1. П. Ющук

практикам

З ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Допущено Міністерством освіти України

4. те видання

Київ «Освіта» 2000

ББК 81.2Ук Ю99

Допущено Міністерством освіти України

(Рішення Колегії Міністерства освіти України. Протокол № 14/3-18 від 22.12.99.)

ЮЩУК І. П. Практикум з правопису української мови.— 4-те вид.— К.: Освіта, 2000.—- 254 с.

Посібник оптимально поєднує теоретичні положення й практичні за­вдання, що сприяє вдосконаленню правописних навичок учнів. Ілюстра­тивно-текстовий матеріал характеризується пізнавальністю, виховною й естетичною функціями слова.

Посібник може бути використаний учителем для організації індивіду­альної та групової роботи як на уроках, так і вдома, а також для самостій­ної роботи учнів старших класів, абітурієнтів, студентів.

О І. П. Ющук. 1989 О 1. П. Ющук. 1994.

перероблене й доповнене © І. П Ющуь. 2000

ГїХТ Г\А ЛАПО л ® П. В. Машков.

ISBN 966-04-0078-0 художнє оформлення. 2000

У посібнику докладно розглядається правопис, викладаються найнеобхідніші загальнотеоретичні питання, наводяться у великій кількості ілюстрації до правил, даються тренувальні вправи з від­повідями для самоперевірки. За посібником можна проводити як систематичне вивчення всього правопису, так і вибіркове повто­рення окремих розділів.

1. Теоретичний матеріал загального характеру міститься на початку кожного розділу, а також окремих підрозділів. Іноді, якщо це стосується тільки одного питання, він дається на початку параграфа. Без його знання неможливе повноцінне, свідоме засвоєння конкретних правописних правил.

Наприклад, щоб правильно виділити відокремлену обставину (§ 111), треба знати ознаки дієприслівників (§ 77), вміти членува­ти речення на найменші складові частини (§ 94), знаходити підмет (§ 95), присудок (§ 96), другорядні члени речення (§ 97), визна­чати межі груп слів у реченні (§ 98) та користуватися парними комами (§ 100).

2. Правописні правила сформульовані так, щоб вони були яко­мога стисліші й охоплювали якнайбільше правописних випадків. Іноді спочатку дасться узагальнене правило, а потім ідуть уточ­нення до нього. Тому правила в параграфі треба вивчати у взає­мозв’язку. Розбираючи те чи інше правописне правило, слід обов’язково повторити й відповідний теоретичний матеріал та проаналізувати всі приклади до нього.

Кращому запам’ятовуванню правописних правил повинні спри­яти пояснення, що даються під заголовком «Та це ж просто...»

3. Ілюстрації до правил — це водночас і матеріал для Диктантів з наступною самоперевіркою та самоаналізом допуще­них помилок.

Наприклад, для закріплення знань з правопису м’якого знака учитель організовує диктант, добираючи для нього речення з ілю­страцій до правил. При цьому перед кожним реченням вказується його код у посібнику: перші цифри — параграф, наступна — пункт параграфа і остання — номер речення. (Пояснення, які да­ються в квадратних дужках, диктувати не треба!)

Отже, диктант на правопис м’якого знака, складений з речень, може мати такий вигляд:

16.2.3. В нашій славній сторононьці невичерпних сил народ! 16.2.7. Сонце — немов дитя золоте в колисці синього неба.

2. Заходилися цвірінчати, джерготіти, путькати різні птахи. 16.3.4. Соловейко в темному гаї перший промінчик сонця вітає.

2. Мільйони свічок на каштанах звучать, наче дзвони ясної весни. 18.1.5. Тихо пливе блакитними річками льон. 12.4.2. Кінський тупіт завмирав удалині і врешті зовсім затих. 73.2.1. Не клин мене, весно, не чаруй і не ваб.

Так само можна організувати й словниковий диктант (теж на правопис м’якого знака), який матиме приблизно такий вигляд:

15.2. Мідь, путь, батько, близько. 15.3. Голуб, любов, повір, відправте. 16.1. Стань, станься, підносься, піднісся. 16.2. В землянці, неньці, неньчин. 16.3. Дзвякнути, велетенський, промінчик, читальня, тьмяний, різьбяр. 16.4. Багато облич, роздоріж, гіркий, ларки.

1. Батальйон, каньйон, портьєра. 12.4. Кінський, волинський.

1. Дев'ятнадцять, п’ятдесят, шістсот. 73.2. Розріж, станьмо, поставмо, повірте.

Учні за вказаними координатами легко знаходять у посібнику записані ними речення чи слова, звіряють їх, виправляють у себе помилки і тут же повторюють потрібні правописні правила.

Подібний диктант можна організувати на будь-яке орфогра­фічне або пунктуаційне правило чи водночас на кілька пра­вил. Диктанти можуть бути тривалістю як цілий урок, так і

5. 10 хвилин.

Диктанти, призначені для самоперевірки, може проводити не тільки вчитель, а й самі учні або хтось інший, наприклад бать­ки вдома. А перевірятиме їх завжди той, хто писав, щоб відразу ж на місці з’ясувати для себе, чому треба писати так, а не інакше.

4. Тренувальні вправи є кількох видів: 1) із зашифрованими в них висловами; 2) з відповідями наприкінці посібника (вони по­значені зірочками; 3) призначені для підсумкових диктантів (такі вправи супроводяться позначкою «контрольна») та ін.

Під час виконання вправ, у яких зашифровано афоризми, кри­латі вислови, прислів’я тощо, не можна переставляти місцями сло­ва та словосполучення. Інакше з підкреслених букв не складеться вислів. Якщо ж усе-таки бажане поєднання букв не виходить,— це свідчить, що десь трапилася помилка. У такому разі треба уважно перечитати правила і тільки тоді шукати її. Ні в якому разі не слід навздогад підставляти слова.

Виконуючи вправи, до яких наприкінці посібника даються відповіді, треба обов’язково підкреслювати орфограми та пунктограми, а на полях проти них виписувати вставлені букви чи розділові знаки. Це полегшить наступну звірку з відповіддю і водночас сприятиме виробленню стійкої правописної пильності, без якої неможлива справжня грамотність.

Диктуючи речення із вправ, що мають позначку сконтрольна», посилання в квадратних дужках треба пропускати. Учні скориста­ються ними лише тоді, коли їм треба буде шукати пояснення до своїх помилок.

Звіряти написане з надрукованим слід завжди уважно, вдум­ливо, без поспіху, бажано двічі, щоб знайти всі помилки. Адже будь-яка своєчасно не помічена й не виправлена помилка закар­бовується в мимовільній пам’яті і стає причиною нових помилок.