4. В пошуках джерел

- Поговоримо про співвідношення закону і права. Що з них є першоджерелом? Закон виникає з права чи право з закону?

- Звісно право виникає з законів. Ще Тіт Лівій казав, що закони ХІІ таблиць є джерелом всього римського права. Право ширше поняття, ніж закон, тому воно виникає пізніше. Отже, спочатку правила поведінки закріплюються законом, з нього виникає право. Закон дає можливість зрозуміти і визначити, що уявляє собою право. Джерело права – правові акти, а закон і є правовим актом.

- Я теж вважаю, що закон є джерелом права, бо право, як інституційне утворення, стає таким завдяки законам, які є зовнішнім виразом права.

- Та, якщо закони є зовнішнім виразом права, то право тоді повинно бути їх джерелом, а не навпаки? Тому, виходить, що право – джерело закону. При укладанні закону враховуються гнучкість і досконалість, а також недоліки права. В різні часи існували (та й зараз є), навіть, абсурдні закони, а право завжди залишалось незмінним. Взагалі, право з’являється раніше, ніж закон (правила поведінки, звичаї), та існує в усній формі. Пізніше закон закріплює це право у письмовій формі для багаторазового використання.

- Я теж так вважаю. Саме тому, що право більш широке поняття, ніж закон, воно регулює суспільні відносини, як ті, що регулює закон, так і ті, що існують поза законом. А закони приймаються на основі права. Отже право є джерелом закону бо існує само по собі, а закон є лише його зовнішнім виразом.

- Та ні. Я не згоден з цим. Закони є джерелом права, оскільки вони регулюють поведінку учасників суспільних відносин. Задля цього вони мають бути відомими усім членам суспільства. Закон будується на волі народу, а право будується на законах, бо право – владна загальнообов’язковість того, що офіційно визнається і встановлюється як закон.

- Значить, будь які закони у будь якій державі і є право? Тобто, в кожній країні, на відміну від іншої, повинно існувати своє право, а загального, об’єктивного права нема?

- Мабуть, що так. Існує право Франції, України. Існувало ж у СРСР радянське право. А що стосується загальності, то існує міжнародне право, яке по суті є прикладом узгодження правових норм різних країн між собою. Якби існувало загальне право, то міжнародне право не було б потрібне.

- Але ж право може існувати як ідеал, абстракція встановлена на узагальнені прав окремих народів?

- В тому-то і справа, що цей ідеал є узагальненням правил окремих спільнот.

- Значить ви ототожнюєте закон і право. Виходячи зі сказаного вами право – це сукупність певних законів або їх синтез? Закон про власність є джерелом права власності?

- Так, право власності виникає з законів про власність, які створюються для того, щоб у суспільстві не було суперечок чи непорозумінь щодо особистої власності. Таким чином право власності закріплюється законом про власність.

- То, якщо закон закріплює право власності, то це якраз і означає, що він з цього права і виникає!

- Я згоден, право власності виникає раніше законів про власність ще у первісному суспільстві, тому закони про власність виникають з права власності.

- Ні, не виникають, і ось чому. Існування людини забезпечується, головним чином, завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага. Звичайно, функціонування такого виробництва не можливе без певної взаємодії людей. Тобто, заради забезпечення своїх потреб, люди змушені вступати у виробничі взаємовідносини. Суспільне виробництво формує відповідну спрямованість взаємовідносин, сутність якої полягає у привласнені людиною предметів природи і продуктів суспільного виробництва, що дає можливість особі ставитися до них як до “своїх”, власних. Логічно, що коли для одного індивіда привласнені речі є “своїми”, то для іншого вони стають “чужими”. Отже, поняття власність з’явилось у свідомості людей раніше, ніж право на неї.

- У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ, та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільних відносин. Власність можлива лише у людському суспільстві, яке, до того ж, перебуває на певній ступіні свого розвитку. Кожній з них відповідає певна панівна форма власності. Відносини власності дістають необхідну регламентацію і примусовий характер. Врегульовані правовими нормами, вони набувають ознак якісно нових відносин – відносин права власності. Вони є похідними від економічних відносин. Сама власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин. За допомогою права власності стверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження з володіння, користування та розпорядження. Та й взагалі право існує окремо від законів і неправильно їх ототожнювати.

- Закони про власність містять у собі певні гарантії та засоби охорони права власності. Без існування права на власність не було б і законів про власність. Право власності не може виникати з законів про власність, оскільки в останніх передбачається: хто має право на власність, у яких випадках виникає право на власність, у яких випадках припиняється право на власність, у яких випадках переходить воно до інших осіб тощо. Це те саме як дитина не може народитися і не мати матері, яка його народила.

- А як на мене, то на це питання однозначно відповісти важко. З одного боку, право власності існує саме по собі і лише гарантується законами про власність. З іншого боку, без законів про власність право власності фактично не існує, бо нема гарантій його збереження і кожен може порушити це право. Виходить, що в повній мірі право власності справді існує завдяки законам про власність.

- Воно й до того існує, але легше порушується, та все ж виникає раніше законів.

- Я теж гадаю, що право власності виникає раніше законів про власність, бо тільки закон може захистити права власника. Саме це й означає, що право власності існує незалежно від закону, а останній тільки захищає це право!

- А я все-таки вважаю, що право власності виникає з законів про власність. Але не з усіх. Наприклад, в Україні закон про власність відмічає існування трьох форм власності: приватної, колективної і державної. Тут право власності виникає з закону про власність. А от в СРСР домінуюче місце у законі про власність займала державна власність. Тобто лише держава отримувала право на власність і незначною мірою певні колективи, а права на приватну власність не було, бо її не встановлював закон.

- Якщо закон регламентує певні форми власності, дозволяючи одні і забороняючи інші, то це означає, що ці форми існують незалежно від закону. А якщо так, то існує і право на них. В СРСР право на приватну власність було заборонено законом. Але ж таке право існувало в інших державах. Якби такого права не існувало, то нічого було б і забороняти.

- А як ви поясните таке? Я хочу мати у власність квартиру, але для цього потрібно оформити безліч документів, вказаних законом. Тільки після цього я отримаю право на власність, а без цього я права на власність квартири не матиму. Виходить, що є право як абстрактне поняття, а є – як конкретне. У даному випадку абстрактно, я маю право на квартиру, а от право на конкретну квартиру я можу отримати тільки завдяки закону.

- Я б визначив право приватної власності як найвищу владу особи над річчю, її виключне право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами. Тому право власності не виникає з закону про власність. Якщо я маю мобільний телефон, то хотів би, щоб ніхто ним крім мене не користувався без мого дозволу. А коли таке хтось зробить, я буду незадоволений і може навіть за цього виникнути бійка. Тому щоб такого не сталося, повинні бути прийняті закони, які б встановлювали порядок користування особистими речами, тобто приватною власністю.

- Отже, можна зробити висновок про те, що право власності виникає раніше законів про власність. Звідси виходить, що право є джерелом закону або, іншими словами, закон – це об’єктивне вираження права, документ, в якому зафіксована правова норма.

- Та ні. Право є зведена в закон воля народу. Тому закон є джерелом права.

- Та, якщо право є зведена в закон воля народу, то, значить, воно є джерелом закону? А на якій основі ця воля виявляється? Іншими словами, хто дав право народові своєю волею встановлювати закони?

- Ніхто не давав, вони самі його взяли. Захотіли, і встановили потрібні їм закони. Це залежить від бажання людей. А бажання може бути викликане необхідністю регулювання певних процесів у суспільстві.

- Отже закони формують право. А як же бути з тим, що було до появи законів? Закони виникають разом з державою. А коли не було держав, то не було й законів. Значить, не було й права?

- Право було, але воно формувалося з інших джерел. До появи держави існували неписані закони, звичаї, наприклад, табу. З них і утворювалось право, яке й називається звичаєвим. З появою держави з’являються лише писані закони і на їх основі виникає нове, вже не звичаєве право.

- Можна вашу думку розуміти як певну формулу “звичай – право – закон”? Тобто звичай породжує право, а право породжує закон.

- Саме так. Закон є певною формою права.

- Але ж можна стверджувати, що і звичай є формою права? Тоді формулу треба змінити. Вийде: “право – звичай – закон”.

- Тут важко вирішити, що є джерелом чого. З одного боку, закон є джерелом права, бо він встановлює правила поведінки, а право є системою цих правил поведінки. Але, з другого боку, право є джерелом закону, бо воно є можливістю вільно виконувати певні дії, реалізувати можливості, чи забороняти.

- Це те ж саме, що спитати: колодязь є джерелом води, чи вода – джерело колодязя? Відповідь очевидна.

- Але ж не було б в глибині землі води, то не було б і колодязя. В тому місці де води нема, колодязь перевертається у глибоку яму. Таким чином наявність в глибинах землі прісної води є умовою утворення людьми колодязів. Так само закони виникають тоді, коли люди усвідомлюють, що у них є право на встановлення цих законів.

- Спочатку виникає правило поведінки (звідси походить слово “право”), значить право з’явилося раніше, а згодом воно вдосконалюється законом. Правовий звичай є зовнішньою формою права і джерелом права.

- Якщо розглядати право як суб’єктивну субстанцію, то закон є джерелом права. А якщо розглядати право як певну абстракцію, то воно є джерелом закону.

- Право як ідеал є абстракцією, але ж ця абстракція є узагальненням об’єктивно існуючих законів. Значить, у такому випадку закон є джерелом права, а не навпаки. Та й право, як суб’єктивна субстанція, є абстракцією. Спочатку закон як звичай є джерелом права (узагальнення звичаїв), пізніше це право, як ідеальна абстракція, стає джерелом закону. Отже, на основі конкретного виникає абстракція, яка стає основою нових конкретностей. Але ж, якщо, незалежно від нашої думки, існує природне право, яке ми поступово пізнаємо, то в такому разі воно є джерелом будь яких людських законів.

- Значить, підбиваючи підсумок нашій дискусії, можна сказати, що право з’являється не з виникненням держави, а було завжди, скільки існує суспільство. Змінювалась лише його форма. Спочатку існувало звичаєве право, яке базувалось на звичаях. Воно існувало в усній формі. З появою держав виникають закони, які всмоктують в себе і минулі звичаї. Тоді на їх основі право постає у письмовій формі. Отже, для першого періоду право базується на звичаях, а для другого – на законах. Але звичаї і пізніше закони виходять з природних причин, які існують незалежно від людей. Це і є природне право.