27.3. Особливості психічних станів

Психічним станам властиві наступні особливості:

1. Цілісність. Хоча стани і відносяться переважно до визначеної сфери психіки (пізнавальної, емоційної, вольової), вони характеризують психічну діяльність у цілому за визначений проміжок часу.

2. Рухливість і відносна стійкість. Психічні стани мінливі: мають початок, кінець, динаміку. Вони менш постійні, ніж властивості особистості, але більш стійкі, ніж психічні. процеси.

3. Прямий і безпосередній взаємозв’язок із психічними процесами і властивостями особистості. У структурі психіки стани розташовуються між процесами і властивостями особистості. Вони виникають в результаті відображальної діяльності мозку. Але раз виникнувши, стани, з одного боку, впливають на психічні процеси (визначають тонус і темп відображальної діяльності, вибірковість відчуттів, сприйнять, продуктивність мислення індивіда тощо). Психічні стани служать фоном, який сприяє прояву особливостей чи властивостей особистості. Наприклад, стан чекання бою, який відчувають деякі люди в передбойових умовах, характеризується відхиленнями в сфері відчуттів і сприйняття пам’яті і мислення, невпорядкованості вольової активності, не властивої їм у звичайних умовах. Одночасно психічні стани випробують на собі вплив попередніх станів і властивостей особистості.

Індивідуальна своєрідність і типовість. Психічні стани кожної людини своєрідні, оскільки нерозривно пов’язані з індивідуальними особливостями особистості, її моральними та іншими рисами. Для людини із сангвінічним темпераментом властиво здебільшого перебільшувати успіхи і витлумачувати все в мажорному світлі, тому що найбільш типовим для неї є піднесений стан.

Риси особистості й пережиті психічні стани не завжди відповідають один одному. Те, що приймається іноді за рису особистості, виявляється нетиповим для даної людини, тимчасовим станом. Наприклад, пригніченість може бути не тільки стійкою рисою особистості меланхолійного темпераменту, але і виявлятися як стан, викликаний у людина неприємностями на роботі, у побуті.

Крайнє різноманіття психічних станів. Про це свідчить наступний неповний їхній перелік: подив і здивування, розгубленість і зосередженість, надія і безнадійність, зневіра і бадьорість, піднесення і збудженість, нерішучість і рішучість, напруженість і спокій тощо.

Полярність. Кожному психічному стану відповідає протилежний стан. Так, активності протистоїть пасивність, упевненість – непевність, рішучість – нерішучість. Полярність станів, швидкий перехід людини з одного стану в протилежний, особливо яскраво виявляється в незвичайних (екстремальних) умовах, наприклад у бою.

Зазначені ознаки властиві психічним станам будь-якого особистості.

27.4. Фізіологічні основи і зовнішні прояви психічних станів

Психічні стани мають рефлекторну природу. При цьому одні з них, безумовно-рефлекторного походження, наприклад, стан голоду спраги, ситості, а інші (переважна більшість) – умовно-рефлекторного. Наприклад, у людини, яка звикла починати роботу в той самий час, перед її початком виникає стан оптимальної готовності до діяльності, вона з першої ж хвилини входить у ритм праці.

Основу психічних станів складає певне співвідношення нервових процесів (від епізодичного до стійкого типового для даної людини) у корі головного мозку. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх подразників виникає певний загальний тонус кори, її функціональний рівень. Фізіологічні стани кори одержали в І.П. Павлова назву фазових станів. «На одному кінці, – писав він, – стоїть збуджений стан, надзвичайне підвищення тонусу роздратування, коли робиться неможливим чи дуже утрудненим гальмовий процес. За ним йде нормальний, бадьорий стан, стан рівноваги між дратівливим і гальмовим процесами. Потім виявляється довга, але теж послідовна, низка перехідних станів до гальмового стану. З них особливо характерні: зрівняльний стан, коли всі подразники, незалежно від їхньої інтенсивності, на противагу бадьорому стану, діють зовсім однаково; парадоксально, коли діють тільки одні слабкі чи сильні подразники, але тільки ледь, і, нарешті, ультра парадоксально, коли діють позитивно тільки раніше вироблені гальмові агенти – стан, за яким випливає повний гальмовий стан». Учні І.П. Павлова диференціювали і розділили деякі фази на цілий ряд додаткових фаз.

Після дії подразників, які викликали той чи інший психічний стан, цей стан зберігається ще якийсь час і впливає на утворення нових чи актуалізацію старих умовно-рефлекторних зв’язків у корі великих півкуль. Ці стани кори, у свою чергу, можуть бути умовними подразниками, які сигналізують про які-небудь зміни, важливі для пристосування (адаптації) організму до середовища.

Психічні стани зовні виявляються в зміні подиху і кровообігу, у міміці, пантоміміці, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливостях мови тощо. Так, у стані задоволення спостерігається збільшення частоти і амплітуди подиху, а незадоволеність викликає зменшення частоти та амплітуди подиху. Подих у збудженому стані стає частим і глибоким, у напруженому – сповільненим і слабким, у тривожному – пришвидшеним і слабким. При несподіваному подиві подих миттєвий стає частим, але зберігає нормальну амплітуду.

У збудженому стані чи стані напруженого чекання може підвищуватися частота і сила пульсу, величина кров’яного тиску в дуже широкому діапазоні (у залежності від значимості виниклої для людини ситуації). Зміна кровообігу звичайно супроводжується зблідненням чи почервонінням шкіри людини.

Індикатором психічного стану людини нерідко служать її рухи і дії (за невпевненими чи млявими рухами ми судимо про стомлення, за різкими – про бадьорість).

Міміка (рух мускулів обличчя, очей, брів, губ, носа) також здатна виразити дуже тонкі відтінки переживань. Не випадково досвідчені вихователі приділяють особливу увагу спостереженню за мімічними рухами вихованців. Голос також може дати істотні дані про його психічні стани.