15. Як досягти самореалізації

- Кожна людина має право реалізувати свої здібності, проявити себе у суспільстві найоптимальнішим чином. Це потрібно не тільки для самого суспільства, але й для кожної особистості. Самореалізуючись людина стверджує своє “я” і таким чином отримує удоволення, а з ним і змістовність свого життя. Але чому людина прагне самореалізуватися, що її штовхає на це? Про що свідчать, на вашу думку, наші намагання досягти особистої самореалізації?

- Я думаю, що вони свідчать про намагання людини пізнати оточуюче середовище та найбільш повно реалізувати свої здібності, амбіції, бажання. Це наслідок еволюції, яка полягає у розвитку і досягненні кращих результатів.

- Досягти самореалізації – значить знайти в собі те, чого нема в інших, і розвивати його. Адже в кожного є певні індивідуальні особливості. От їх і потрібно реалізувати.

- А для чого це потрібно?

- Перш за все, для того, щоб показати свою окремість, відмінність від інших.

- Ну і що з того, що людина це покаже?

- Самореалізація потрібна людині для впевненості у своїх силах, для кращого сприйняття світу. Кожна людина намагається зрозуміти сенс життя, та визначити своє місце у світі і досягти поставленої перед собою мети. Кожна окрема людина має потребу не тільки відповідати загальним для всіх принципам існування, а й індивідуалізуватись, бути не схожими на інших.

- А я вважаю, що намагання самореалізуватися потрібно для мобілізації загальних сил людства на певну діяльність. Людина прагне самореалізації тому, що намагається принести користь не тільки собі та своїй сім’ї, але й конкретному суспільству, в якому вона живе, а також суспільству в цілому. Самореалізація особи існує для того, щоб людство продовжило своє існування, бо без цього воно зникне.

- Тобто, людина свідомо для цього і самореалізується?

- Гадаю, що це в людині від природи. Людина істота не досконала і змушена вдосконалюватися, і прагне цього незалежно від своєї волі. Вона бажає бути кращою, гідною пошани, досягти своєї мети, тому вона прагне самореалізуватися.

- Людський розум створений так, що завжди ставить собі запитання і шукає на них відповідь. Цей пошук приводить до істини. А намагання досягти істини у людини від природи. Саме в цьому полягає сутність людини. Маючи розум і здібність мислити, вона хоче відповісти на питання: чому і для чого ми існуємо, куди ми йдемо? Самореалізація є пошуком істини.

- Я згоден з тим, що бажання досягнути істини у людини від природи. Але істини для кожної окремої людини нема, вона є тільки для всіх. Тому кожна людина прагне реалізувати себе, щоб стати частинкою чогось більшого, що і є істина.

- А я от з цим не погоджуюсь! Істина – поняття відносне і для багатьох незрозуміле. Тому кожна людина прагне для себе, у своїй свідомості визначити істину, тобто те, що вона вважає правильним і потрібним для неї.

- Люди живуть не просто так. Всі вони для чогось призначені. А для чого, вони не знають і тому потрохи вірять у долю, зовнішні сили, які впливають на їхнє життя, і від яких усе залежить, але які їм важко пояснити. А якби їм вдалося це логічно пояснити, то життя стало б значно простішим.

- Якби та якби… У людини є прагнення відрізняти добро від зла, і вона хоче стати кращою. Тому й намагається пізнати істину.

- Кращою людині хочеться стати в очах оточуючих людей, тобто у суспільстві. Але я маю великий сумнів щодо бажання кожної людини стати кращою.

- От саме те, що людину постійно обурюють сумніви, і є дійсно істиною!

- Але є ж і такі, у кого ніяких сумнівів нема!

- Я маю сумніви щодо цього. На мою думку, таких людей нема. Людина завжди в чомусь сумнівається. Потім починає пізнавати те, в чому сумнівається і сумніви розвіюються. Але одразу ж виникають інші сумніви. І так без кінця, тому що сумніви є двигуном пізнання і прогресу.

- Отже, можна сказати, що людина приречена пізнавати істину, і саме для цього вона повинна самореалізуватися?

- Так. І часто на шляху до цього вона нехтує багатьма цінностями. Хоча, можливо, саме дотримання цих цінностей протягом життя і дасть в його кінці пізнання істини?

- Мабуть, все це свідчить про те, що людина є творінням, яке переслідує певну ціль. Вона створена для чогось, чого і сама поки що не усвідомлює достеменно. Може, людина є своєрідним засобом збереження розуму? Розум, як вселенське явище, намагається зберегти себе у різних формах і людина є однією з таких форм. Особиста самореалізація є завершенням певного циклу збереження розуму. Кожна особистість розрахована на певну частку розуму. Усі люди на Землі складатимуть один спільний розум, так звану ноосферу.

- Саме так і є! Людина – це добре запрограмована машина, яка робить свою справу не знаючи тих законів, за якими вона запрограмована. А запрограмована вона на те, щоб весь час поширювати свої знання. От дивіться: вся історія суспільства – це прогрес знання. Ми зараз про світ знаємо набагато більше, ніж знали наші предки. А наші нащадки будуть знати ще більше за нас. Людство хоче знати все більше і більше.

- А, дійсно, чому людина завжди прагне чогось більшого? Більше грошей, кохання, задоволень? Чи є в цьому певна закономірність?

- Людина весь час хоче чогось більшого, бо тут спрацьовує відомий з економіки закон зростання потреб. Потреби можна обмежити лише силою. Мета життя людини – знайти своє щастя. Людина і діє в цьому напрямку, але де кінець, та мить абсолютного щастя, вона не знає, тому не зупиняється, а йде далі. І цей процес безкінечний, і це, мабуть, закон.

- Задовольнити всі свої потреби абсолютно неможливо. Досягнутий результат стимулює поставлення нової мети. Але не треба забувати про те, що, хоча людські потреби необмежені, то цього не можна сказати про ресурси для їх задоволення.

- Отже, мрії і бажання людини завжди більші, ніж реальність. Та чому ж вони більші? Чому людина не мріє суворо відповідно реальності, а бажає мати те, що реальність їй не дає і, часом, не може дати?

- Тому що у житті людини багато спокус і вона не завжди може відмовитись від них, а це, мабуть, тому, що людина – недосконала істота.

- Прагнення все чогось більшого є сенсом життя людини, і це розумно – рухатися угору, а не з гори. Бо без такого бажання зупинився би розвиток і прогрес людства.

- Значить, бажання більшого – закон прогресу, не залежний від нас?

- В цьому закладено людську сутність. Істина – щось велике і людина хоче її досягти, але починає з малого і цей процес по суті безкінечний, бо його кінець важко уявити. В нас це бажання природне, від народження. Така людська натура. Тому що людина завжди прагне чогось нового.

- А чому?

- Тому, що нове вона уявляє кращим. Частіше буває так, що більше означає краще. Якщо це не краще, то ніхто не бажає, щоб його було більше. А кращого бажають більше тому, що людина має безмежну кількість бажань, приборкати які дуже складно. Доброго людині завжди замало, бо вона до нього швидко звикає, тому хочеться ще кращого. А от до поганого людина звикає важче, тому поганого не хоче більше.

- Але ж деякі люди штучно обмежують свої бажання і отримують від цього почуття щастя?

- Ну, це вони таке собі навіюють. І тому їм здається, що вони щасливі.

- А в дійсності вони нещасні?

- Може й ні. Просто поняття щастя для кожного своє. Хтось вважає, що обмеження потреб для нього є щастям, і щасливий від цього. А для іншого щастям є все більше задоволення все зростаючих потреб. І чим більше він буде мати можливості їх задовольнити, тим щасливішим буде себе почувати.

- А я думаю, що так задумано природою, бо якщо ми не будемо прагнути більшого, наше життя стане нікчемним. Ми прагнемо весь час чогось більшого з-за того, щоб зрозуміти для чого ми живемо.

- Все це високі слова, які до нашого побутового рівня майже не мають ніякого відношення. Може, на теоретичному рівні воно й повинно бути так, але насправді в основі прагнення всього більшого лежать: заздрість, жадоба, прагнення комфорту тощо. Чим бідніше суспільство, тим у ньому більше людей, які прагнуть загарбати весь світ. І якщо така особа чогось досягла у житті або щось отримала (гроші, кохання, задоволення) вона вже не може зупинитися. Від цього їй стає важко жити. Жадність характерна для кожного, але дехто намагається це приховати, а дехто ні.

- Але ж цю жадність можна підкорити силою волі?

- Звичайно що можна, але більшість людей цього не хоче робити.

- А, дійсно, чому так виходить у житті? Чому людина не обмежує свої потреби? От, наприклад, речі, якими люди повсякденно користуються старіють, але часто не втрачають свого функціонального призначення. Тому люди можуть ними досить довго користуватися. Деякі речі переходять від батьків до дітей у спадок, ними користується декілька поколінь. Але чомусь одні люди звикають до речей і не міняють їх на нові, аж доки вони не зіпсуються настільки, що їх не можна буде використовувати за їх призначенням, а інші придбають нові тоді, коли старі ще можна довго використовувати. Чому таке трапляється? Чому одні викидають ще цілі речі, а інші їх підбирають і використовують вдруге? Чому у суспільстві паралельно існує широке використання вживаних речей?

- Тут впливають соціально-економічні чинники: люди не мають змоги купити собі нові речі, то вони купують старі, які коштують дешевше.

- Але чому інші люди старі речі замінюють новими? Навіщо нам мобільні телефони, якщо раніше непогано обходилися звичайними, а ще раніше і без них? Навіщо нам електроенергія, за яку так дорого треба платити, адже раніше обходилися без світла?

- Якби люди не прагнули чогось більшого, не було б розвитку! Якщо не було б розвитку, була б стагнація, а згодом деградація, тобто людство поступово поверталося б до звірячого стану. Людина прагне більшого для того, щоб задовольнити свої інтереси, потреби. Але досягнувши цієї мети, вона вже ставить перед собою іншу – досягти більшого, кращого. Отже, прагнення досягти чогось більшого є сенсом життя нормальної людини. Ми відкриваємо для себе нові істини і з кожним наступним кроком ще глибше розуміємо, скільки всього не знаємо, не вміємо, і це надає нам змогу досягати все нового, кращого, більшого.

- Отже, прагнути більшого ознака розвитку, руху вперед. Це закономірність, пов’язана з розвитком людини, це засіб забезпечення власного розвитку. Все у світі перебуває у русі, а рух людини – це її життя. А бажання людини є рушійною силою життя. Це викликано як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами. Перших може бути безліч, і вони будуть різноманітними. Але всі вони випливають з однієї об’єктивної причини, яка полягає в тому, що усього вимагає закон людського життя. Людина живе доти, доки чогось бажає, в чому і є сенс життя.

- З біологічної точки зору за це відповідає гормон щастя і чим більше його виділяється, тим більшою повинна бути наступна доза цього гормону для задоволення людської потреби у щасті. Так влаштована людина, її психіка.

- Отже, людина прагне більшого тому, що, мабуть, та мета, на здійснення якої вона створена, досить велика і кожна людина повинна витратити максимальні можливості у досягненні цієї мети. Але не всім вдається це зробити. Оскільки верхнього обмеження цієї мети нема, то людина завжди буде намагатись досягти все більшого і більшого, і цьому процесу не буде кінця.