Глава 18

Характеристика різних емоцій

18.1. Емоції очікування й прогнозу

Хвилювання. У психології емоцій хвилювання не розглядається як самостійна категорія. Воно є скоріше побутовим поняттям, які відображає стан занепокоєння, ситуативної тривожності, страху.

Зі сказаного вище ясно, що мова йде про хвилювання, яке проявляється людиною перед значимою для неї діяльністю або зустріччю, а також про емоційний настрой на це. Хвилювання в такому недиференційованому за знаком переживань виді розуміється як підвищений рівень емоційного порушення.

Емоційне збудження, пов’язане з настроєм людини на майбутню подію, вивчено психологами в спорті на прикладі передстартових і стартових станів спортсменів. Однак очевидно, що ці стани мають місце не тільки при спортивній діяльності, але й в артистів перед виступами, в учнів перед іспитами й тощо.

А.Ц. Пуні (1959) розділив передстартові стани за рівнем активації (емоційного збудження) на три види: стан лихоманки, бойового збудження й апатії.

Передстартова лихоманка, вперше описана О.А. Черніковою (1937), пов’язана із сильним емоційним збудженням. Вона супроводжується неуважністю, нестійкістю переживань (одні переживання швидко змінюються іншими, протилежними за характером), що в поведінці приводить до зниження критичності, до примхливості, упертості й брутальності у відносинах із близькими, друзями, тренерами. Зовнішній вигляд такої людини відразу дозволяє визначити її сильне хвилювання: руки й ноги тремтять, на дотик холодні, риси обличчя загострюються, на щоках з’являється плямистий рум’янець. При тривалому збереженні цього стану людина губить апетит, нерідко спостерігаються розлади кишечнику, пульс, подих й артеріальний тиск підвищені й нестійкі.

Передстартова апатія протилежна лихоманці. Вона виникає або при негативному ставленні людини до майбутньої діяльності, або при великому бажанні здійснювати діяльність (у другому випадку – як наслідок «перегоряння» через збудження, яке тривало довго) і супроводжується зниженим рівнем активації, гальмуванням. При апатії спостерігається загальна млявість, сонливість, сповільненість рухів, погіршення уваги й сприйняття, зменшення й нерівномірність пульсу, ослаблення вольових процесів.

Бойове збудження, з погляду А.Ц. Пуні, є оптимальним передстартовим станом, під час якого спостерігається бажання й настрой людини на майбутню діяльність. Емоційне порушення середньої інтенсивності допомагає мобілізації й зібраності людини.

Тривога. Поняття «тривога» було введене в психологію З. Фройдом (1925) і водночас, багатьма вченими розглядається як різновид страху. Так, Фройд поряд з конкретним страхом виділяв невизначений, несвідомий страх. О.А. Чернікова пише про тривогу як «страх очікування», а О. Кондаш (1981) – про страх перед випробуванням. Ф. Перлз (1969) визначає тривогу як розрив між «тепер» й «пізніше» або як «страх перед аудиторією». Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Тривога з’являється в людини внаслідок наявності незакінчених ситуацій, заблокованої активності, що не дає можливості розрядити збудження.

У зв’язку із цим тривога розуміється як емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного занепокоєння, що зв’язує у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікування чогось важливого, значного для людини в умовах невизначеності.

Виражена тривога проявляється як тяжке невизначене відчуття «занепокоєння», «тремтіння», «кипіння», «бурління» у різних частинах тіла, частіше в грудях, і нерідко супроводжується різними сомато-вегетативними розладами (тахікардією, пітливістю, частішанням сечовипускання, шкірною сверблячкою й т. ін.). У маленьких дітей внаслідок нерозвиненості мови тривога може бути встановлена на підставі своєрідної поведінки: неспокійний погляд, метушливість, напруженість, плач або розпачливий лемент при зміні ситуації. Діти трохи старші виражають скарги в такий спосіб: «якось не по собі», «неспокійно», «внутрішнє тремтіння», «немає спокою».

Тривога не має чіткого й конкретного приводу для свого виникнення. Це імовірнісне переживання невдачі («а раптом...»). На відміну від страху, що є біологічною реакцією на конкретну загрозу, тривога часто розуміємося як переживання невизначеної, дифузійної або безпредметної погрози людині як соціальній істоті, коли небезпеці піддаються її цінності, уявлення про себе, становища в суспільстві.

К. Ізард вважає, що тривога – це не якийсь окремий самостійний феномен, а комбінація стану страху з однієї або декількома іншими емоціями: гнівом, провиною, соромом, інтересом.

Стадії розвитку тривоги. Ф.Б. Березін описав стадії (рівні) розвитку тривоги в міру наростання її інтенсивності («явища тривожного ряду»). Найменшу інтенсивність тривоги виражає відчуття внутрішньої напруженості, що виражається в переживаннях напруги, настороженості, дискомфорту. Воно не несе ще в собі ознаки загрози, а служить лише сигналом наближення більше виражених тривожних явищ.

На другій стадії з’являються гіперстезичні реакції, які або приєднуються до відчуття внутрішнього напруження, або змінюють його. Раніше нейтральні стимули здобувають значимість, а при посиленні – негативне емоційне забарвлення. Це недиференційоване реагування, характеризується як дратівливість.

На третій стадії – власне тривоги – людина починає переживати невизначену загрозу, почуття неясної небезпеки.

На четвертій стадії при наростанні тривоги з’являється страх, коли людина конкретизує колишню раніше невизначену небезпеку. При цьому об’єкти, що зв’язуються зі страхом, не обов’язково являють дійсну загрозу.

На п’ятій стадії в людини виникає відчуття невідворотності катастрофи, що насувається. Людина переживає жах. При цьому дане переживання пов’язане не зі змістом страху, а лише з наростанням тривоги, тому що подібне переживання може викликати й невизначена, беззмістовна, але дуже сильна тривога.

На шостій стадії з’являється тривожно-боязке збудження, що виражається в панічному пошуку допомоги, у потребі в руховій розрядці. Дезорганізація поведінки й діяльності на цій стадії досягає максимуму.

Джерела тривоги. Л.В. Куліковим (2000) разом з М.Ю. Доліною і М.С. Дмитрієвою були вивчені за допомогою шкали тертя Каннера значимість різних джерел тривоги й емоційного дискомфорту (табл.. 18.1.). Оцінюючи ці дані, варто мати на увазі, що опитувались в основному особи жіночої статі, гуманітарії (студенти, лікарі, працівники дитячих дошкільних установ).

Таблиця 18.1.

Значимість причин емоційного дискомфорту

Номер п/п	Причини емоційного дискомфорту		Бал
1	Турбота про стан здоров’я члена родини		4,64
2	Фінансова ненадійність		4,29
3	Труднощі з можливістю виразити себе		4,00
4	Перевантаженість справами		4,00
5	Внутріособистісні конфлікти		3,90
6	Роздуми про сенс життя		3,87
7	Недостатність відпочинку		3,80
8	Незадоволеність зовнішнім виглядом		3,74
9	Проблеми із сексуальним партнером		3,72
10	Недолік активності, енергії		3,71
11	Проблеми в спілкуванні зі співробітниками на роботі		3,61,
12	Незадоволеність своєю роботою		3,56
13	Проблеми з дітьми		3,56
14	Зростаючі ціни		3,56
15	Недостача часу для родини		3,54
16	Проблеми з покупками		3,49
17	Сексуальні проблеми		3,49
18	Турботи про здоров’я взагалі		3,47
19	Почуття самотності		3,47
20	Проблеми з батьками		3,46
21	Каяття із приводу минулих рішень		3,41
22	Фізична недуга		3,33
23	Перевантаженість сімейними обов’язками		3,29
24	Проблеми із транспортом		3,24
25	Занепокоєння про надійність місця роботи		3,20
26	Осуд і дискримінація з боку інших		3,20
27	Занепокоєння із приводу ситуації в країні	3,19
28	Зіткнення з начальством	3,04
29	Неприємні сусіди	2,92
30	Проблеми з підлеглими	2,66
31	Проблеми з місцем роботи через свою стать	2,49

Особистості, які відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить напружено вираженим станом тривожності.

А.М. Фомінова (2000) встановила, що більше половини дітей у початковій школі випробовують підвищений і високий ступінь тривоги стосовно перевірки знань і до 85% пов’язують це зі страхом покарання й острахом розчарувати батьків. Друга причина тривоги – «труднощі у навчанні». За даними А.Д. Андрєєвої (1994), найбільш значним фактором, який викликає негативні емоції в молодших підлітків, продовжує залишатися шкільне життя. Причому цей фактор виражений сильніше в дівчат, ніж у хлопчиків. Як показали Б.І. Кочубей й Е.В. Новікова (1988), тривогу часто відчувають не тільки двієчники, але й школярі, які добре й навіть відмінно вчаться, відповідально ставляться до навчання, громадського життя, шкільної дисципліни. У таких школярів відзначаються виражені вегетативні реакції, неврозоподібні й психосоматичні порушення.

Тривога в цих випадках часто породжується конфліктністю самооцінки, наявністю в ній протиріччя між високими домаганнями й досить сильною непевністю в собі. І двієчники, і відмінники 11-12 років, як показали Б.І. Кочубей й Е.В. Новікова сильно орієнтуються на те, як їхні оцінки впливають на ставлення до них. Але якщо двієчників насамперед хвилює ставлення однокласників, то відмінників – ставлення батьків і вчителів. У тих, хто вчиться на «четвірки» або «четвірки» й «п’ятірки», рівень тривоги теж досить високий, але він не залежить від ставлення до них навколишніх. Найбільш емоційно спокійними виявилися трієчники.

Розповсюдженими причинами тривоги в школярів є:

– перевірка знань під час контрольних й інших письмових робіт;

– відповідь учня перед класом й страх помилки, яка може викликати критику вчителя й сміх однокласників;

– одержання поганої оцінки (причому поганою може бути названа й трійка, і четвірка залежно від домагань школяра і його батьків);

– незадоволеність батьків успішністю дитини;

– особистісно-значиме спілкування.

Страх. На думку К. Ізарда, результати ряду досліджень переконують у тому, що необхідно розрізняти страх і тривогу, хоча ключовою емоцією при тривозі є страх.

Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини або тварини при переживанні ними реальної або уявної небезпеки для їхнього здоров’я й благополуччя.

Отже, для людини як біологічної істоти виникнення страху не тільки доцільно, але й корисно. Однак для людини як соціальної істоти страх часто стає перешкодою для досягнення поставлених нею цілей.

Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності й при наявності несприятливих умов і незнайомої обстановки. У багатьох випадках механізм появи страху в людини є умовно-рефлекторним, у результаті випробуваного раніше болю або якої-небудь неприємної ситуації. Можливо й інстинктивний прояв страху.

Причиною страху може бути як присутність чого-небудь загрозливого, так і відсутність того, що забезпечує безпека (наприклад, матері для дитини). Дж. Грэй (1971) вважає, страх може виникнути, якщо подія не відбувається в очікуваному місці і в очікуваний час. Багато авторів відзначають, що страх викликається об’єктом (предметом, людиною, явищем природи), але що бувають і безпредметні страхи, тобто не зв’язані ні з чим конкретним.

К. Ізард підрозділяє причини страху на зовнішні (зовнішні процеси й події) і внутрішні (потяги і гомеостатичні процеси, тобто потреби, і когнітивні процеси, тобто подання людиною небезпеки при спогаді або передбаченні). У зовнішніх причинах він виділяє культурні детермінанти страху, що є, результатом винятково вчення (наприклад, сигнал повітряної тривоги).

А.С. Зобов (1983) всі небезпеки, що викликають страх, розділив на три групи: 1) реальні, об’єктивно загрозливі здоров’ю й благополуччю особистості; 2) мнимі, які об’єктивно не загрожують особистості, але сприймаються нею як загроза благополуччю; 3) престижні, які загрожують похитнути авторитет особистості в групі.

Фактори, які полегшують або утрудняють виникнення страху й впливають на його інтенсивність. Деякі фактори полегшують виникнення страху. До них відносять:

1) контекст, у якому відбувається подія, що викликає страх;

2) досвід і вік людини ;

3) індивідуальні розходження в темпераменті або схильностях.

О.А. Чернікової (1980) виділяє такі форми прояву страху: острах, тривожність, боязкість, переляк, побоювання, розгубленість, жах, панічний стан.

Острах як ситуативну емоцію вона пов’язує з певною й очікуваною небезпекою, тобто з уявленнями людини про можливі небажані й неприємні наслідки її дій або розвитку ситуації.

Емоція побоювання – це чисто людська форма переживання небезпеки, яка виникає на підставі аналізу ситуації, що виникла, зіставлення й узагальнення явищ і прогнозування ймовірності небезпеки або ступеню ризику. Це інтелектуальна емоція, «розумний страх», пов’язаний з передбаченням небезпеки.

Знайомі страхи істотно відрізняються від так званих афективних страхів, тобто страхів реального, пережитого й виявляються людиною в експресії. До афективних страхів відносяться боязкість, жах, панічний стан, переляк.

Боязнь, за О. А. Черніковою, – це слабко виражена емоція страху перед новим, невідомим, невипробуваним, незвичним, котра іноді може носити ситуативний характер, але найчастіше – узагальнений. Характеризується гальмовими впливами на поведінку і дії людини, яка приводить до скутості рухів і звуженню обсягу уваги (воно прикуте до власного внутрішнього стану і меншою мірою спрямоване на зовнішню ситуацію, від чого дії стають нецілеспрямованими й безпомічними).

Жах і панічний стан характеризуються автором як найбільш інтенсивні форми вираження страху. Людина в паніці тікає від небезпеки не тому, що в результаті гальмування кори головного мозку розгальмовується підкірка, а тому, що заражається емоцією страху від інших людей, часом не розуміючи навіть саму небезпеку.

Виділені нею ще такі форми страху як тривожність, непевність, розгубленість не можуть вважатися формами страху, тому що прямо не відносяться до нього.

Непевність (сумнів) – це оцінка ймовірності здійснення тієї або іншої події, коли відсутня достатня інформація, необхідна для прогнозування. Непевність у своїх силах може викликати й побоювання за успіх здійснюваної діяльності, але сама побоюванням і тим більше страхом не є.

Розгубленість – це інтелектуальний стан, який характеризується втратою логічного зв’язку між здійснюваними або планованими діями. Порушується сприйняття ситуації, аналіз й оцінка, внаслідок чого ускладнюється прийняття розумних рішень. Тому розгубленість характеризується недоцільними діями або повною бездіяльністю. Вона може супроводжувати паніку, але не є переживанням небезпеки, хоча може являтися її наслідком.

Переляк. Особливою, філо- і онтогенетично першою формою страху є переляк або «несподіваний страх». Переляк, як відзначав І.І. Сєченов, – явище інстинктивне Він виникає у відповідь на сильний звук, який зненацька з’являється, переляк проявляється в трьох формах: заціпеніння, панічной втечі й безладному м’язовому порушенні. Для нього характерна короткочасність протікання: заціпеніння швидко проходить і може змінитися руховим порушенням.

Зовнішнє й внутрішнє вираження страху. Зовнішні прояви сильного страху описані ще Ч. Дарвіном і досить характерні. У людини тремтять ноги, руки, нижня щелепа, зривається голос. Очі при страху розкриті більш широко, ніж у спокійному стані, нижнє віко напружене, а верхнє злегка підняте. Брови майже прямі й здаються трохи піднятими. Внутрішні кути брів зведені один до одного, є горизонтальні зморшки на чолі. За даними П. Экмана й В. Фрайзена (1975), якщо із всіх цих проявів присутнє тільки положення брів, те це свідчить або про передчуття страху, занепокоєння, або про контрольований страх. Рот відкритий, губи напружені й трохи розтягнуті. Це надає роту форму, близьку до овальної.

При страху загальмовуються процеси сприйняття, воно стає більше вузьким, сфальцьоване на якомусь одному об’єкті. Мислення сповільнюється, стає більше ригідним. Погіршується пам’ять, звужується обсяг уваги, порушується координація рухів. Спостерігається загальна скутість. Все це свідчить про ослаблення в людини самоконтролю, вона із великим зусиллям володіє собою. Іноді сильний страх супроводжується втратою свідомості.

Вегетативні зміни при сильному страху теж яскраво виражені. Звичайно це частішання скорочень серця, підйом артеріального тиску, порушення ритму подиху, розширені зіниці. Поверхня шкіри холодна, тому піт, що часто виступає на чолі й долонях називають «холодним». Однак можуть спостерігатися й протилежні зрушення, наприклад зменшення скорочень серця, різке збліднення обличчя. При сильному страху може спостерігатися блювота, мимовільне спорожнювання сечового міхура й кишечника.

Коли страх зростає до афекту (жаху), картина трохи міняється. Ч. Дарвін описує її в такий спосіб: «Серце б’ється зовсім безладно, зупиняється, і наступає непритомність; обличчя покрите мертвою блідістю; подих утруднений, крила ніздрів широко розсунуті, губи конвульсивно рухаються, як у людини, яка задихається, впалі щоки тремтять, у горлі відбувається ковтання й вдихання, спучені, майже не покриті повіками очі спрямовані на об’єкт страху або неспинно обертаються зі сторони у бік, зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Всі м’язи клякнуть або приходять у конвульсивні рухи: кулаки поперемінно то стискуються, то розтискаються, нерідко ці рухи бувають судорожними. Руки бувають або простягнені вперед або можуть безладно охоплювати голову. В інших випадках з’являється нестримне прагнення кинутися геть, це прагнення буває настільки сильне, що найхоробріші солдати можуть бути охоплені раптовою панікою» (цит. за У. Джемсом, 1991, с. 285). Суб’єктивно страх може переживатися як передчуття, непевність, як повна незахищеність, ненадійність свого положення, як почуття небезпеки й нещастя, що насувається, як погроза (фізичному й психологічна) своєму існуванню.

Форми прояву страху. Страх, як зазначає К.К. Платонов (1984), проявляється у двох основних формах – астенічній та стенічній. Перша проявляється в пасивно-оборонних реакціях (наприклад, у заціпенінні, ступорі із загальною м’язовою напругою, тремтіння – «рефлекс мнимої смерті») і в активно-оборонних реакціях – у мобілізації своїх можливостей для попередження небезпечного результату (втеча).

Вікові особливості прояву страху. У різному віці проявляються різні страхи, яка залежить від процесів дозрівання й розвитку дітей. Первинна емоція страху на сильний подразник (переляк) спостерігається вже в немовляти. Страх перед незнайомими людьми виникає на першому році життя між шістьома й дев’ятьма місяцями. Раніше цей страх не може виникати з тієї причини, що дитина не вміє ще відрізняти знайомі особи від незнайомих. Острах тварин і темряви звичайно з’являється в дітей після трьох років, досягаючи піка в чотири роки. Діти бояться спати одні при виключеному світлі.

Водночас, виявлено, що й у маленьких дітей незнайомі об’єкти, зокрема люди, можуть викликати страх. Феномен реакції страху на незнайомця привернув увагу ряду західних психологів.

А. Джерсілд і Ф. Холмс (1935) показали, що у віці від одного року до шести років поступово зменшується острах звуків і незнайомих предметів, а страх перед уявлюваними ситуаціями у віці п’яти-шести років помітно підсилюється. Через піввіку було показано, що страх темряви, боязнь самотності, чужих людей і незнайомих предметів стали з’являтися в більш ранньому віці.

За даними П.С. Зобова (1983), у дошкільному віці переважають уявні (вигадані, фантастичні) страхи над реальними, у змісті яких фігурують фантастичні образи із прочитаних казок, фільмів жахів і тощо.

Серед реальних страхів у дошкільні роки перше місце займає острах води. Друге місце займає страх, викликаний погрозою нападу тварин, третє – острах падіння з великої висоти й острах дорожньо-транспортних випадків.

Школярі молодших і середніх класів найчастіше відзначають реальні небезпеки, потім – уявні. З реальних страхів переважає боязнь води й висоти, острах тварин, побоювання за здоров’я рідних і близьких. Серед уявних страхів виділяються острах темряви й невдоволення дорослих. Із престижних страхів називаються боязнь одержання поганої оцінки, виступу перед великою аудиторією тощо.

У старшому шкільному й студентському віці на перше місце виходять престижні небезпеки, потім реальні й тільки потім – уявні. Із престижних небезпек найбільше бояться невдачі на іспитах і контрольних, самотності, байдужності з боку товаришів, виступу перед великою аудиторією. З реальних страхів переважають тривога за здоров’я або втрату рідних і близьких, страх перед хуліганами, бандитами, страх перед великою висотою, страх війни тощо. Уявні небезпеки пов’язані з комахами, мишами, пацюками, медичними процедурами.

А.П. Захаров (1995), виділивши 29 страхів дітей, шляхом опитування останніх виявив істотне збільшення їхньої кількості в дошкільному віці. Крім того, виявилося, що, крім трьохлітків, у дівчат кількість страхів більша, ніж у хлопчиків.

У дорослих, за даними Захарова, з дитячих страхів залишаються страхи висоти (більше в чоловіків) і смерті батьків (більше в жінок). У жінок у значно більшому ступеню виражений також страх війни, зробити що-небудь неправильно або не встигнути.

Що стосується експресії страху обличчя та її розрізнення від інших негативних емоцій, то в дитини ті самі індикатори можуть свідчити як про страх, так і про страждання. Виразні розходження в міміці цих станів з’являються в більше старших дітей.

Для зняття страху може використатися психотерапевтичний метод, названий десенсибілізацією, заснований на класичному обумовлюванні; він здійснюється поетапно з поступовим наростанням інтенсивності стимульного впливу.

Страх у дітей найчастіше проявляється при катанні на ковзанах, спуску з гори на лижах, при освоєнні їзди на велосипеді тощо. Тому розроблено ряд прийомів, які допомагають перебороти страх при виконанні рухових дій спортивного характеру. За В.Г. Темпераментовою (1982), такими прийомами є:

– поступове підвищення складності перешкод, які потрібно перебороти;

– розчленування складних дій на частини й виконання їх у полегшених умовах (на підлозі, на невисокій опорі);

– розучування спеціальних і підготовчих дій, які формують упевненість у виконанні й основні дії;

– забезпечення страховки на першому етапі розучування дії;

– наведення прикладу інших дітей, які легко виконали дану дію;

– виключення нетактовних зауважень із підкресленням остраху дитини;

– підбадьорення дитини, навіювання їй впевненості в тому, що вона зуміє виконати дану дію.

Для подолання страху використають також психорегулюючі тренування, викликаний сон, медикаментозні засоби.

Однак всі ці прийоми, допомагаючи адаптуватися до даної небезпечної ситуації, не роблять людину сміливою. Потрапляючи в нову незнайому ситуацію, людина знову стає дезадаптованою до небезпеки.

Розпач. Розпач, на думку К.Д. Ушинського, – це відсутність сподівання, або надії. Розпач – це стан крайньої безнадійності. Конкретні причини, які можуть привести людину в розпач, різноманітні, але всі вони повинні створити в людини враження про непереборність небезпек, які їй загрожують.

Задоволення. Найчастіше задоволення визначається як почуття (переживання) задоволення, яке відчуває той, чиї прагнення, бажання, потреби задоволені, виконані. Важливо підкреслити, що задоволення не є фізичним задоволенням, що відображає позитивний емоційний тон відчуттів. Це психічне задоволення, яке споріднене з позитивним емоційним тоном вражень. Головне в генезисі цього задоволення – досягнення мети.

Вище задоволення називається захопленням, захватом. Зворушливо-захоплений стан, проявляється звичайно сентиментальними людьми відносно маленьких дітей, називається розчуленням.

Радість. намагаючись визначити сутність радості, психологи зазнають значних труднощів.

Так, В. Квін (2000) визначає радість як активну позитивну емоцію, яка виражається в гарному настрої й відчутті задоволення.

Радість – це сильне задоволення. Дуже сильна радість (задоволення) приймає форму поведінки, названого буйством.

Радість може бути наслідком творчого успіху, але зовсім не обов’язково його супроводжує. Вона виникає не лише із приводу задоволення бажання, досягнення мети, але й із приводу передбачення задоволення бажання (передчуття).

Сильну й короткочасну радість часто приймають за щастя. Звідси вираження: «щаслива мить», «птах щастя» тощо.

В. Квін називає щастям тривале переживання радості. Правда, вона відразу додає, що щастя – це щось більше, ніж просто інтенсивні задоволення або радість.

Проте радість може виникнути із приводу невдачі суперника, конкурента, до якого людина відчуває ворожість, називається зловтіхою (злісною радістю).