3. Основні інститути римського приватного права

Найбільш давнім із відомих зараз підходів до визначення структури (системи) приватного або цивільного права є інституційна система, за якою структурно вибудовувалося право у Стародавньому Римі. Суть інституційної системи полягає в тому, що норми групуються за певними ознаками (однорідність відносин, що регулюються) у інститути, що розташовуються згодом у логічній послідовності. Щодо інституційної системи побудови, котра, нібито, мала місце у римському праві, існують дві поширені помилки.

По-перше, припускається, що така структура характерна лише для приватного, а не для усього римського права, і саме у такому контексті розглядають його основні інститути.

По-друге, нерідко вважають, що таких інститутів у римському приватному праві було 3: 1) особи (personae), 2) речі (res), 3) способи придбання речей (actio). При цьому посилаються на висловлювання Гаю та його Інституції, котрі, нібито, мають таку структуру.

Так, Гай зазначав, що усе право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей, або позовів (Гай. І. 1.8). Отже можна припустити, що норми права публічного також розглядалися як такі, що стосуються осіб (суб'єктів права), речей (як найважливішого виду об'єктів права) і позовів (засобів захисту суб'єктивних прав, котрі використовуються за ініціативою зацікавлених осіб). При цьому слід взяти до уваги, що особисті немайнові права також були предметом правового регулювання, але розглядалися вони не як об'єкти права, а як елемент правового статусу особи (у тому числі — статусу громадян Риму як суб'єктів публічного права). Крім того, actio (позовний захист) може слугувати засобом захисту прав та інтересів не лише окремих громадян, але й держави, котра виступає як виразник публічних інтересів (інтересів спільноти). У випадку розгляду кримінальної справи actio набуває формулювання "народ проти Нумерія Негідія". Положення щодо поширеного тлумачення поняття actio як аналог виразу "способи придбання речей" також потребує уточнення.

Термін actio охоплював у Стародавньому Римі 2 категорії дій: придбання речей (договори) і захист суб'єктивних прав. Якщо перша з цих категорій стосувалася виникнення прав щодо речей, то друга — питань процедурних, того, що тепер ми називаємо "судовим процесом". До речі, це відображено і в структурі Інституцій Гаю, котрі складаються не з 3-х, а з 4-х книг. Ці книги не мають назви, але перша з них присвячена загальним положенням права та становищу особи, друга — речовим правам і спадкуванню, третя — спадкуванню і зобов'язанням, а четверта — позовам, інтердиктам, засобам забезпечення виконання судових рішень тощо. Складені набагато пізніше Інституції Юстиніана теж мають 4 книги, перші З з котрих приблизно відповідають структурою Інституціям Гаю, а четверта — містить положення про позадоговірні зобов'язання та судочинство.

Отже інституційна система побудови римського права виглядала таким чином:

1) становище особи;

2) речі (об'єкти права);

3) договори та інші юридичні дії;

4) захист суб'єктивних прав. Судочинство.

Практично у такому самому вигляді вона була запозичена пізнішими системами приватного права з тієї відмінністю, що питання порядку захисту цивільних прав та судочинства складають предмет окремо у галузі — цивільного процесуального права. Наприклад, за інституційною системою побудований Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс Наполеона) та кодекси країн, котрі взяли його за взірець.

Слід зазначити, що перевагами інституційної системи є простота і логічність. Але з іншого боку надмірна спрощеність структури не дає змоги встановити точно взаємозв'язок і взаємодію норм, в неї не вписуються багато норм та інститутів приватного права (наприклад, спадкування, недоговірні зобов'язання тощо).

Пізніше зусиллями середньовічних коментаторів римського права (так званих, "глосаторів" та "постглосаторів") набула поширення пандектна система, котра припускає поділ приватного права на такі частини:

1) загальні положення;

2) речове право;

3) зобов'язальне право;

4) спадкове право;

5) сімейне право.

За пандектною системою побудовані Німецький цивільний кодекс 1899 р., та цивільні кодекси країн, що взяли його за взірець.

Перевагами пандектної системи є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникати повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Разом із тим, на відміну від інституційної системи цивільно-правове становище особи ніби відступає тут на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права. Крім того, пандектна система також не враховує наявність низки сучасних інститутів приватного права, що певною мірою зумовило появу дещо штучної конструкції інтелектуальної власності, фактично вивело авторське право за межі запропонованої структури.

Втім, слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує, оскільки структура сучасного приватного (цивільного) права є набагато складнішою.

Зокрема, система (структура) сучасного приватного права, яка може бути названа синкретичною, охоплює:

1. Загальні положення.

2. Правове становище особи.

3. Речові права (права на речі).

4. Права інтелектуальної власності.

5. Договори (договірні зобов'язання).

6. Недоговірні зобов'язання. 7.Спадкове право.

8. Сімейне право.

У головних рисах синкретичною є система цивільного права України. Вона включає вказані вище розділи з тією різницею, що сімейне право деякими правознавцями (3. Ромовська) тлумачиться як самостійна галузь.

Ведучи мову про структуру цивільного права, слід зазначити також, що викликає заперечення поділ його на загальну і спеціальну частини, який зустрічається в деяких підручниках (Ю. Толстой, А. Сергеев). Такий поділ недоцільний, оскільки в цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з 2 рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Більш того, можливий і третій рівень — загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.