12. Правовий чи моральний закон?

- Минулого разу ми обговорювали співвідношення права і моралі. Тоді було сказано, що закони можуть бути моральними або правовими, чи аморальним, отже, не правовими. Постає питання, що є більш правильним: моральний закон містить в собі право, чи правовий закон містить у собі мораль?

- Правильніше казати, що моральний закон містить в собі право (чи, принаймні, якусь його частину), бо приймаючи закон, щоб встановити права сторін у відносинах, люди виходять з моральних норм. У праві багато моральних норм, тому мораль і право взаємопов’язані. Термін мораль походить від латинського mores – звичай, система загальних правил поведінки людини, заснованих на співвідношенні критеріїв добра і зла, порядності і непорядності, людяності та жорстокості.

- Але ж, закон може бути і аморальним, бо іноді забезпечує матеріальні блага будь якою ціною.

- А ви можете навести приклади аморальних законів?

- Так, наприклад, я вважаю, що закони про пільги в своїй основі аморальні.

- Чому?

- Тому, що вони надають переваги одній особі над іншою.

- Але, якщо ця людина заслуговує на цю перевагу, чому їй її не надати?

- Тому, що пільга часто буває неадекватною до дійсності.

- Поясніть, будь ласка, свою думку детальніше.

- Наприклад, пенсіонери мають пільги на безоплатний проїзд у міському транспорті. Цю пільгу введено з-за того, що матеріальний стан більшості пенсіонерів незадовільний. Але є пенсіонери досить добре матеріально забезпечені. Та пільга поширюється і на них. Чи пільги на сплату за комунальні послуги ветеранам війни. Часто ними користуються не тільки ці ветерани, але й їх достатньо забезпечені члени сім’ї. Я знаю ветерана полковника, в чотирикімнатній квартирі якого проживає його син з сім’єю. Син досить забезпечена людина, але оскільки господарем квартири є його батько, він користується батьковими пільгами. Хіба це справедливо? Одна малозабезпечена сім’я змушена нести досить вагомий тягар сплати за комунальні послуги, а інша, добре забезпечена, за це не платить, бо має пільги?

- А я ще можу додати таке: як тільки приймається будь який закон про пільги, одразу знаходиться багато бажаючих їх отримати. Причому, всякими правдами і не правдами. Кажуть, що серед ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС вже є достатньо таких, які там і близько не були. Отже будь яка пільга провокує людей на порушення, а, значить, і на аморальні вчинки.

- Так, але це не означає, що сама пільга є аморальною дією. Аморальним є порушення правил отримання пільг, а не самі пільги.

- Ні, все таки пільга, бо вона сприяє аморальності. Я розповім вам про один випадок з минулих радянських часів. Коли в магазинах існували великі черги, для учасників війни була пільга можливості придбати товар без черги. Одного разу до такої черги підійшов ще досить міцний на вигляд чоловік і показавши своє посвідчення зажадав отримати товар без черги. В черзі стали йому дорікати, що тут стоять літні люди, серед них була бабуся, яка годилася б цьому ветерану в матері. Але ветеран не зважив на це, і отримав товар позачергово. За законом він був правий, бо дійсно мав таке право. Але з точки зору моралі – ні. Черга й засудила його поведінку, як аморальну. Але ж ця аморальна поведінка по суті була санкціонована законом. Чи можна після цього його називати моральним?

- А пільги на несплату податків? Ми неодноразово чули, що таке відбувається у нашій країні, тому що певні зацікавлені особи лобіюють у парламенті подібні закони. Таким чином, вони з допомогою саме аморальних законів, збагачуються. А держава і переважна більшість її громадян з-за цього страждають.

- В цьому ви праві. Таке становище існує не тільки в нашій державі. З цією вадою потрібно боротися. В державі пільги повинні отримувати лише ті, хто дійсно сам не може себе забезпечити: інваліди, самотні люди похилого віку тощо.

- Та тут не пільги потрібні! Такі люди повинні бути цілком на державному забезпечені!

- Ну добре, можемо констатувати, що пільги свідчать про недостатність, перш за все, економічного розвитку конкретного суспільства. Отже вони – явище тимчасове, бо з розвитком держави їх повинно ставати все менше. Але поки що без них жодна держава не може обійтися. І якщо ми їх просто прийняттям одного закону відмінимо, то навряд чи цей закон можна буде назвати моральним, бо багато малозабезпечених особистостей стануть ще менше забезпеченими. Значить, доки не можна без цього обійтися, закони про пільги повинні існувати.

- То хай собі існують, але все одно вони є аморальними. Я вам можу привести ще безліч прикладів аморальних законів, які існували за часів панування радянської влади. Той же закон “про п’ять колосків”, про висилку людей на Соловки за запізнення на роботу, за недонесення на інших осіб тощо. Всі вони добре відомі з історії.

- А можна ще додати?

- Будь ласка, додавайте.

- В давнину закон, за яким жінку, що зрадила чоловіку страчували чи катували, вважаю аморальним, і те, що в багатьох давніх законах життя багатих оцінювалось дорожче, ніж бідних теж аморально. Взагалі, аморальні закони це такі, що принижують гідність людини. Аморальним є закон у США, який забороняє двом закоханим прилюдно цілуватися, або коли жінці забороняється носити занадто легкий одяг, або коли забороняється неповнолітнім дітям самим виходити на вулицю після 9 годин вечора.

- Але ж саме ці закони стоять на охороні моральності суспільства.

- Нібито стоять. А в дійсності, я вважаю, що вони аморальні по суті.

- Але ж ту чи іншу мораль встановлюєте не ви, а певна громадська думка. Якщо люди у певному суспільстві якусь дію вважають аморальною і тому забороняють, то це означає, що такий в цьому суспільстві рівень моралі. І закон просто констатує цей рівень. Отже, це може свідчити лише про те, що поняття моралі не є сталим, воно відносне як у часі, так і у просторі. Тому і принцип таліону з законів Хаммурапі, та й взагалі всі жорстокі закони середньовіччя потрібно оцінювати з позицій моралі того часу, а не сьогоднішнього. Якщо тогочасна мораль дозволяла так робити, то, мабуть, не можна закон називати аморальним?

- А як ми можемо встановити, чи дозволяла це робити мораль, чи ні? От, наприклад, в наш час дехто вважає аморальними закони, які дозволяють робити аборти, а дехто, навпаки, такими вважають закони, які забороняють це робити. Отже, маємо протиріччя. Хто правий?

- Звісно, ті, хто стоїть за заборону абортів. Ви тільки подумайте: ненароджені діти (наслідки цих абортів) використовуються як біологічний матеріал для виготовлення косметичних препаратів, які сповільнюють процеси старіння! Навіть подумати страшно, що цим користується величезна кількість людей. І це морально? Ні, це аморально!

- Давайте визначимось конкретніше. Що таке аморальність? Логіка підказує, що це щось протилежне моральності. Так само, як добро і зло. Візьмемо, наприклад, таке поняття як брехня. З одного боку, брехати аморальне явище, але, з іншого, “брехня заради добра” цілком моральна, хоча не всі це й визнають.

- Наша Конституція містить багато “норм-декларацій” або “норм-завдань”. Але в дійсності багато конституційних норм влада не виконує. Тут постає питання: а чи не є ці статті лише засобом замилювання очей світовій громадськості і своїм громадянам? Якщо це так, то ця конституція аморальна.

- Конституція то цілком моральна, а от дії влади, що не дотримується її статей цілком можна вважати аморальними, а правильніше – не правовими.

- Я вважаю, що у всі часи аморальними можна вважати закони, які обмежують невід’ємні права і свободи людини. Так аморальним був Валуєвський циркуляр 1863 р., який обмежував застосування української мови. Несправедливими, а отже і аморальними, були закони про вибори в деяких країнах, коли певні верстви населення позбавлялися виборчих прав.

- А постанова про підвищення стипендії студентам у купі з підняттям прохідного балу для її отримання, хіба це не аморально? В результаті стипендію будуть отримувати більшу, але набагато менша кількість студентів. Це приведе до погіршення відносин між студентами і збільшить моральний тиск на викладачів, від яких і буде залежати оцінювання знань студентів.

- Дуже слушне зауваження! Я теж вважаю, що позбавлення студентів, які вчаться на одні четвірки, стипендії, дія аморальна. Взагалі, аморально те, коли однією рукою дають, а іншою забирають.

- А хіба не аморальні ті закони, які встановлюють розміри мінімальної пенсії і зарплати нижче за прожитковий мінімум? Людина працювала все життя, а в результаті не має навіть мінімуму. Це несправедливо!

- Отже можемо констатувати, що аморальний закон не містить в собі права, бо він не справедливий. Значить цей закон не правовий. А моральний закон?

- Моральний закон містить в собі право, тому що він справедливий.

- Однаковий закон в одній державі може бути моральним, а в іншій аморальним. То який же з них треба вважати правовим?

- А я вважаю, що моральний закон містить у собі мораль, а правовий закон – право. По іншому бути не може тому, що право і мораль різні поняття, хоча й споріднені.

- І так, і так правильно: моральний закон містить у собі право, а правовий завжди містить у собі мораль. Хоча, мораль регулює більшу частину відносин, ніж право. Мораль і право взаємопов’язані, це показники соціального і культурного прогресу суспільства.

- А я вважаю, що у моральному законі все-таки більше права, ніж моральності у правовому. Це тому, що праву часто доводиться відступати від моралі. І хоча вони і покликані регулювати суспільні відносини, та у своєму розвитку йдуть різними шляхами. Мораль породила право як найефективніший спосіб регуляції найважливіших суспільних відносин. Але, тому що ці відносини досить складні і їх порушники часто чинять дії всупереч моралі, то праву часто доводиться відступати від моралі.

- Не зрозуміло. Як це може бути: з порушенням моральних норм боротися аморальними засобами? Право не може бути аморальним. Правовий закон завжди містить у собі мораль, або, принаймні, її частину (але це стосується тільки випадку порівняння права і моралі однієї країни в один і той же час). Правовий закон грунтується на моральних категоріях, бо закон – юридичне оформлення природного права, а воно завжди моральне.

- А чи завжди природне право моральне?

- Природне право завжди моральне, бо виробилось в процесі життя людей, враховуючи їх потреби. Без моралі не було б суспільства. Його цінності базуються на нормах моралі.

- Значить, мораль існує раніше?

- Ні, мораль утворилася на основі природного права, яке несе усім добро, тому порушення його є соціальним злом. Природне право дане від природи, а вона не може бути аморальною.

- Значить, мораль виникає, коли людина усвідомлює добро і зло, а природне право будується на розумінні добра, отже і на моралі. Але ж кажуть, що воно одвічне, об’єктивне, бо існує незалежно від людей?

- Те, що сформувалося природою і залишилося незмінним під впливом істотних тривалих перешкод, є моральним. Що аморального може бути у праві людини бути вільною? Природне право не порушує право інших і не несе в собі зла. Воно завжди моральне, бо тісно переплітається з мораллю. Кожна людина використовує природні права на свою користь, а це не може бути аморальним щодо себе самого. Природне право саме через мораль і матеріалізується в правових нормах.

- Взаємозв’язок між природним правом і мораллю не можна назвати прямим, але ці поняття не суперечать одне одному, бо природне право покликане забезпечувати людині матеріальне існування, а мораль – духовне.

- Природне право обумовлене природою поведінки людини, а поведінка може бути моральною та аморальною. Людина від природи жорстока, егоїстична і дбає перш за все про себе, значить аморальна. Крім того, кожна людина має ще й своє власне уявлення про мораль. Тому я вважаю, що природне право не завжди моральне і, навіть, навпаки.

- Я згоден з цим бо у природі одна тварина вбиває іншу. Хіба це морально?

- Так тут нема моралі, це природний закон життя, тварини не діють свідомо. А мораль без свідомості не існує.

- Категорія моралі динамічна і завжди змінюється, а природне право – категорія статична, незмінна, тому воно не може бути завжди моральним. От людина має природне право на власну думку. А якщо ця думка аморальна?

- Виходить, що мораль корегує людську думку?

- А як же? У світі нічого нема повністю морального, завжди знаходиться щось аморальне, навіть у праві, в тому числі і у природному.

- А я от думаю, що природне право моральне в залежності від того як людина ним користується. Наприклад, право на життя – одна людина забезпечує його собі старанною працею, а інша краде.

- Головною відмінністю між правом і мораллю є спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Виконання норм права забезпечується за необхідністю заходами примусу, мораль же підтримується силою загальноприйнятих звичаїв, громадської думки або особистих переконань індивідів. Тому природне право не може бути завжди моральним.

- А на мою думку, казати, що природне право моральне чи ні взагалі не можна. Природа створила людину, людина створила для себе мораль. Люди з давніх-давен розуміли природне право, але не могли дати йому назви, тому виражали свою думку через моральні принципи.

- А звідки ж вони брали ці моральні принципи?

- З досвіду спілкування. Чим воно було різноманітнішим, тим ширшими і всеосяжними стають моральні принципи.

- Отже, природне право не містить в собі моралі? Мораль міститься в тому чи дотримуємося ми його. Чим більше ми його дотримуємося, тим моральніше діємо. Та й взагалі природне право поняття об’єктивне, бо не залежить від людини, а мораль суб’єктивна бо штучно створюється людиною.

- Отже, виходить, що мораль – протиприродне явище? Саме так вважав Ф.Ніцше.

- Ні. Норми моралі суб’єктивні, але існують об’єктивно в будь-якому суспільстві, на будь-якому етапі його розвитку. Вони створюються не внаслідок спеціальної діяльності, а хаотично, в процесі співіснування людей в межах певної структури. Історія людства неодноразово доводила, що знецінення норм моралі призводить до неминучої деградації людини, а відтак і матеріального світу, який вона створила. В людській природі закладене прагнення до більшого, до розвитку, тому мораль так чи інакше не може бути явищем протиприродним людині.

- Мораль у суспільстві складається поступово, на нього впливає людське середовище. Людина дотримується моральних норм підсвідомо, тому мораль - протиприродне явище.

- Якщо мораль закладено у підсвідомість, то вона скоріше природне явище, бо підсвідомість ближче до цього, ніж свідомість.

- Не згоден, бо в деякій мірі мораль дискримінує природні явища. По суті мораль це витвір людини. Але вони пов’язані з природою. Людина - хазяїн майже всього, але хазяїном людини є природа.

- Мораль вигадана людиною, а людина є частиною природи. Отже і мораль є природним явищем. Саме на ній будується право.

- Та якщо мораль вигадала людина, то вона вторинна і залежить від неї?

- Звісна річ. Без людини не було б і моралі.

- А я вважаю, що мораль одвічна, бо виникла разом з людиною і її не можна відірвати від людського життя. Можна сказати, що вона існує на генетичному рівні і притаманна нам від народження. А право виникає лише на певному етапі розвитку людства.

- Значить, певний час люди жили у безправному суспільстві, де функції права виконувала мораль?

- Мабуть, що так.

- Та ні, у первісному суспільстві не було моралі. Вона виникає поступово на основі норм заборон, “табу”, які виступали формою регуляції для самозбереження роду. Порушення табу стало вважатися аморальним. Пізніше виникають такі регулятивні системи як релігія, мораль, право. Мораль як і право – витвір цивілізованого суспільства. Сама по собі вона не виникає.

- Порушення табу вважалось протиправною дією. За це існувало покарання. Так що табу – це, скоріш, форма права, а не моралі. Бо за порушення моралі у суспільстві не повинно бути караючих санкцій.

- Мораль це не протиприродне явище. Морально-етичні норми сприймаються і усвідомлюються людиною у трьох аспектах. По-перше, в ідеальному вираженні, як система ідеалів, абсолютних, безкомпромісних, недоторканих, до яких людина йде все життя за покликом віри в їхню божественну сутність і життєву доцільність. По-друге, у конкретному, словесному формулюванні – у вигляді певних правил і формул. Така їх репрезентація часто називається кодексом вартостей (кодексом моралі). По-третє, у вигляді відповідних властивостей людської душі, як набуті якості, у стані їх практичного втілення і реалізації через поведінку людини. Очевидно, що саме тут вони мають реальну значущість, бо впливають на прагнення і вчинки індивіда.

- Мораль – це регулятор суспільних відносин, а вони є природним явищем. Отже мораль не може бути протиприродним явищем. Вона – частина людської природи.

- Людина народжується вільною у своїх діях, а мораль є своєрідним обмеженням дій. Я не стверджую, що мораль – негативне явище, але воно дещо розпливчасте. Адже те, що для одного є аморальним, для іншого є цілком моральним. Отже це явище досить неоднозначне.

- Мораль – явище соціальне, вона виникає лише у суспільстві. Це штучне явище тому, що воно змінюється у часі і просторі. У різних людей вона може бути різною. А природне право – це явище одвічне і незмінне. Отже, природне те, що не піддається зміні у просторі і часі. Природне право об’єктивно, незалежно від людини, існує у світі, а людство у своєму розвитку його пізнає. І на цьому пізнанні будується мораль. Таким чином, мораль залежить від ступеню пізнання природного права.

- Ну, добре. Констатуємо, що мораль – витвір суспільства. Але у кожному суспільстві люди ведуть себе як морально, так і аморально. Як на вашу думку, чому вони ведуть себе саме так? Як можна пояснити людське небажання вести себе аморально, чи, навпаки, бажання вести себе морально?

- Вести себе аморально, означає відкидати історично встановлені правила поведінки і виділяти свою власну систему поглядів, тобто радикально відмежовуватись від оточуючого соціального середовища. Але, оскільки у людини природним є бажання бути серед собі подібних, то це і спонукає її дотримуватися певних моральних норм.

- Я думаю, що це залежить від виховання. Людина діє відповідно до того, як її виховали. Морально вихована людина поступає морально, і аморально поступає та, в якій вихованням закладені аморальні чинники.

- А іноді людина не усвідомлює свою аморальну поведінку, бо гадає, що вона цілком моральна. Тут може бути протиріччя власної моралі людини з загальнолюдською, бо мораль – поняття відносне.

- Люди від природи різні не тільки фізично, але й морально: гуманні – жорстокі; доброзичливі – агресивні; веселі – сумні.

- Значить, моральність, чи аморальність в людині закладено від природи?

- Так. В сутності людини закладені добро і зло. В залежності від того, що в ній домінує, вона відповідно і веде себе.

- А я вважаю, що небажання вести аморально зумовлене боязню осуду суспільства, щоб не йти одному проти усіх, та ще й боязню кари вищих сил (наприклад, Бога). Ті, що ведуть себе аморально, роблять виклик суспільству, вони не бажають бути такими як всі.

- Ну, бути не таким, як всі, само по собі не погано і ще зовсім не аморально. А от аморальний виклик суспільству – звідки він береться, чому?

- Тому що в людині закладений бунтар, в ній інколи виникає бажання порушити правило поведінки, мораль.

- А чому ж переважна кількість людей не бунтує?

- Це вже залежить від особистої психології. А взагалі-то людина живе у суспільстві, залежить від нього, тому повинна нести в собі моральність, інакше людство вже б загинуло. А певні відхилення в поведінці – це виняток з правил.

- Я вважаю, що тут треба розділяти два моменти, коли людина діє аморально свідомо, і коли вона це робить несвідомо. Адже людина не завжди усвідомлює діяла вона морально чи аморально. Це часто оцінюється після зробленої дії, при її аналізі, а до того людиною рухали певні почуття, які могли розходитися з мораллю. Людина змінюється в різні боки: одна з аморальної стає моральною, інша – навпаки. Цей процес триває постійно у житті кожного і це дозволяє їй емоційно розрядитися. Буває так, що людині подобається робити не так, як усі, для того щоб розізлити або здивувати інших. Та й взагалі їй притаманно іноді робити те, що забороняється. Дещо з цього забороненого морально, а дещо аморально.

- А для чого їй це робити, чому в неї є ця потреба?

- Часто людина веде себе аморально через потребу самореалізуватися самовиразитися, виділитися з натовпу, бути не схожою на інших, привернути до себе увагу, бо інакше вона буде відчувати себе “сірою масою”.

- Отже, ви хочете сказати, що аморальність часто є виразом простого протесту?

- Саме так. А бажання протесту закладене у людині в її генах. Психологія людини передається у спадок, і є складовою її сутності.

- Отже можна казати, що моральна або аморальна поведінка відповідає сутності кожної окремої людини?

- Так. А сутність її полягає як в соціальних так і в біологічних чинниках які впливають на її поведінку. Від того як ці чинники взаємодіють між собою в кожній людині, залежить її поведінка. Бувають обставини, коли людина змушена вести себе аморально, тобто, коли її примушують так себе поводитись.

У сучасному світі важко зрозуміти хто веде себе морально, а хто ні. Більшість людей вважає, що веде себе морально тоді, коли дотримується законів своєї країни, не дивлячись на те, що деякі з них можуть бути аморальними. Але якщо людина свідомо дотримується аморального закону, вона веде себе аморально. Високо моральна людина не буде виконувати аморальні закони.

- Отже, можемо підсумувати: на аморальність чи моральність поведінки людини впливають як природні (біологічні) чинники, так і штучні, тобто вплив суспільства, виховання , відповідна соціалізація особистості.

Але крім того людина у суспільстві змушена діяти у відповідності з законами. І досягати своєї мети законним шляхом. Хоча часто вона цього не робить. Як ви думаєте, що потрібно робити у суспільстві, щоб кожен досягав своєї мети не порушуючи закон?