§ 103. Розділові знаки між групою підмета і групою присудка

1. Між групою підмета і групою присудка кома ніколи не ста- виться (навіть якщо там чується пауза).

І. Ліси наче світилися наскрізь. (О. Гончар.) 2. Залитий сон­цем степ одразу принишк. (О. Гончар.) 3. Чисте морозне повітря немов наливає нас^гою все тіло. (О. Донченко.) 4. Ти вся була як щастя птиця . :раїн казкових, з царства мрій. (В. Со­сюра.) 5. А голос у дівчини мов тої скрипки спів. (Леся Укра­їнка.) 6. Душа моя переповнена радістю й жалем. (О. Дов­женко.)

2. Між групою підмета і групою присудка ставиться тире, якщо між ними чується вичікувальна пауза і в групі при­судка є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна по­ставити.

1. Яке це щастя — жити на цій землі! (О. Довженко.) 2. Пра­ця—то єдина служба людям, народові, ідеалам. (Д. Павличко.)

3. Життя без книг — це хата без вікна. (Д. Павличко.) 4. Придер­жати язика вчасно — то нелегка річ. (Петро Панч.) 5. Одне - (це) творити язиком, а друге — (це) перти плуга. (Народна творчість.}

3. Між групою підмета і групою присудка ставлять тире та­кож тоді, коли хочуть виділити присудок. В усній мові тут ро­биться вичікувальна пауза й підвищується тон.

Прикладка — це різновид означення. Але вона, крім того, що виражає Ознаку предмета й відповідає на питання яки м? ГяК. і будь-яке означення), ще й дає предметові нову назву: jdcro (я к е?) Київ, річка (я к а?) Дніпро, поет (яки й?)- романтик.

Прикладка виражається іменником і, як правило, стоїть у то­ну ж відмінку, що й означуване слово: у місті Києві, під містом Києвом; на річці Дніпрі, понад річкою Дніпром. Не узго­джуються з означуваним словом ті прикладки, що беруться в лап­ки: журнал «Київ», у журналі «Київ»; видавництво «Дніпро», у видавництві «Дніпро».

Непоширені прикладки пишуться окремо, через дефіс і мо­жуть братися в лапки.

1. У лапки беруться прикладки, що означають умовні індиві­дуальні назви заводів,організацій (без слова імені), пароплавів, установ, спортивних команд, газет, журналів, творів тощо. Ці назви пишуться в лапках і тоді, коли вони вживаються само­стійна

1. Найточніший час показують годинники на центральному по­штамті, на станції метро «Хрещатик» і на вежі Будинку проф­спілок. (П. Загребельний.) 2. Задля цієї оказії на груди, ви­пнуті колесом, начепив медалі «За відвагу» і «За взяття Берлі­на». (Є. Гуцало.) 3. Благословенна та ясна година, коли буквар до рук бере дитина, коли читає «Кобзаря» юнак. (Д. Павличко.)

2. Якщо спочатку йде загальна назва, а потім власна (річка Хорол), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки (Хорол- річка) — то через дефіс.

1. А чабан Горпищенко тільки радується в душі, дивлячись, як люди смакують його водою. (О. Гончар.) 2. Молодий Горпищенко- льотчик запитує батька: «Хто цей, тату, колодязь копав?» (О. Гон- чар.) 3. Гора Говерла найвища в Україні. 4. Підіймає Волинь Світязь-озера келих. (П. Воронько)

3. Якщо спочатку йде родове поняття, а потім видове (трава Звіробій), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки (:wi- робій-трава) — то через дефіс.

Проте через дефіс пишуться терміни типу жук-короїд, льон- довгунець, заєць-русак (хоч тут іде спочатку широка, а потім вузька назва).

саджає. (Т. Шевченко.) 3. Кружляє над полем чорний птах ворон.

4. З криком сів на груди ворон, чорний ворон-птах. (П. Тичина.)

5. Заєць-русак більший від зайця-біляка і живе в південних обла- стях.

4. В інших випадках прикладки з означуваними іменниками, як правило, пишуться через дефіс — незалежно від їхнього міс- ця (учитель-фізик і фізик-учитель).

1. Козакн-запорожці своєю мужністю дивували світ. (Петро Панч.) 2. Над сивим Дніпром струнка береза розпустила зелені коси-віти. (А. Шиян.) 3. Милуйся, милуйся свічками-березами і прозорим воском кленів-шептунів. (М. Довженко.) 4. Немов вуж- велетень, плазує серед степу шлях. (М. Коцюбинський.) 5. Ста­рий згадав свою Волинь святую і волю-долю молодую. (Т. Шев­ченко.)

250. Запишіть словосполучення в дві колонки: 1) ті, що пишуться через де­фіс; 2) ті, що пишуться окремо.

1. Гігант (паровоз), меч (риба), плазун (удав), риба (івасі), учитель (фізик), негній (дерево), пан (директор), місто (воїн), красень (пароплав), месник (партизан), добротворець (сонце), трава (буркун), громадяни (глядачі), палаци (музеї), Люб’язь (озеро), квітка (нарцис), газ (азот), творець (народ), народи (брати), гриб (трюфель), вітер (пустун).

Ключ. Підкресліть останню букву в останньому слові кожного словосполучення. З цих букв прочитайте закінчення вислову М. Коцюбинського: *Дружба має рі ні вияви, але...»

251*. Перепишіть, розкриваючи дужки.

1. Мене Вітчизна (мати) колихала і піднесла до сонця на ру­ках. (М. Стельмах.) 2. Нема краю можливостям матері (приро­ди), як немає межі людському розуму. (О. Довженко.) 3. Час (шу­ліка) летить, і немає йому вороття. (Є. Гуцало.) 4. Травою (бе­різкою), немов павутинням, заплівсь квітник. 5. Ми йдемо по Львову, тчемо по дорозі килимок (розмову), ниточку між нами слово (човник) тягне. (Д. Павличко.) 6. Я на палубі пароплава (Некрасов). (О. Довженко.) 7. Вечір (мисливець) підстрелене сонце несе у сірому ягдташі. (77. Костенко.) 8. Жовтий-пре- жовтий метелик мов дражнився: сяде на буркун (траву) й гойда­ється. (70. Яновський.)