18.3. Комунікативні емоції

Веселощі визначаються як безтурботно-радісний настрій, який виражається в схильності до забав, сміху. Однак не всяка забава викликає емоцію веселощів. Забавою може бути й серйозна гра (наприклад, у шахи) і взагалі будь-яке цікаве заняття. Коли ж говорять про веселощі, то мають на увазі особливий вид забави, пов’язаний з жартами, бешкетуванням, дурними витівками, несерйозною поведінкою. Така поведінка пов’язана з гумором, тобто незлобиво-глузливим ставленням до когось або чогось.

Веселий настрій виражається, крім згадуваного сміху, в загальному порушенні, яке приводить до вигуків, ляскоту в долоні, безцільних рухів.

Зніяковілість. Зніяковілість (стан сором’язливості) визначають як замішання, відчуття незручності. У маленьких дітей зніяковілість виникає без видимої нате причини, при звертанні до них незнайомих людей. Діти відвертаються, ховаються в спідницю матері. Характерним для зніяковілості вважається наявність легкої посмішки, яке пробігає по обличчю людини. У дорослих зніяковілість може викликатися як невдачею в якій-небудь справі, так і вдачею.

Типи зніяковілості. Дослідники зніяковілості виявили різні його прояви. К. Ізард виділяє два типи зніяковілості – соціальну й особистісну. Перша пов’язана зі стурбованістю людини тим, яке враження вона справляє на людей, наскільки вона зможе відповідати їхнім очікуванням. При другому типі основною проблемою є суб’єктивне почуття дискомфорту, саме переживання зніяковілості. Мені представляється такий розподіл трохи штучним: адже перше не виключає друге.

Тривога може виражатися в сум’ятті, у панічній розгубленості.

Сором. Одним із проявів зніяковілості є сором. Сором – це сильна зніяковілість від свідомості здійснення негожого вчинку або потрапляння в принизливу ситуацію, у результаті чого людина почуває себе зганьбленою, збезчещеною. Сором – це принизливе переживання або, як пише С. Томкінс (1963), внутрішнє мучення, хвороба душі.

Феноменологія сорому. При соромі вся свідомість людини сфокусовані на цьому почутті або становищі (ситуації), в якій вона знаходиться. Їй здається, що все вона приховуване від сторонніх очей, зненацька виявилися виставленими на загальний огляд, і вона виявилася беззахисною, безпомічною. Людині здається, що вона стала об’єктом презирства й глузувань. Від цього людина, як писав Ч. Дарвін, губить цілковите самовладання, говорить безглузді речі, заїкається, страшно гримасує, стає незграбною.

Зовнішнім вираженням сорому може бути опускання голови й повік (іноді очі зовсім закриті, а іноді «бігають зі сторони убік» або часто мигають.

Типовим вираженням сорому Ч. Дарвін уважав почервоніння обличчя, однак багато з людей, переживаючи сором, не червоніють. Очевидно, має значення індивідуальна вегетативна реакція, перевага симпатичного або парасимпатичного реагування. Крім того, показано, що в дітей і підлітків почервоніння спостерігається частіше, ніж у дорослих. Очевидно, це пов’язано з тим, що з віком людина навчається контролювати експресію своїх емоцій.

Крім почервоніння обличчя переживання сорому супроводжується й іншими вегетативними змінами. Люди, що пережили його, відзначають, що в них спостерігалися частішання пульсу , перебої подиху, специфічні відчуття в животі.

Поріг емоції сорому обумовлений тим, наскільки чутлива людина в ставленні до себе й до думки про себе з боку навколишніх людей. Сором може мати наступні причини.

1. Усвідомлення допущеної помилки при зустрічі з незнайомою людиною: багатьом доводилося переживати ситуації, коли побачивши на вулиці людину, ми визнаємо в ній знайомого й здороваємося з ним, але потім зненацька розуміємо, що помилилися.

2. Критика, презирство, глузування з боку інших або себе самого.

3. Усвідомлення того, що висловлене або зроблене недоречно, неправильно або непристойно в даній ситуації.

4. Надмірна або недоречна похвала.

5. Розкритий обман.

6. Брудні, аморальні думки.

7. Переживання за дорогу й кохану людину, яка потрапила в незручну для неї ситуацію. Батьки, наприклад, можуть відчувати, сором за вчинок своєї дитини.

8. Неспроможність людини діяти в тій або іншій ситуації, невиконані обіцянки й зобов’язання.

9. Негативне уявлення про якусь свою особливість (повнота, довгий ніс), що привертає увагу інших; при цьому негативне уявлення про одну ваду легко генералізуються до уявлення про свою особистість у цілому.

Провина як відбиття совісті. Провина є складним психологічним феноменом, тісно пов’язаним з такою моральною якістю, як совість.

Совісті присвятили багато сторінок філософи, оскільки вона є категорією етики. У ній вона характеризується як здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, формулювати для себе моральні обов’язки, жадати від себе їхнє виконання й робити оцінку чинених вчинків. Отже, совість в етиці виступає як вираження моральної самосвідомості особистості, як внутрішній суддя.

А.Г. Ковальов (1970) розглядає совість як емоційно-оцінне ставлення особистості до власних вчинків.

Причиною для переживання сорому можуть стати вчинки, які не вступають у суперечність із моральними, етичними й релігійними нормами. Д. Осьюбел (1955) такий різновид сорому назвав «неморальним соромом». «Моральний сором», за цим автором, виникає при осуді провини іншими людьми з позицій моральності. При цьому зовсім необов’язково самому дотримуватися такої ж думки про свій вчинок. Осьюбел уважає, що в основі сорому лежить осуд, що йде ззовні, причому він може бути як реальним, так й уявлюваним.

На противагу сорому, провина не залежить від реального або передбачуваного ставлення навколишніх до провини. Переживання провини викликається самоосудом, супроводжується каяттям і зниженням самооцінки.

Д. Осьюбел висунув три передумови розвитку емоції провини:

1) прийняття загальних моральних цінностей;

2) їх інтерналізація;

3) здатність до самокритики, розвинена настільки, щоб сприймати протиріччя між інтерналізованими цінностями й реальною поведінкою.

Презирство. Презирство є специфічним проявом ворожості, коли одна людина відчуває не просто відразу до іншої, але виражає її в діях, повних сарказму (злої іронії) або ненависті.

З погляду Ільїна презирство – це соціальна відраза до людини, яка зробила негідний вчинок. Специфікою цієї емоції є те, що, виникнувши ситуативно, вона не зникає безвісти при закінченні ситуації, яка її спровокувала, а переходить у стійке негативне становлення до даної людини, тобто в почуття.

Оскільки презирство є складним за гамою переживанням, то його міміка не зводиться ні до експресії відрази, ні до експресії гніву. Це комплексне пантомімічне вираження. Виражаючи презирство, людина випрямляється, трохи відкидає голову назад і дивиться на об’єкт презирства начебто зверху вниз. Брови й верхня губа трохи підняті або куточки губ стислі. Презирство може виражатися також «презирливою» усмішкою. Емоція презирства, у порівнянні із гнівом і відразою, характеризується найнижчим рівнем фізіологічного порушення. Це «холодна» емоція, яка супроводжується вкрай незначними змінами вегетатики. Процес спілкування зі зневажуваною людиною здобуває риси гордовитості, а не просто поблажливості.