18. Раннє середньовіччя

- Панування авторитету церкви у світському житті в Європі привело до придушення філософської думки, яка не співпадала з церковними, релігійними догматами. І як би там не намагалися певні адепти сучасних церков доводити, що церква не заважала розвитку науки в цілому, епоху середньовіччя можна називати певним проваллям у розвитку науки і зокрема у філософській думці. Це часи боротьби з так званими єретиками за “чистоту” релігії. І, як завжди буває, наслідком цієї боротьби стало те, що разом з водою було виплеснуто й дитину. Та все одно, церква була змушена зберегти певні традиції вивчення та викладання римського приватного права.

Середньовіччя можна поділити на раннє і пізнє. У ранньому виділяються три етапи: апологетика, патристика і схоластика. У пізньому можна виділити два етапи: відродження та реформацію. За часів апологетики основною метою релігійних філософів був захист християнства від античної філософії. За часів патристики вже панує вчення християнських мислителів, так званих “отців церкви”. Схоластика уявляла собою тип релігійної філософії, який поєднував теолого-догматичні посилки з раціоналістичною методикою. Виникає інтерес до формально-логічних проблем.

Ви вже читали у підручниках дещо про цей період. Цікаво, які думки у вас виникли по відношенню поглядів представників того часу на право?

- Я не розумію, от ви кажете, що у ранньому середньовіччі панує диктат церкви, вона бореться за чистоту релігії. Чому ж тоді християнська церква поділилася на західну і східну, і в обох цих церквах з’явились свої апологети?

- Апологети існували до розколу церкви. До початку четвертого століття на християн були гоніння, і вони змушені були захищати свою віру, часто їм приходилось ховатися від переслідування властей. Захищаючись, їм приходилось для доведення своїх догм маскувати справжню суть речей.

- Ну нехай розкол відбувся пізніше. Та все ж таки чому він відбувся?

- Питання слушне. Не так вже й просто на нього відповісти. Мабуть, це відбулось внаслідок розпаду раніше єдиної імперії. Тут церковна влада іде за поділом світської влади. Християнство було проголошено Костянтином державною релігією. Саме тому воно так швидко поширилось і згодом з секти перетворилось у світову релігію. А у світської влади ніколи єдності не було. З цим поділом і право поділилося на західне римське і східне римське. А церква, намагаючись впливати на світську владу, не змогла утримати свою єдність. Хоча спочатку діяла саме в напрямку встановлення своєї єдності. Це період, коли християнське вчення поступово входило в усі сфери життя і тому було вкрай необхідно підвести під нього єдину базу. Такою і стало Святе Писання, яке і було затверджене на церковних соборах. Саме це і робили “отці церкви” в період так званої патристики.

- Ну і що вони встановили?

- Вони встановили головне: зверхність Церкви над світською владою. Так один з видатних християнських мислителів того часу Аврелій Августин у ІV ст. н.е. стверджував ідею Церкви, як представника Бога на Землі. Церква – прототип держави, вона стоїть над нею. Тому держава повинна підкорятися церкві. Це обмежувало римське право, стверджувало феодальні відносини і гальмувало економічний розвиток суспільства.

- А чому “отці церкви” хотіли державу підкорити церкві?

- Таке бажання, мабуть, природне, адже подібні приклади відомі з давніх часів. Пам’ятаєте, у Давньому Єгипті існували змагання за владу між жерцями і фараоном. По суті, боротьба велась за вплив на маси. Хто сильніше впливає на людей, той і має більшу владу.

- То, можна сказати, що з наданням християнству статусу державної релігії починається боротьба між світською і церковною владою за вплив на маси?

- Саме так. І вона велась з перемінним успіхом. Це ви добре повинні знати з історії.

- А можна сказати, що у цьому змаганні світська влада все таки перемогла?

- Подекуди це так. Але взагалі, можна вважати, що поступово вони досягли компромісу: світські правителі отримали права влади над людським тілом, а церква над людськими душами. Причому церква певним чином виправдовувала існуючу нерівність у суспільстві. Крім того, Августин наголошував на тому, що існує два “гради”, земний і небесний. Це дві різні спільноти людей. Одна - для вічного царства з Богом, інша – для вічного страждання з дияволом.

- Так виходить, що він вважав світ керованим дияволом, а, значить, засуджував світську владу?

- Можна сказати, що скоріш не засуджував, а виправдовував. Тому виходило, що певні негативні явища у суспільстві, такі як, наприклад, рабство, насильство, з точки зору природного права, є несправедливістю, то з точки зору дії сил диявола є справедливим, бо є наслідком гріха.

- Раз так, то це ж добре! Висновком повинно бути необхідність боротьби з гріхом.

- Дійсно, такий висновок можна зробити. Але, з іншого боку, це приводило до протиріччя у відносинах зі світською владою. Тому церква знайшла слушний вихід з цього скрутного становища. Це добре видно з праць видатного релігійного філософа-схоласта Томи Аквінського (1226-1274). Стверджуючи, що держава має божественний характер, він наголошував на тому, що таке існує лише у потойбічному світі у вигляді Царства небесного. А діючі держави це лише певні моделі, які намагаються бути подібними до Царства Небесного. Оскільки церква є посередником між Землею і Небом, то в державі всі повинні підкорятися церкві. А щоб це твердження не було заперечене світською владою, він проголошував існуючу феодальну державу за найвищу форму божественної організації на даний час. Тому її основним завданням є охорона феодальної власності, в тому числі і церковної. Влада на Землі від Бога, владна ієрархія тут подібна ієрархії Царства Небесного. Монарх є творцем соціального світу, він надає руху соціальному життю, і його завданням є керування суспільством, а люди, як члени цього суспільства, повинні йому коритися.

- Отже, ця теократична теорія повинна була відобразитися і на правових відносинах у суспільстві?

- А як же! Тома Аквінський розробив цілу ієрархію права. Він вважав, що у всьому світі існує вічний закон, як сукупність правил божого керівництва світом. Безпосереднім проявом вічного закону є закон природний, якому підвладне все живе на Землі. Крім того, існує ще людський закон, встановлений самими людьми, виконання якого забезпечується примусовими санкціями за його порушення. Він може бути справедливим, коли співпадає з божим визначенням, і не справедливим, коли не співпадає. Перший обов’язковий для виконання всіма членами суспільства, а другий можна не виконувати. Ще окремо він виділяв божий закон, даний людям у божому одкровенні, Старому і Новому завіті. Цей закон необхідний як доповнення людських правил божими, щоб люди могли викорінювати з свого життя зле і гріховне.

- Отже можна сказати, що Тома Аквінський визначав право як дію справедливості в божому порядку людського гуртожитку?

- Так, він систематизував християнські ідеї своїх попередників і розвинув, закладену ще Августином ідею теології державності. Бог, за ним, виступає законодавчою першоосновою, з якої виходять усі релігійні, моральні та правові норми.

- Ну, добре, християнські філософи розвивали свою теократичну ідею. Це нібито теоретична робота. Але ж життя тривало, і в ньому відбувались різні події, і потрібно було на практиці регулювати людські відносини. Існували ж прості юристи, які цим займалися?

- Безперечно. Середньовічні юристи поділялися на глоссаторів (ХІ – ХІІІ ст.) і постглоссаторів (ХІІ-ХV ст.). Звісна річ, вони підтримували сучасний державний лад, розвиваючи юридично-догматичний метод тлумачення діючих законів.

- Поясніть, хто вони були і чим різнилися між собою?

- Так називались школи середньовічних юристів. Глоссатори вивчали римське право з метою його використання у сучасності. По суті, вони вчились тлумачити його відповідно до сучасних їм умов. Пізніше вони займались не тлумаченням, а коментарями римського права, повертаючись до природного права, як вічного і розумного. Тобто, вони намагались узгодити позитивне право з природним. Наприклад, засновник школи глоссаторів Ірнерій шукав первинній зміст римського права. Він не вважав його за певну догму. Якщо у сучасності виявлялись відхилення від римського права, то він вважав, що потрібно не прилаштовуватися до нього, а шукати помилки. У постглоссаторів було позитивним те, що вони запропонували так звану формально-логічну процедуру перевірки правової цінності закону. Це вже було напередодні суттєвих змін у суспільстві, які настали з відомою вам епохою, що увійшла в історію під назвою Відродження.