Практичне заняття № 8.

Тема: Компетентність вчителя у вирішенні конфліктних ситуацій.

Мета: усвідомлення студентами природи конфлікту, його структури та динаміки;

засвоєння різних стратегій (підходів) взаємодії у ситуації конфлікту та ефективності їх використання; розвиток умінь аналізу конфліктної проблеми.

Обладнання: тест У. Томаса, схема аналізу проблемної ситуації, тести конфліктних

ситуації.

Опорні поняття: конфлікт, конфліктна ситуація, структура конфлікту, динаміка конфлікту, завершення конфлікту, функції конфлікту, інцидент, конфліктна взаємодія, об’єкт конфлікту.

ПЛАН.

1. Теоретична частина.

   1. Світ дитини.

   2. Основні поняття конфліктології (або природа та аналітика конфлікту).

   3. Розвиток конфлікту.

   4. Основні типи конфліктів.

   5. Підходи (стратегії взаємодії) до конфлікту.

   6. Аналіз конфліктної ситуації.

   7. Практичне вирішення міжособистіних конфліктів.

   8. Модель дійових підходів педагога як консультанта під час розв’язання конфліктних ситуацій.

2. Практична частина.

   1. Провести тест У. Томаса.

   2. Провести дискусію на тему “Неминучість конфліктів у педагогічному процесі”.

   3. Проаналізувати поведінку А. С. Макаренка під час вирішення конфліктів.

   4. Аналіз конфліктних ситуацій.

Завдання для студентів:

1. Підготуватись до дискусії на задану тему.

2. Записати на картках три конфліктні ситуації.

Основна література:

Педагогічна майстерність /За ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997.

Словник-довідник термінів з конфліктології/ За ред. М. І. Пірне.

Київ-Чернівці: Чернівецький державний університет і. Ю. Федьковича, 1995.

Рыбакова Н. М. Конфликты и взаимодействие в педагогическом процессе: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1991.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода: Основи когнітивної теорії конфліктів. – К.: Наукова думка, 1996.

Ложкін Г. В., Коць Н. С., Петровська Т. В., Зубкова І. Ю. Технології розв’язання конфліктів у педагогічній взаємодії: Навчально-методичний посібник. – Луцьк: Вежа Волинський державний університет ім.. Л. Українки, 2000р.

Макаренко А. С. Педагогічна поема // Пед. тв. в 8 т. – М.: Педагогіка, 1983.

Сухомлинський В. А. Сердце отдаю детям. – К.: Радянська школа, 1993.

Додаткова література:

Скотт Дж. Гр. Конфликты, пути их преодоления. – К.: Внешторгиздат, 1991.

Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. Для учителя и родителей. – М.: Просвещение. 1987.

Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000.

Чушкова Л. О. Спілкування дітей у сім’ї. – К.: Знання України, 1991.

Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб: Питер. 2001.

Методичні рекомендації.

1. Теоретична частина.

Для того, щоб допомагати дитині долати дитині внутрішні протиріччя, розв’язати протиріччя, розв’язати конфлікти, необхідно піддати “хірургічному впливу” всю сім’ю, продуктом концентрованої напруги якої вона являється. Дитина є точним продуктом середовища – сім’ї, в котрій вона живе. Розв’язуючи конфлікти з дітьми чи серед них. Не зачіпаючи основи сім’ї, педагоги завжди будуть зустрічатися з різного роду відхиленнями від поведінки, неповноцінностями, негативними нахилами і т. п.

В реальності сім’я перекладає на суспільство (освітні заклади) вирішення питань про компенсацію своїх проблем. Наслідком цього є виникнення та включення в дію різного роду соціальних, освітянських програм, які по суті своїй є помічниками неповноцінної особистості, що дуже часто призводять її до “паразитуючого” способу життя. Частіше всього ці програми так сильно опікають особистість, що вона псується від надлишку допомоги в процесі свого ставлення. Слід відмітити, що практично всі ці програми терплять поразку.

Повернімось до проблеми дитини в освітніх закладах і розглянемо, що ж можна зробити для їх розв’язання. Головною перешкодою до нормального, гармонійного розвитку дитини, для її “входження в люди”. Є нестача спілкування з дорослими (саме з дорослими). Подолати цей дефіцит можуть тільки дорослі. Дитина природно відкрита для спілкування.

Однією з фундаментальних потреб людини є потреба в розширенні життєвого простору, яка проявляється як пізнавальна потреба. Природа надала людині механізм для задоволення цієї потреби. Дитина народжується з яскраво вираженим орієнтувальним рефлексом. Якщо дорослі цей рефлекс підхоплюють, підтримують, то особистість, що розвивається, стає активною, автентичною, здатною до самореалізації, само актуалізованою.

При спілкуванні з дітьми слід акцентувати увагу на необхідності адекватності (збалансованості) словесних, невербальних та емоційних складових спілкування, їх конкретності (відповідності).

Дітям властиво пристосуватись до реальних умов. Однак поради типу “не звертай уваги”, “не бери в голову” і т. п. - помилкові та небезпечні. Відсікаючи негативний досвід, неможливо звільнитись від нього, він витісняється у без свідоме і повертається у вигляді негативної інформації. В результаті – розбалансована нервова система та психіка, наростає та поглиблюється конфліктність особистості.

Для дитини основним у спілкуванні з дорослими є їх відношення в процесі цього спілкування. Якщо дитину люблять, хвалять, заохочують до дії, то вона сама цьому рада. І це нормально, так як висока самооцінка надає дітям впевненості, необхідної для засвоєння багатьох життєво важливих умінь та навичок. Сльози при баченні себе, занижена самооцінка – сигнал біди, дефіцит спілкування з дорослими, уваги, любові з їх боку.

Л.С.Виготський встановив закон розвитку психіки дітей, ввівши поняття “зони найближчого розвитку”. Для кожного віку вона своя. І найголовніше, що кожна дитина інстинктивно прагне в область свого найближчого розвитку. Спочатку вона може засвоювати цю область лише з допомогою дорослих, в спілкуванні і співробітництві з ними, а потім і самостійно. Таке положення накладає велику відповідальність на дорослих.

Поведінка дорослих під час розв’язування конфліктів, в які вступає дитина, має усувати обмеження, допомагати дитині в її пізнанні, рухові до мети. Основний критерій при розв’язуванні конфліктів – це не зупиняти розвиток особистості.

Агресія ( з лат. аggressio – напад ) – індивідуальна або колективна поведінка, яка направлена на нанесення фізичної чи психічної шкоди або знищення іншої людини чи групи людей. У значній частині випадків агресія супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті.

Сприйняття конфліктної ситуації – цілісне відображення суб’єктом конфліктної ситуації, яке виникає як при безпосередній участі його в конфлікті, так і при знаходженні “поза конфліктом”. На відміну від сприйняття нейтральних ситуацій соціальної взаємодії С.К.С. характеризується : більш яскравим вираженим оціночним і ціннісним забарвленням і більш жорсткою залежністю оціночного компоненту від мотиваційно-смислової структури сприймаючого об’єкта . Виходячи з цього, С.К.С. є майже завжди спотвореною, неадекватною.

Межі конфлікту – зовнішні структурно-динамічні межі конфлікту. Виділяють:

а/ суб’єктивні (кількість основних учасників );

б/ просторові (територія, де відбувається конфлікт);

в/ часові ( тривалість конфлікту).

Діагностика конфлікту – ( з грецьк. diagnostikos – здатний розпізнавати ) – діяльність по визначенню сутності і особливостей конфлікту на основі його дослідження, а також сукупність методів і прийомів вивчення конфліктів.

Конфлікт ( з лат. сonflict – зіткнення ) –

1. Найгостріший спосіб розв’язання значимих протиріч, які виникають у процесі соціальної взаємодії;

2. конкурентний тип соціальної взаємодії.

Суттєві ознаки : а/ наявність протиріччя між суб’єктами взаємодії; б/ протидія у вигляді спілкування, поведінки чи діяльності, направлених на захист своїх інтересів шляхом обмеження активності опонента, нанесення йому морального чи матеріального збитку; в/ формування негативного ставлення один до одного (негативні емоційні переживання і створення “образу ворога”).

Конфліктна взаємодія –

а/ один із головних структурних елементів конфлікту; сукупність способів, форм і засобів взаємодії, які надають конфлікту таку властивість, як динамізм ;

б/ етап динаміки конфлікту, конфлікт, який характеризується зовнішніми діями, конфліктним протиборством.

Конфліктна ситуація – ( від лат. situs – положення ) – один із головних структурних елементів конфлікту; система взаємопов’язаних елементів об’єктивного і суб’єктивного рівня.

Динаміка конфлікту – ( з грецьк. dinamikon – сильний, потужний ) – хід розвитку, зміни конфлікту під впливом діючих на нього факторів і умов. Д.к. включає такі періоди та етапи : прихований період ( виникнення об’єктивної проблемної ситуації взаємодії; її усвідомлення суб’єктами; намагання розв’язати її неконфліктними способами; виникнення перед конфліктної ситуації); відкритий період ( інцидент, конфліктна взаємодія, завершення конфлікту); розвиток післяконфліктної ситуації

Завершення конфлікту – етап у динаміці конфлікту, який полягає у припиненні, закінченні конфлікту з будь-яких причин. Основні форми З.к.: вирішення, врегулювання, затухання, переростання в інший конфлікт, ліквідація конфлікту.

Інцидент ( з лат. іncident – той, що трапляється ) – перший відкритий етап у динаміці конфлікту, який виражається у зовнішній протидії, зіткненні сторін. В І. Виражаються інтереси і цілі сторін, визначаються їх позиції.

Конфлікт деструктивний – конфлікт, який надає більш негативного впливу своїм розвитком і результатами на опонентів, їх відношення і соціальне оточення.

Конфлікт інноваційний – різновид виробничого (ділового) або організаційного конфлікту, об’єктом якого є пропозиція розробка або втілення інновації .

Конфлікт конструктивний – конфлікт, який позитивно впливає на структуру, динаміку і результативність соціально-психологічного процесу, служить джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості; конфлікт, в якому конструктивні функції переважають над деструктивними.

Конфлікт неправдивий – конфлікт, який немає об’єктивних основ, виник в результаті неправдивих уявлень або непорозумінь. Почавшись як К.Н., він сформував у учасників відповідні мотиви і установки, може перетворитися в звичайний, реальний конфлікт.

Об’єкт конфлікту – власне матеріальна (ресурс), соціальна (влада), духовна (ідея, принцип, норма) цінність, до користування кою прагнуть два опоненти. Щоб стати О.К., елемент матеріальної, соціальної чи духовної сфери повинен знаходитись на перетині інтересів різних соціальних суб’єктів, які вимагають одноосібного контролю над ними.

Причини конфлікту – сукупність обставин, наявність чи дія яких веде до виникнення конфліктів. Виділяють : об’єктивні ( соціально-економічні, соціально-політичні, організаційні, технологічні) і суб’єктивні (соціально-психологічні, індивідуально-психологічні). Проблема співвідношення об’єктивних і суб’єктивних П.К. актуальна лише для певної конфліктної ситуації.

Протиріччя – взаємодія протилежних сторін об’єкту чи системи. Ступені розвитку П. – відмінність, поляризація, зіткнення, антагонізм, розв’язка.