3. Правове становище римських громадян

Поміж вільних найбільшою правоздатністю наділялися, звичайно, римські громадяни. Спочатку, в період ранньої рес­публіки, все вільне населення поділялось на римських гро­мадян і негромадян. Останні правовою охороною з боку Римської держави не забезпечувалися. Проте з розвитком цивільного обороту та внаслідок інших соціально-економіч­них змін римляни були змушені визнати певний правовий статус за латинами і перегрінами, а потім і за вільновідпу­щениками. В імператорський період з'явилася ще одна гру­па, яка отримала особливий правовий статус, — колони.

Римське громадянство виникало внаслідок народження дитини в законному шлюбі римських громадян. Народжена в такому шлюбі дитина набувала статусу свого батька в мо­мент зачаття. Дитина, народжена поза шлюбом, згідно з за­коном, поділяла статус матері.

Крім того, римське громадянство набувалося пожалуван-ням цього звання чужоземцю за особливі заслуги перед Римською державою, звільненням римським громадянином свого раба і всиновленням чужоземця. Римське громадян­ство припинялося смертю особи, втратою римського грома­дянства шляхом продажу в рабство, полонення, засудження до найтяжчих видів кримінального покарання чи вигнання з Риму.

Римський громадянин мав повну правоздатність у полі­тичній, майновій та сімейній сферах. Він мав право нести службу в регулярних римських військах, брати участь і голосувати в народних зборах, бути обраним на посади магіст­ратів. Це сфера політичних прав, які не залежали від сімей­ного стану особи.

У сфері цивільно-правових відносин правоздатність рим­ського громадянина складалась з двох основних груп прав: вступати в законний шлюб і торгувати.

Зміст правоздатності римського громадянина знаходив відображення навіть в його імені. Повне ім'я римського гро­мадянина складалося з п'яти частин: 1) імені у власному значенні; 2) найменування сім'ї чи роду; 3) імені батька в родовому відмінку; 4) найменування тріби, в складі якої гро­мадянин бере участь у голосуванні в народних зборах (на­лежність до тріби зазначалась і в той період імперії, коли народних зборів уже не скликали); 5) прізвиська, почесного імені, що присвоювалося громадянину за особливі заслуги перед державою. Наприклад, повне ім'я Цицерона вигляда­ло так: Марк Тулій Марка Корнелій Цицерон (Марк — ім'я, Тулій — рід, Марка — ім'я батька в родовому відмінку, Кор­нелій — тріба, Цицерон — почесне ім'я).

4. Правове становище латинів. Юліанові латини

Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потом­ство. Згодом правовий статус латинів почали надавати дея­ким італійським общинам і за межами Лація. Після того як в І ст. до н.е. римське громадянство розповсюдилось на всю Італію, статус латина залишався лише за населенням позаіталійських общин чи провінцій, яким він надавався особливими актами Римської держави. Його також набу­вав раб, якого відпускали на свободу володарі-латини чи римський громадянин, за умови надання цьому вільновід­пущенику статусу латина. Отже, статус латина набуває пев­ного юридичного значення і відповідне оформлення вна­слідок:

а) народження в сім'ї латинів, при цьому діють такі самі правила, що й для римських громадян: статус шлюбної ди­тини визначається за статусом батька, позашлюбної — за статусом матері;

б) присвоєння статусу латина актом державної влади;

в) добровільного переходу римського громадянина до чис­ла латинів з метою одержання земельного наділу;

г) звільнення від рабства володарем-латином чи римським громадянином, але за умови надання йому правового стату­су латина.

Правовий стан латинів істотно відрізнявся від правового статусу римських громадян. У сфері публічного права обме­ження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магіст­ратів. Однак, перебуваючи в Римі, вони мали право брати участь в роботі народних зборів, голосувати в них.

У цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом наближалися до римських громадян, проте далеко не всі. Основна їх частина — жителі Лація, як і римські громадяни, мали право вступати до шлюбу і торгувати. Інші латини — раби, відпущені на волю, одержавши статус латина (вони називалися «латини Юніана» за назвою закону, що надав їм цей статус), не мали права згідно з законом брати шлюб, заповідати своє майно, успадковувати. Після смерті такого латина його майно переходило до його колишнього волода­ря, що надав йому свободу. Зобов'язання померлого до пат­рона не переходили, тобто латини «жили як вільні, помира­ли як раби».

За бажанням латини мали змогу порівняно легко набути римське громадянство. Воно надавалося на підставі поста­нов Римської держави, що присвоювала його цілим катего­ріям латинів за певних обставин. Переїхавши на постійне місце проживання до Риму, вони також одержували статус римського громадянина. Згодом це призвело до різкого змен­шення чоловічого населення в містах Лація. Внаслідок цьо­го було встановлено правило: латин, що мав намір переїхати до Риму на постійне місце проживання, зобов'язаний зали­шити на місці попереднього проживання чоловіче потом­ство.

Права римського громадянина одержували також латини, обрані в своїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. Латини Юніана могли одержати римське громадянство тільки за особливі заслуги перед Римською державою (охорона без­пеки доріг, якісні та великі поставки). Як зазначалось вище, в I ст. до н.е. все населення Італії дістало правовий статує римського громадянина.