§ 116. Вставні слова і речення

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.

Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою встав­них слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна нада­ти різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ. 3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на ува­зі, буде дощ. 6. Отже, буде дощ.

У реченні вставні слова і речення:

1. виражають упевненість або невпевненість у тому, що пові­домляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здаєть­ся, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;

2. вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, ка­же, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на дум- ку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачу тощо;

3. виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;

4. привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;

5. вказують на порядок думок, зв’язок між ними, спосіб ви­словлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з дру­гого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажу­чи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.

Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відпо­відають на жодне питання в реченні (див. § 105, п. 4).

Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються з обох бо­ків комами, рідше — тире.

Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.

1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами.

1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (ТО. Мушкетик.) 3. Хто не живе для ін­ших, той, отже, й для себе не живе. (70. Мушкетик.) 4. З борців насміхалася доля, зростала, проте [у середині простого ре­чення], їх громада. (77. Грабовський.) 5. Сонце зайшло, проте [на початку простого речення] ще було видно. (О. Гончар.)

6. А втім, відомо вже, що зазнають змін і зорі, і сонце, так само, як і люди. (О. Гончар.) 7. Злива тривала майже годи­ну. (М. Трублаїні.) 8. Вона йшла сама і так жваво про щось говорила, наче круг неї було принаймні з десяток слухачів. (С. Журахович.)

2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово- присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, Хреба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), хо таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.

Присудок вставного речення (див. § 96) найчастіше буває ви­ражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, про- бачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди ді- XU, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).

Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму діє­прислівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).

1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття ма­ленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (77. Дмитерко.)

3. Здавалось, загримів десь на небі грім. (С. Васильченко.)

4. Біліло небо, білястим здавалося [присудок] тонко вібруюче повітря. (О. Гончар.) 5. Буває, часом сліпну від краси. (77. Ко­стенко.) 6. Диво дивнеє на світі з тим серцем буває! (Т. Шевчен­ко.) 7. В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. (Т. Шевченко.) 8. Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився! (Леся Українка.)

2. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет І присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не від­повідає — то воно вставне і його виділяємо комами.

Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на Щастя.

1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І. Франко.) 2, Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється остан­ній. (М. Стельмах.) 3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І. Котляревський.) 4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.) 5. По­їдемо, певно [мабуть], човном, коли море буде таке тихе, як ни­ні. (М. Коцюбинський.) 6. Роби кревно й ходи [я к?] певно. (Народна творчість.) 7. Звичайно [само собою зрозуміло], вов­кулаки— це химери. (М. Рильський.) 8. У комірчині [як Часто?] звичайно стояли бідони з молоком. (Григорій Тютюнник.)

і. Він певно знає. (М. Коцюбинський.) — Він, певно, знає.

2. Антін очевидно вагався. (М. Коцюбинський.) —Антін, очевидно, вагався. 3. Він здасться мертвим.— Він, здасться, мертвий.

272*. Знайдіть вставні слова і речення і виділіть їх комами.

1. 1. Мабуть то й буде ідеальне суспільство майбутнього, ко­ли потребою для кожгіої людини стане робити для іншої тільки щось добре, приємне, корисне, може навіть самопожертовне. (О. Гончар.) 2. Не можна кажуть людині помолодшати, а подо­брішати завжди можна. (О. Гончар.) 3. Всяке трапитись може на довгім віку. (О. Підсуха.) 4. Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і може більше не прийду. (М. Рильський.) 5. Невже і справді неминучість є у чергуванні радості і лиха? (77. Перво­майський.) 6. Справді краще в ріднім краю хоч і кості пою- жить, ніж в чужині в супокою, хоч би і в достатку, жить. (І. Франко.) 7. Трудно розказати, для чого власне нам потріб­на мрія і що вона таке, та певне в світі ніхто живий без мрії не прожив. (Леся Українка.) 8. На жаль світ побудований так. що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань. (О. Довженко.)

2. 1. Треба хліба людині й металу, треба музики і п’єде­сталу, та мабуть над усе до загину треба віри людині в людину. (В. Забаштанський.) 2. Здається гори перевертав би й не чув би втоми. (М. Коцюбинський.) 3. Виходить немає нічого неможливо­го для людини, її розуму й сили. (С. Голованівський.) 4. Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи. (Т. Шевченко.)

5. Може ви чули, як пахне земля? (Т. Масенко.) 6. Я люблю, як буває осінню пахне яблуками у хаті. (А. Малишко.) 7. День по­братався нарешті з погодою, в небо підніс малинові знамена. (А. Малишко.) 8. Чисте небо не налягало на гори, а навпаки своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх. (О. Гончар.)