§ 117. Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію. Залежно від того, як вставлені силова і речення вимовляються, їх виділяють з обох боків комами, тире або дужками. їхня ж. інтонація залежить від змісту і від во*¹ автора.

У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповз но до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але мож стояти знак оклику або знак питання.

І. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами.

1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.) 2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — такі — до святого хліба! (М. Рильський.)

2. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвище­ним тоном, то вони виділяються з обох боків тире.

1. Є ж люди на землі — а то б не варто й жити,— що крізь що­денний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.) 2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.) 3. Орю свій переліг — убогу ниву!—та сію слово. (Т. Шевченко.) 4. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (L Жиленко.)

3. Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються по­ниженим тоном. Тоді вони виділяються дужками або іноді кома­ми з тире.

1. Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові (рано вони зацвітають і швидко гаснуть), зате літо смагляве вже ви­глядає із-за кучугур. (О. Гончар.) 2. З-за погрібника пахло м’ятою (росло її там, густої та холодноТ, багато), а від ха­ти несло духом матіоли. (Є. Гуцало.) 3. У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться (Григір Тютюнник.) 4. Зі скреготом і брязкотом у двір,— якщо те, що залишилося, можна назвати двором,— в’їжджають два бульдозери. (О. Довженко.)

273*. Перепишіть, виділяючи потрібними розділовими знаками вставлені речення.

1. Там батько, плачучи з дітьми а ми малі були і голі, не ви­терпів лихої долі, умер на панщині. (Т. Шевченко.) 2. А Ярема страшно глянуть по три, по чотири так і кладе. (Т. Шевченко.)

3. А все-таки її люблю, мою Україну широку, хоч я по їй і оди­нокий бо, бачте, пари не найшов аж до погибелі дійшов. (Т. Шев­ченко.) 4. Я вийшов за садок гілля обторкало мої плечі та шап­ку, полишивши на них білі пухнасті квітки з снігу, і став диви­тися на дорогу, котрою в’їхав позавчора до цього села. (Григір Тютюнник.) 5. Взагалі Данилко за багато років приятелювання з пасічником помітив, що той не любить бувальщин «Я таке й без тебе знаю, надивився», а все навертає розмову на щось незвичай­не, дивовижне, хоч воно й вигадане. (Григір Тютюнник.) 6. Не­знайомий подививсь в очах його щось тепле, чоловічне! на мене глянувг він ласкаво. (П. Тичина.)

§118. Слова-речення та вигуки

Слова-речення (стверджувальні слова так, авжеж, гаразд, добре, еге, ага, атож, заперечне ні, питальні що ж, а що) та вигуки в усній мові виділяються паузами, на письмі — комами, знаками оклику або (в середині речення) тире.

1. На початку речення слова-речення та вигуки виділяються комою або, при окличній інтонації, знаком оклику.

1. Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці. (Леся Українка.) 2. Ні, не марний труд ваш, люди ясночолі! (В. Сосю­ра.) 3. Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала. (Леся Українка.) 4. Гей, піду я в ті зелені гори, де смереки гомонять високі. (Леся Українка.) 5. Гай! гай! Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко.)

2. У середині речення слова-речення та вигуки виділя­ються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику,— тире.

1. Життя не нива, ні, воно — дорога між злом і добром, бут­тям і небуттям. (Л. Дмитерко.) 2. Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча. (Д. Павличко.) 3. Ну, що ж, нехай хло­пець змалку звикає до правди. (І. Цюпа.) 4. Дерево не здержа­ло — так ведмідь додолу впав — гуп — та просто на вовка. (На­родна творчість.)

3. Проте слора о, ой, рідко ох і, ну й, якщо автор вживає їх у ролі підсилюючих часток, комами не відділяються.

1. О світе! Як збагнути твій закон? (Л. Горлач.) 2. Люди як промені, що не згасають, о ні! — лиш повертаються в сонце. (І. Жиленко.) 3. Ой зацвіла червона калина над криницею. (На­родна творчість.) 4. Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє сер­денько— колюче терня? (І. Франко.) 5. Вальс Шопена... Ну хто не грав його і хто не слухав? (М. Рильський.)

4. Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та вигуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усній мові, ні на письмі не відокремлюються.

1. Так [обставина міри] ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра.) 2. Так [тож] будь­мо єдині! Ми — квіти життя. (В. Сосюра.) 3. Мовчи, так [то] подумають, що ти розумний. (Народна творчість.) 4. А човен хить- хить [присудок] під лозою. (Григір Тютюнник.) 5. Ну [прису­док] до танців, до танців, кобзарю. (Т. Шевченко.)

274*. Перепишіть, виділяючи потрібними розділовими знаками слова-речен- ня та вигуки.

1. 1. О які були великі зорі, як синіло й склилось навкруги! (Af. Рильський.) 2. Прощавайте, ждіте волі,— гей на коні, всі у путь! (П. Тичина.) 3. Тисячоголосе «ура» покотилося берегом. (О. Гончар.) 4. О вірю я, що з’явиться вона, загублена, споді­ваная воля. (Af. Старицький.) 5. Так я буду крізь сльози смія­тись, серед лиха співати пісні. (Леся Українка.) 6. Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно гей! добірне в нероз- межені лани! (Af. Рильський.) 7. Ах як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. (Af. Коцюбинський.) 8. Так молодо, радісно й дзвінко. (В. Сосюра.)

2. 1. Весно, ох довго ж на тебе чекати! (/. Франко.) 2. О лю­ди, люди, свою душу не замикайте на замки! (77. Тичина.) 3. О бідний той, хто крізь завої сині іде самотньо, мовчки, без мети. (Af. Рильський.) 4. Ох і хитрий, усе знає, а випитує. (Григорій Тю- тюнник.) 5. Все на очах мінялося, і тільки твоя любов ні? (О. Гончар<) 6. О ні розлуки вічні, як вічний подих далини. (77. Воронько.) 7. Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін ку-ку! ку-ку! і сіє тишу по травах. (М. Коцюбин­ський.) 8. Ні сонний спокій зовсім нам не сниться, ні нас не ва­бить ніжна тишина — прийдешнє осяває наші лиця, неспокій творчий з вічністю єдна. (В. Симоненко.)

275 (контрольна). Запишіть під диктсску. Написане уважно звірте з надру­кованим. Якщо трапляться помилки на виділення слів синтаксично не пов'язаних з членами речення, повторіть правила, вказані в квадратних дужках (параграф і пункт).

1. Найвиий, [116.3] по-моєму, краса — це краса вірності. (О. Гончар.) 2. Нічого, [116.1] мабуть, для простих людей не бу­ло й немає ненависнішого, ніж війна, вояччина, мілітаризація. (О. Гончар.) 3. О [115.4] краю мій рідний, [115.1] як сонце, цві­ти в душі моїй, [113.2] повній тобою. (В. Сосюра.) 4. І сонце на­віть [116.1] у тумані для тебе радісно цвіте. (В. Сосюра.) 5. О 1118.1], як люблю я рідну землю. (Я. Воронько.) 6. Ні [118.1], я себе не можу уявить без тебе, [115.2] Дніпре, як і без тополі. (Af. Вінграновський.) 7. Гей [115.4], Гомере український, гей, Остапе Вересаю [115.1], низько кланяюсь і низько б'ю тобі своїм чолом! (Є. Гуцало.) 8. Прийми, о мати [115.3], слово це від сина, як генію твоєму чесний дар. {Af. Рильський.) 9. Шуми,

1. Славутичу-ріко, ростіть, [115.2] дерева юні, гінко. (Af. Рильський.) 10. Чим більше темніло, тим, [116.2] здавалось, вітер дужчав. (Af. Коцюбинський.) 11. Од далекого світла внизу здавалось [116.0] ще темніше. (Af. Коцюбинський.) 12. Макар Семенович (так звали діда) [117.3] був у піднесеному настрої. (В. Козаченко.) 13. Ой [118.3] нё ходи, [115.1] Грицю, та й на ве­чорниці, бо на вечорницях дівки чарівниці! (Народна твор­чість.) 14. Я відчув— [117.2] і це відчуття збереглося на все життя,— [101.7] що в поетичному слові криється якесь ДИВО, воно зачаровує і відкриває красу світу. (І. Цюпа.) 15. Так [118.4] ото слухай, скінчу вже в двох словах. (М. Коцюбинський.) 16. Синиця славу розпустила, що [116.2] може море запалить. (JI. Глібов.) 17. Вовк, [116.2] може, їсти захотів. (77. Глібов.)