19.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою

Виявлено, що незважаючи на індивідуальні розходження в зображенні емоцій різними комунікаторами, радість, подив, страждання, гнів досить точно люди розпізнають за виразом обличчя. Презирство й страх пізнають гірше. Презирство часто плутають із гнівом.

Розуміння (ідентифікація) емоцій іншого вивчалося В.О. Барабанщіковим і Т.Н. Майковою (1988). Ними було виділено загальні для всіх модальностей емоцій умови їхніх ідентифікацій за мімікою. Легше всього ідентифікуються цілісні мімічні вираження, що включають зміни у всіх зонах обличчя одночасно. Найбільше важко ідентифікуються мімічні прояви в області чола-брів (емоції не орієнтувалися в половині випадків). Удвічі точніше пізнають емоції за змінами в області очей і нижньої частини обличчя.

У той самий час для різних емоцій є свої оптимальні зони ідентифікації. Вираження емоцій горя й страху в області очей ідентифікується легше, ніж у нижній частині обличчя; експресивні характеристики гніву-спокою легко виявляються в області чола-брів (хоча, за даними К. Ізарда, гнів – це єдина емоція, упізнання яка вимагає наявності мімічних змін у всіх зонах обличчя одночасно); експресії радості, відрази, сумніву максимально точно зорієнтується за змінами в нижній частині обличчя.

Виявлено перевагу жінок у декодуванні емоцій за мімікою. Однак, як показали Р. Розенталь і М. Де-Пауло-Белла (1979), перевага жінок при впізнанні емоцій за голосом не виявляється.

Емоції проявляються і в позі людини, однак цьому питанню дослідники приділяють значно менше уваги.

Культурні особливості впливають як на точність розпізнавання модальності емоцій, так і на оцінку інтенсивності їхнього прояву. У кроскультурному дослідженні Ю.В. Гранської (1998) було показано, що студенти з Росії значно успішніше, аніж студенти з інших країн, розпізнавали страх, смуток, подив, відразу й менш успішно – щастя, гнів, радість. Автор пояснює зниження в російських студентів чутливості до ряду емоційних станів обставинами їхнього життя, великою терпимістю російських людей, що обумовлює більше позитивне тлумачення емоції гніву.

При порівнянні оцінки естонцями й киргизами різних виражень обличчя в контексті «він втратив дорогу для нього людину», виявилося, що естонці в порівнянні з киргизами перебільшували величину суму й применшували оцінки страху (1977).

У різних народів ті самі виразні засоби позначають різні емоції. О. Клайнбер (1938), вивчаючи емоційну експресію в китайській літературі, виявив, що фраза «очі її округлилися й широко відкрилися» означає не подив, а гнів; а подив відображає фраза «вона висунула язик». Плескіт у долоні на Сході означає досаду, розчарування, сум, а не схвалення або захват, як на Заході. Вираження «почухав вуха й щоки» означає вираження задоволення, блаженства, щастя.

Сприйняття емоційного стану за мовою. Важливим каналом для впізнання емоційного стану людини є її мова. Однак, у онтогенетичному розвитку людини є дитячий період, коли вона ще не володіє мовою, а видає тільки звуки. Виникає питання: наскільки батьки здатні впевнено визначати у звуках дітей їхній емоційний зміст? Показано, що така можливість властива дорослим людям, незалежно від того, є в них досвід спілкування із малятами чи ні (Павлікова, Новікова, 2000). Однак точніше оцінюються сигнали біологічно більше значимі. У той же час деякі сигнали розцінювалися як протилежні тому стану, в якому були зареєстровані.

Т.В. Корнєва й Є.Ф. Бажин (1977) установили, що розходження в точності розпізнання емоцій за голосом пов’язані в основному з модальністю емоцій. Цікаві дані були отримані цими авторами відносно точності розпізнавання емоцій людьми різних професій. Найкраще розпізнавали емоції лікарі-психіатри в порівнянні не тільки з математиками й інженерами, але навіть в порівнянні з лікарями інших спеціальностей (терапевтами, окулістами, отоларингологами й ін.). Очевидно, це пов’язано з тим, що в психіатрів професійно розвивається увага до всіх проявів експресії своїх пацієнтів.

Дослідження В.X. Манеровим (1993) ідентифікації емоцій за мовленням показало, що основною ознакою, яка використовується людиною при слуховому сприйнятті емоційно обумовлених змін мовлення, є ступінь мовнорухомого порушення. Визначення виду пережитої мовцям емоції здійснюється слухачем (аудитором) менш успішно, ніж визначення ступеня емоційного збудження. Найбільше точно вирізняються базові емоції, потім подив і непевність і гірше всього – презирство й відраза. На точність упізнання емоцій впливає здатність диктора передавати в мовленні емоційні стани, а також досвід аудитора.

А.А. Борисова (1989) вивчала успішність впізнання емоційного стану людини за інтонаційним малюнком мовлення.

Здатність до розпізнавання емоцій за мовленням залежить від особливостей особистості. Сензитивні, тривожні, легко ранимі, проникливі, обережні люди в контактах з іншими людьми краще розпізнають емоції в мовленні.

«Вербальні еталони» сприйняття експресії різних емоцій. Вивченню індивідуальної вибірковості в описі ознак експресії різних за модальністю емоційних станів, а також виявленню типів «вербальних еталонів» експресії присвячене дослідження В.О. Лабунської (1998).

Отримані нею результати свідчать, що люди при впізнанні емоцій орієнтуються на обмежену кількість експресивних одиниць, серед яких виділяються найбільше часто вживані. Так, довжина словника експресивних одиниць радості складається з 19 суджень, але тільки деякі з них вживалися досліджуваними часто – це «посмішка» – 90% випадків, «очі сяють» – 35%, «смішливість» – 30%, «загальне пожвавлення» – 20%.

Довжина словника експресивних ознак подиву складається з 11 суджень; з них найчастіше використалися наступні: «очі широко відкриті» – в 70% випадків, «брови підняті» – в 57%, «рот відкритий» – в 40%, «погляд питальний» – в 30%.

Словник експресивних ознак презирства включає 11 суджень, серед яких також є часто вживані: «крива посмішка» – 41% випадків; «погляд холодний» – 32%, «куточки рота опущені»» – 24%.

У процесі контент-анализу експресії гніву було виділено 18 суджень. Серед них основними були ознаки, що характеризують міміку обличчя: «брови розведені» – 38% випадків, «очі блищать» – 41%, «ніздрі здригаються» – 30%, «губи щільно стислі» – 31%, «обличчя скривлене» – 21%.

Довжина словника ознак експресії страждання складалася з 13 суджень. Найчастіше називалися такі ознаки: «губи опущені» – 35%, «очі сумні» – 40%, «плач» – 21%.

В описах страху так само, як й в описах презирства, страждання, гніву, превалюють ознаки, що ставляться до міміки. Найчастіше виділялися наступні експресивні елементи: «очі розширені» – 62% випадків, «рот відкритий» – 30%, «обличчя застигле» – 32%, «тремтіння» – 32%.

Отже, аналіз змісту й структури описів експресії («вербальних еталонів»), проведений Лабунською, дозволив їй зробити наступні висновки:

1) довжина словника експресивних ознак емоційних станів коливається в діапазоні від 11 до 19 суджень;

2) кожен індивід звертає увагу на обмежений набір, фіксуючи ознаки експресії;

3) найчастіше в еталони включаються ті ознаки, які ставляться до міміки;

4) описи складаються, як правило, з типових ознак, отже, еталони експресії маловаріантні;

5) відносини між елементами експресивної поведінки, зафіксованої в описах, залежать від модальності стану;

6) виділені елементи експресивної поведінки відповідають відомій класифікації: міміка, пантоміміка, жести, інтонація, вегетативні зміни;

7) до структури «вербальних еталонів» експресії входять судження, які характеризують спілкування людини, які знаходиться у певних станах, – «комунікативні риси особистості».

Поява в описах ознак, які характеризують ступінь «комунікабельності» партнера зі спілкування, свідчить про те, що для впізнання стану важлива оцінка поводження людини з погляду її ставлення до інших людей.

Кількість ознак, що відносяться до міміки, за даними Лабунської, у середньому відповідає 50% від загального числа названих елементів експресивної поведінки. В описах експресії подиву й страждання вони становлять основну частину – 70–77%. Ознаки, які стосуються пантоміміки, жестів людини, зафіксовано головним чином в описах радості, страху, гніву. «Комунікативні риси особистості» частіше включаються в описи презирства й страждання (15–18%). Інші елементи експресивного поводження фіксуються значно рідше,

Отже, міміка виконує основне навантаження у вираженні станів, це відобразилося у вербальних еталонах експресії. Разом з тим мімічна картина страху часто інтерпретується як подив. Міміка цих станів включає однорідні ознаки, однак страху властива рухова активність, а подиву – ні. Стани радості й гніву відносяться до стенічних афектів, для яких властива рухова активність, що і знайшло відображення в досліджуваних описах.

Вираз обличчя цих станів відповідає крайньому ступеню задоволення й невдоволення й не схоже на інші форми вираження. Тому, незважаючи, що пантоміміка має велике значення як індикатор цих станів, можливе успішне впізнання їх на основі однієї міміки.

Страждання відноситься до астенічних афектів, для яких характерна загальмована рухова активність. Міміка в цьому випадку виконує основне навантаження як індикатор стану. Таке ж співставлення між елементами експресивної поведінки характерне для презирства.

Типи «вербальних еталонів» сприйняття експресії емоційного стану іншої людини. У суб’єкта пізнання в процесі взаємодії з іншими людьми формується система еталонів сприйняття експресивної поведінки яка відрізняється за змістом, структурою, рівнем узагальненості, типовістю.

Вербальний опис експресії являє собою еталон, що включає ті ознаки, які усвідомлюються суб’єктом, є для нього деякими константами в упізнанні емоцій за виразом обличчя. Тому вербальний еталон включає лише ті ознаки, які усвідомлюються об’єктом, тоді сам зміст еталона, кількість ознак, які входять в еталон, свідчить про пізнавальні можливості суб’єкта, його вміння свідомо виділити ознаки експресії стану.

Еталони експресії радості представлені двома типами: мімічними й пантомімико-соматичними.

Майже всі типи еталонів експресії подиву віднесені Лабунскою до «мімічних». Інші еталони становлять поєднання конкретних й узагальнених характеристик мімічного виразу.

Еталони експресії презирства за змістовими і структурними характеристиками Лабунська відносить до мімічних і комплексних. Вони в принципі такі ж, як й описані вище.

Мімічні еталони відрізняються один від одного за частотними показниками ознак. Пантомімико-соматичні еталони складаються з різних елементів експресивної поведінки, які слабко диференційовані й відносяться до цілісних, узагальнених показників.

Мімічні еталони включають ознаки, які найчастіше фіксуються. Виключенням є еталон для експресії стану презирства. На основі експресивної поведінки здійснюється не тільки пізнання стану, але й всієї системи відносин між партнерами. Відбувається приписування якостей особистості людини.

Основний тип еталонів експресії страху на відміну від еталонів подиву, презирства, страждання – це «пантомімико-соматичний». Поряд з мімікою в еталон входять різні елементи експресивної поведінки: пантоміміка, інтонація, екстралінгвістичні характеристики, соматовегетативні реакції. Це чітко видно при розгляді 1-го й 2-го еталонів. Вони включають ознаки, які часто фіксувалися досліджуваними й відносилися до різних елементів експресивної поведінки. Четвертий еталон – мімічний. Він також включає ознаки, які часто називаються, але таке їхнє поєднання зустрічається значно рідше, ніж поєднання елементів, що входять в 1-й й 2-й еталони.

Отже, на відміну від попередніх станів, для яких типовими були мімічні еталони, для страху характерним є пантомімико-сомтичний еталон. Загальне між еталонами страху й інших станів те, що в пантомімико-соматичних еталонах переважають узагальнюючі, цілісні показники експресивної поведінки, а в мімічних – одиничні ознаки.

Типовим для експресії гніву є пантомімико-соматичний еталон . Поряд з ним Лабунська виявила й мімічні еталони (2-й, 5-й, 64-й які складаються з конкретних змін лицьової експресії гніву.

Для еталонів гніву характерна підкреслена психомоторика (людина мечеться, жестикулює й т.д.). За змістом й структурою еталони експресії гніву відображають закономірності, описані на основі аналізу еталона інших станів.

Як думає Лабунська, отримані результати свідчать, що впізнання міміки здійснюється на основі виділених у малюнку комплексів-ознак. Уміння розчленувати й представити схематично варіації ознак мімічно впливає на процес його впізнання. Разом із цим представленість в еталонах окремих ознак не завжди достатня для впізнання виразу, особливо в тому випадку, якщо він має складну структуру.

Отже, на думку Лабунської, у спілкуванні будуть більш успішно розпізнавати емоційні стани людей ті партнери, які успішно екстериоризують еталони графічним способом, а їхні вербальні еталони включають в основному міміку. Актуальність еталона визначається тим, який за складністю вираз доводиться пізнавати суб’єктові. Аналіз результатів, отриманих при визначенні зв’язків між вищезгаданими показниками, дозволив їй також зробити висновок про те, що більше успішними в спілкуванні будуть індивіди, у яких зложилися графічні еталони експресії і які можуть спонтанно їх екстеріоризувати протягом невеликого проміжку часу. Ця навичка виявляється більше важливою, ніж уміння вербалізувати ознаки експресії.

Невербальне (образне) сприйняття емоцій. При розпізнаванні емоцій іншої людини найчастіше використовуються вербальні звіти. Однак є свідчення тому, що значна частина переробки інформації відбувається на невербальному, образному рівні, що дає підставу при впізнанні емоцій використати й колірний тест.

Вплив особистісних особливостей на розуміння емоцій іншої людини. Розуміння емоцій іншої людини визначається багатьма чинниками, зокрема індивідуальними особливостями. В.А. Лабунська виявила, що емоції краще пізнають люди з розвиненим невербальним інтелектом, емоційно рухливі, більше спрямовані на навколишнє, ніж на самих себе. Вона виявила також, що люди нетовариські, емоційно нестійкі, з розвиненим образним мисленням, більше старші за віком успішніше розпізнають негативні емоційні стани.

Складніше розпізнати емоції в осіб зі схильністю до негативних емоційних переживань, тому що їм властиво приховувати вираження своїх емоцій.

А.А. Борисова (1982), вивчаючи психологічну проникливість, виявила, що «непроникливі» це:

а) «гіпоемотивні» люди, що мають низькі бали за всіма трьома основними модальностями (радість, гнів, страх);

б) боязкі, що мають високий бал емоції страху;

в) суб’єкти з домінуванням емоцій двох модальностей, одна з яких – емоція страху;

г) «гнівливі», які мають високий бал емоції гніву.

Е.Д. Хомська й І.Я. Батова (1998) відзначають, що жінки ймовірно частіше, аніж чоловіки, бачать на фотографіях збурювання й образу, а чоловіки – рішучість ( але й те й інше не є емоцією).