31.2. Будова психомоторики

Психомоторика – жива система. До її складу входять такі відносно самостійні, але спеціалізовані складові:

1) Ідеомоторика;

2) Сенсомоторні процеси;

3) довільні моторні процеси – дії.

Ідеомоторні процеси, виникають при уявленні бажаних рухів і дій або лише за наявності однієї думки про них.

Ідеомоторний означає те, що образ, почуття або думка передаються назовні засобами моторики.

Хоча процеси ідеомоторики не завжди помітні та виявляються тільки спеціальними приладами, все-таки їх роль у житті й діяльності важко переоцінити, оскільки вони здійснюють важливі функції психомоторики – готують і налагоджують майбутній рух, забезпечують здійснення і регулюють процес його виконання.

Сенсомоторні процеси забезпечують: ту або ішну швидкість, точність і доцільність реагування (воно (реагування) – не є дією, оскільки не розв’язує задачу, а лише змінює ситуацію) на впливи, котрі надходять до людини ззовні та вимагають відповідного захисту себе від небезпеки; регулювання сили зовнішніх впливів у технічних системах або для збереження власного життя.

Довільні моторні процеси психомоторики характеризують людину, визначаючи її вміння діяти, естетичність і майстерність її рухів, а також здатність до психомоторної творчості.

Ідеомоторика. Якщо ви стояли на краю прірви або на балконі десятого чи двадцять шостого поверху, то повинні зрозуміти свої відчуття, коли якась сила, до того цілком реальна сила, тягла вас униз. Реальність цієї сили безперечна. Те саме ви переживаєте, коли йдете вздовж потяга, який рухається: вас так і тягне під колеса (коли ви стоїте, ефект не такий відчутний: тілу треба подолати власну інерцію, тобто витратити більшу енергію).

До речі, не такі вже й рідкісні випадки, коли люди не можуть справитися з ситуацією, яка вважається простою, – і падають з круч, балконів, потрапляють під колеса потяга.

Як це відбувається? Коли ви стоїте над прірвою або йдете вздовж потяга, який рухається, виникає образ і думка, що ви можете впасти вниз, потрапити під колеса. Цей образ падіння мимовільний, не залежить напряму від вас, від вашої свідомості. Якщо синтез образу почуттів і думки працює нормально, миттєво оцінюється ситуація (почуття безпеки) і включається воля (коректор психомоторики). Вольова думка придушить уявний образ (падіння під колеса або з висоти), перебудовуючи образ і почуття безпеки на нову думку про необхідність триматися подалі від фатальної риски.

Ви сидите в кінотеатрі, а на екрані автомобіль мчить карколомними віражами гірської дороги або човен бореться в океані з величезними хвилями. Якщо це знято не середнім або дальнім планом, переднім планом, тобто так, ніби ви бачите все це на власні очі, то ви відхиляєтеся під час поворотів машини або чіпляєтеся руками в бильця крісла, коли човен летить вниз, або втягуєте голову в плечі, коли на нього набігає хвиля.

Ви дивитесь на стадіоні футбол. Якщо перед вами не просто важка робота з біганиною або перекиданням м’яча навмання, а справжня, красива гра (створення гармонійного предмета споглядання й уболівання), – ви заражаєтеся тим, що відбувається на полі.

Ви входите в контакт з грою і стаєте на деякий час часткою її процесу. І коли гравець обводить суперника, ви разом з ним (у нього ви перевтілюєтеся і дієте разом) повторюєте всі його рухи, і коли він б’є – ви б’єте по м’ячу разом з ним. Коли гравець досягає успіху або коли його спіткає невдача і він її переживає, ви радієте і переживаєте разом з ним. Не лише в душі, а й усім тілом.

Ви зустрічаєте людину, котра вам приємна, подобається, дорога. Звернули увагу? Вас так і тягне до неї. Причому тягне до контакту не умовного – вас тягне буквально потриматися за неї. (Так само з неприємною людиною – ви фізично намагаєтесь уникнути контакту, ухиляєтеся, чините опір при зближенні, переходите на протилежний бік вулиці, знаходите пристойний привід, щоб не опинитися в одному з нею місці.) Ось чому доброму знайомому ви із задоволенням подаєте руку, з другом – обнімаєтесь, з рідними і любими – цілуєтесь.

Усі ці почуття виражені живими вашими рухами. Усе це – ідеомоторика. Цілісність образу уяви і думки.

Дія – це продовження процесу образу і думки. Отож, впасти під колеса навіть природніше, ніж примусити себе утриматися від цього кроку.

Хто ж тоді в реальному житті падає з висоти, над ким панує ідеомоторика – механізм уяви? Це:

1. Люди з мізерним енергопотенціалом. Енергії так мало, що нічим контролювати уяву, нічим зупинити згубну для себе думку. І тому будь-який ідеомоторний образ і думка, які виникають спонтанно в тумані мізерної енергії, стають домінантними, керують діями. Домінанта тягне на себе останні краплі енергії. Ось чому вольовому, гальмуючому дію процесу народитися ні з чого;

2. Люди, гранично занурені в себе, які живуть у світі марень та ілюзій. Тут знову першопричина – в негативній енергії. Мрійник ніби тут, з нами, він ніби такий, як всі. Але це не так: всі його справи вершить уява. Світ реальний для нього нудний, бляклий, сумний.

Примарні прекрасні образи тісняться в душі мрійника, легко переливаючись один в однин, плинуть. І зненацька виникає неусвідомлювана екстремальна ситуація, коли мрійник опиняється над прірвою. Мисляче тіло реагує поза свідомістю. Збираючи рештки енергії, воно з образу створює думку про можливість падіння. Проте, зупинити цю думку нічим – вона відразу перебігає в дію, і наш мрійник лише в останню мить ніби прокидається від сну та усвідомлює те, що вже відбувається. Перетворення уявного образу або почуття на думку викликає почуттєвий вибух, який спалює всю енергію без залишку;

3). люди, гранично зосереджені на важких роздумах. Наприклад, на довгому математичному розрахунку, на вираховуванні шахового варіанта, на пошуку в банку пам’яті відповіді на запитання, на обмірковуванні чогось невідомого тощо. Уся енергія використовується на утримання домінанти міркувань: думка про можливе падіння поряд з нею мізерно мала, так що людина навіть не помічає її; але на відміну від домінанти, яка реалізується в знаки і символи, ця маленька думка реалізується в дію – і математик, зовсім не усвідомлюючи, як це відбулося, опиняється під колесами.

Уявний образ – регулятор моторної дії формується лише при зниженій енергії. Якщо людина перебуває в оптимальному стані, то синтез образу, думки і почуттів включить волю поза свідомістю, так що вона тільки відмітить між іншим: ти дивися, як тягне під колеса.

Між трьома варіантами ідеомоторних рухів розходжень немає.

Отож, чим менше енергії, тим нижча наша здатність бачити світ у реальну величину і правильно оцінювати все, що відбувається в довкіллі й у нас всередині.

До того ж, коли відбирають людей для роботи на висоті, їх перевіряють не на почуття страху висоти (хоча думають саме так), а на величину енергії. Адже людина з високим рівнем енергії відразу – і легко – руйнує образ і думку про можливість упасти та працює на висоті, як ми з вами в себе вдома.