій роботі над проектом Кодексу адвокатської етики, слугувало створення робочої комісії.

23 лютого 1996 р. Правлінням Спілки адвокатів України про-екг був схвалений з урахуванням пропозицій і зауважень.

У подальшому проект істотно доопрацьований, скорочений на третину й отримав назву - „Правила адвокатської етики". Оста­точний варіант Проекту Правил затверджено 4 грудня 1998 р. на засіданні робочої групи, а ідеї, на яких він базувався, були в чер­говий раз обговорені на українсько-польському семінарі.

Такий підхід до зведення етичних правил української адвока­тури дозволив наблизити якість документа до найвищих стандартів у цілому і до Кодексу поведінки юристів у Європейському співтоваристві, прийнятому в 1988 р.

Отже, міжнародне визнання адвокатської етики - невід'ємної складової діяльності по захисту від висунутого обвинувачення, без дотримання якої юристи не можуть повноцінно виконати покладені на них завдання, - стало фактом.

Визнання цього українськими юристами свідчить, з одного боку, про зрілість адвокатського корпусу України, а з іншого, -про його рішучість рухатися шляхом створення істинно правової держави.

Саме під таким кутом зору розглядає етичні питання й українське законодавство. Закон України „Про адвокатуру" вимагає дотримання правил адвокатської етики як одного з найважливіших обов'язків адвоката, який він бере на себе, складаючи присягу ад­воката України.