4. Магістратура в Римі. Преторське право

Стійкий консерватизм римського права не зміг придуши­ти прогресивних паростків, які все більше витісняли його. Уже в період республіки зростає авторитет магістратів, особ­ливо преторів. Щорічно при вступі на посаду вони проголо­шували в своїх едиктах правила судочинства, дуже чутливо реагували на зміни в економічному житті римського рабо­власницького ладу. Практичною діяльністю по керівництву судами магістрати так спрямовували судову практику, що вона переставала зважати на приписи застарілих законів і розв'язувала справи на основі правил преторського едикту, хоча останній і не мав сили закону. В преторському едикті відбивалися інтереси рабовласників, які виникали на основі нових відносин.

Особливо багатою прогресивними ідеями була практика преторів для перегрінів (перегрінських преторів), введених з метою розв'язання майнових спорів, що виникали між римськими громадянами та перегрівами. У випадках, коли норми цивільного права не могли розв'язати конфлікт або були недостатньо ефективними, перегрінський претор вда­вався до правових засобів інших народів. При цьому він до­бирав найвдаліші норми. Тому можна стверджувати, що римське приватне право є творінням не тільки римського народу. Багато прогресивних положень права народів вно­силися перегрінськими преторами в практику міського пре­тора, в оборот між самими римськими громадянами. Право народів було ніби лабораторією, в якій найпрогресивніші правові ідеї та норми сусідніх народів античного світу, сти­каючись між собою на міжнародному ринку, перетворюва­лися на єдине інтернаціональне ціле, перероблюючи і саме римське право.

Прогресивний характер римського приватного права знач­ною мірою зумовлений діяльністю юристів, які одержали заслужене визнання в період принципату. Принцепси, по­чинаючи з Октавіана (63—14 pp. до н.е.), Надавали найвидатнішим юристам особливе право давати офіційні консуль­тації ніби від імені принцепса. До авторитетних юристів звер­талися в особливо складних випадках, їх відповіді були об­грунтованими та оригінальними, оскільки характеризували­ся ретельно продуманими висновками з урахуванням со­ціально-економічних змін, інтересів пануючого ладу. Кон­сультації мали офіційний характер і були обов'язковими для застосування судами. І як наслідок, такі консультації, а з часом й інші висловлювання римських юристів прогресивно вплинули на розвиток римського права.

На основі права народів, практичної діяльності магістратів, особливо преторів, правотворчості юристів (юриспруденції) сформувався ще один важливий принцип римського при­ватного права — формальна рівність в галузі приватного права всіх вільних осіб. Він зумовлювався істотними застережен­нями, однак його проголошення було значним кроком упе­ред у розвитку приватного права. У греків і римлян нерівності між людьми відігравали більшу роль, ніж їх рівність в будь-якому відношенні.

Під владою Римської імперії всі ці відмінності поступово зникли, за винятком відмінностей між вільними і рабами. Виникла, принаймні для вільних, рівність приватних осіб, на грунті якої розвинулося римське право — найдосконалі­ша форма права, що має за основу приватну власність.

Формальна рівність всіх приватних осіб не виключала відвертого індивідуалізму, властивого римському приват­ному праву: необмежена правова влада домовладики, глави родини (pater familias), беззаперечне визнання та захист інте­ресів приватного власника, безмежна влада батька над дітьми, чоловіка над дружиною, право спадкодавця позба­вити спадщини тих, хто своєю працею створював спадкове майно, тощо. В центрі римського приватного права стоїть рабовласник — одноособовий суб'єкт необмеженої приват­ної власності, передусім на засоби виробництва. Індивіду­алізм наклав свій відбиток на всю систему римського при­ватного права, що відверто та неприховано ставила на пер­ший план інтереси рабовласників, їх захист. Проте най­більшого розквіту цей індивідуалізм досяг щодо вільних і рабів.