11.5. Загальні властивості відчуттів

Загальні властивості відчуттів. Відчуття – це форма віддзеркалення адекватних подразників. Так, адекватним збудником зорового відчуття є електромагнітне випромінювання, що характеризується довжинами хвиль в діапазоні від 380 до 770 мілімікрон, які трансформуються в зоровому аналізаторі в нервовий процес, що породжує зорове відчуття. Слухові відчуття – результат віддзеркалення звукових хвиль, які впливають на рецептори з частотою коливань від 16 до 20000. Тактильні відчуття викликаються дією механічних подразників на поверхню шкіри. Вібраційні, які набувають особливого значення для глухих, викликаються вібрацією предметів. Свої специфічні подразники мають й інші відчуття (температурні, нюхові, смакові). Проте різні види відчуттів характеризуються не тільки специфічністю, але і загальними для них властивостями. До таких властивостей відносяться якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість – це основна особливість даного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і яка варіює в межах даного вигляду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, колірному тону тощо. Якісне різноманіття відчуттів відображає нескінченне різноманіття форм руху матерії.

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його тимчасова характеристика. Вона також визначається функціональним станом органу чуття, але головним чином часом дії подразника і його інтенсивністю. При дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який назвали латентним (прихованим) періодом відчуття. Латентний період для різних видів відчуттів неоднаковий: для тактильних відчуттів, наприклад, він складає 130 мілісекунд, для больових – 370 мілісекунд. Смакове ж відчуття виникає через 50 мілісекунд після нанесення на поверхню мови хімічного подразника.

Подібно тому, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, воно і не зникає одночасно з припиненням останнього. Ця інерція відчуттів виявляється в так званій післядії.

Зорове відчуття володіє деякою інерцією і зникає не відразу після того, як перестає діяти що викликав його подразник. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу. Розрізняють позитивні та негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ за яскравістю і колірністю відповідає первинному роздратуванню. На інерції зору, на збереженні зорового враження і перебіг деякого часу у вигляді позитивного послідовного образу був заснований принцип кінематографа. Послідовний образ змінюється в часі, при цьому позитивний образ замінюється негативним. При кольорових джерелах світла відбувається перехід послідовного образу в додатковий колір.

І. Гете в «Нарисі вчення про колір» писав: «Коли я одного разу під вечір зайшов в готель і в кімнату до мене ввійшла росла дівчина із сліпуче білим лицем, чорним волоссям і в яскраво-червоному корсажі, я пильно подивився на неї, вона стояла в напівтемряві на деякій відстані від мене. Після того, як вона звідти пішла, я побачив на протилежній від мене світлій стіні чорне обличчя, оточене світлим сяйвом, одяг же цілком ясної фігури здавався мені прекрасного зеленого кольору морської хвилі». (Гете І. Вибр. твори з природознавства. – М.: АН СРСР, 1957. – С. 288)

Появу послідовних образів можна науково пояснити. Як відомо, в сітківці ока передбачається наявність світлочутливих елементів трьох видів. В процесі подразнення вони стомлюються і стають менш чутливими. Коли ми дивимося на червоний колір, відповідні йому приймачі стомлюються сильніше, ніж інші, тому, коли на ту ж ділянку сітківки потім падає біле світло, решта два види приймачів зберігають велику сприйнятливість і ми бачимо синьо-зелений колір.

Слухові відчуття, аналогічно зоровим, теж можуть супроводитися послідовними образами. Явище, яке порівнюється, при цьому «дзвін у вухах», тобто неприємне відчуття, яким часто супроводжується дія приголомшуючих звуків. Після дії на слуховий аналізатор протягом декількох секунд ряду коротких звукових імпульсів вони починають сприйматися злито або приглушено. Це явище спостерігається після припинення дії звукового імпульсу і продовжується протягом декількох секунд залежно від інтенсивності і тривалості імпульсу.

Подібне явище відбувається і в інших аналізаторах. Наприклад, температурні, больові, статеві та смакові відчуття також продовжуються якийсь час після дії подразника.

Нарешті, для відчуттів характерна просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття (тактильні, больові, смакові) співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною, ніж тактильних.

Загальними закономірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія.

Чутливість. Різні органи чуття, що дають нам відомості про стан оточуючого нас зовнішнього світу, можуть бути більш менш чутливі до явищ, що відображаються ними, тобто можуть відображати ці явища з більшою або меншою точністю. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах опиняється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Подразники меншої сили, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Кора в кожний окремий момент з нескінченної кількості імпульсів сприймає лише життєво актуальні, затримуючи всі інші, у тому числі імпульси від внутрішніх органів. Таке положення біологічно доцільно. Не можна уявити собі життя організму, у якого кора великих півкуль однаково сприймала б всі імпульси і забезпечувала на них реакції. Це привело б організм до неминучої загибелі. Саме кора великих півкуль стоїть на варті життєвих інтересів організму і, підвищуючи поріг своєї збудливості, перетворює неактуальні імпульси на підпорогові, позбавляючи тим самим організм від непотрібних реакцій.

Проте підпорогові імпульси не байдужі для організму. Підтвердженням цьому служать численні факти, отримані в клініці нервових хвороб, коли саме слабі, підкіркові подразники із зовнішнього середовища створюють в корі великих півкуль домінантне вогнище і сприяють виникненню галюцинацій і «обману відчуттів». Підпорогові звуки можуть сприйматися хворим як сонм нав’язливих голосів при одночасній повній байдужості до справжньої людської мови; слабий, ледве помітний промінь світла може викликати галюциногенні зорові відчуття різного змісту; ледве помітні тактильні відчуття – від контакту шкіри з одягом – ряд збочених гострих шкірних відчуттів.

Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порогу існує зворотна залежність: чим менше величина порогу, тим вище чутливість даного аналізатора. Це відношення можна виразити формулою:

Е=1/Р

де Е – чутливість, а Р – порогова величина подразника.

Наші аналізатори володіють різною чутливістю. Поріг однієї нюхової клітки людини для відповідних пахучих речовин не перевищує 8 молекул. Щоб викликати смакове відчуття, потрібне принаймні в 25000 разів більше молекул, ніж для створення нюхового відчуття.

Дуже висока чутливість зорового і слухового аналізатора. Людське око, як показали досліди С. І. Вавілова (1891–1951), здатне бачити світло при попаданні на сітківку всього 2–8 квантів променистої енергії. Це значить, що ми були здатні б бачити в повній темноті свічку, що горить, на відстані до 27 кілометрів. Водночас, для того, щоб ми відчули дотик, необхідно в 100–10 000 000 разів більше енергії, ніж при зорових або слухових відчуттях.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, але і верхнім порогом відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, при якій ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше збільшення сили подразників, діючих на наші рецептори, викликає в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили і тривалості роздратування тощо.

За допомогою органів чуття ми можемо не тільки констатувати наявність або відсутність того або іншого подразника, але і розрізняти подразники за їх силою якістю. Мінімальна відміненість між діями двох подразників, яка викликакає ледве помітну відмінність між відчуттями, називається порогом розрізнення або порогом ріниці. Німецький фізіолог Е. Вебер (1795–1878), перевіряючи здатність людини визначати більш важкий з двох предметів в правій і лівій руці, встановив, що різницева чутливість відносна, а не абсолютна. Це значить, що відношення додаткового подразника до основного повинне бути величиною постійної. Так, якщо на руці лежить вантаж в 100 грамів, то для виникнення ледве помітного відчуття збільшення ваги необхідне додати близько 3,4 грама. Якщо ж вага вантажу складає 1000 грамів, то для виникнення відчуття ледве помітної відмінності потрібно додати близько 33,3 грама. Отже, чим більше величина первинного подразника, тим більше повинна бути і надбавка до неї.

Поріг розрізнення характеризується відносною величиною, постійною для даного аналізатора. Для зорового аналізатора це відношення складає приблизно 1/100, для слухового – 1/10, для тактильного – 1/30. Експериментальна перевірка цього положення показала, що воно справедливе тільки для подразників середньої сили.

Грунтуючись на експериментальних даних Вебера, німецький фізик Г. Фехнер (1801–1887) виразив залежність інтенсивності відчуттів від сили подразника наступною формулою:

S = KlgJ + C

де S – інтенсивність відчуттів, J – сила подразника, K і S – константи. Згідно до цьому положення, яке носить назву основного психофізичного закону, інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника. Інакше кажучи, при зростанні сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії (закон Вебера-Фехнера).

Різниця чутливості, або чутливість до розрізнення також знаходиться у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: чим поріг розрізнення більший, тим менше різниця чутливості.

Поняття різниці чутливості використовується не тільки для характеристики розрізнення подразників за інтенсивністю, але і відносно до інших особливостей деяких видів чутливості. Наприклад, говорять про чутливість до розрізнення форм, розмірів і кольору предметів, сприймаються зорово або до звуковисотної чутливості.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення в багатьох видах професійної діяльності: музичній, в кулінарії, обробці матеріалів – дерева, металу, пластмаси.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органа чуттів до подразника.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, яка визначається величиною абсолютних порогів, не постійна і змінюється під впливом ряду фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце займає явище адаптації.

Адаптація, або пристосування, – ця зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника.

Можна розрізняти три різновиди цього явища.

1. Адаптація як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника. Ми згадували про це явище, говорячи про своєрідний настрой аналізаторів на зміну подразнень. У разі дії постійних подразників відчуття має тенденцію до згасання. Наприклад, легкий вантаж, який є на шкірі, незабаром перестає відчуватися. Звичайним фактом є і виразне зникнення нюхових відчуттів згодом після того, як ми потрапляємо в атмосферу з неприємним запахом. Інтенсивність смакового відчуття слабшає, якщо відповідну речовину протягом деякого часу тримати в роті і, нарешті, відчуття може згаснути зовсім.

Повної адаптації зорового аналізатора при дії постійного і нерухомого подразника не наступає. Це пояснюється компенсацією нерухомості подразника за рахунок рухів самого рецепторного апарату. Постійні довільні і мимовільні рухи очей забезпечують безперервність зорового відчуття. Експерименти, в яких штучно створювалися умови стабілізації зображення щодо сітківки очей, показали, що при цьому зорове відчуття зникає через 2-3 секунди після його виникнення, тобто наступає повна адаптація.

2. Адаптація як притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника. Наприклад, при зануренні руки в холодну воду інтенсивність відчуття, яке викликається холодним подразником, знижується. Коли ми з напівтемної кімнати потрапляємо в яскраво освітлений простір, то спочатку стаємо засліплені й не здатні розрізняти навкруги які-небудь деталі. Через деякий час чутливість зорового аналізатора різко знижується, і ми починаємо нормально бачити.

А пониження чутливості ока при інтенсивному світловому подразненні називають світловою адаптацією.

Описані два види адаптації можна об’єднати терміном негативна адаптація, оскільки в її результаті знижується чутливість аналізаторів.

3. Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабого подразника. Цей вид адаптації, притаманний деяким видам відчуттів, можна визначити позитивною адаптацією.

В зоровому аналізаторі є темнова адаптація, коли збільшується чутливість ока під впливом перебування в темноті. Аналогічною формою слухової адаптації є адаптація до тиші. В температурних відчуттях позитивна адаптація виявляється тоді, коли заздалегідь охолоджена рука відчуває тепло, а заздалегідь нагріта – холод при зануренні у воду однакової температури. Питання про існування негативної больової адаптації довгий час було спірним. Відомо, що багатократне застосування больового подразника не знаходить негативної адаптації, а, навпаки, діє все сильніше з часом. Проте нові факти свідчать про наявність повної негативної адаптації до уколів голки і до інтенсивного гарячого опромінювання.

Дослідження показали, що одні аналізатори виявляють швидку адаптацію, інші – повільну. Наприклад, тактильні рецептори адаптуються дуже швидко. По їх чутливому нерву при впливі якого-небудь тривалого подразнення пробігає лише невеликий залп імпульсів на початку дії подразника. Порівняно поволі адаптується зоровий нюховий і смаковий рецептор (час темнової адаптації досягає декількох десятків хвилин).

Адаптаційне регулювання рівня чутливості залежно від того, які подразники (слабі або сильні) впливають на рецептори, має величезне біологічне значення. Адаптація допомагає за допомогою органів чуття вловлювати слабі подразники та оберігає органи чуття від надмірного збудження у разі надзвичайно сильних дій.

Явище адаптації можна пояснити тими периферичними змінами, які відбуваються у функціонуванні рецептора при тривалій дії на нього подразника. Так, відомо, що під впливом світла розкладається (вицвітає) зоровий пурпур, що знаходиться в паличках сітківки ока. В темноті ж, навпаки, зоровий пурпур відновлюється, що приводить до підвищення чутливості. Стосовно інших органів чуття поки не доведено, що в їх рецепторних апаратах є які-небудь речовини, що хімічно розкладаються при дії подразника і що відновлюються за відсутності такої дії.

Явище адаптації пояснюється і процесами, які протікають у центральних відділах аналізаторів. При тривалому подразненні кора головного мозку відповідає внутрішнім охоронним гальмуванням, що знижує чутливість. Розвиток гальмування викликає посилене збуджен-ня інших вогнищ, що сприяє підвищенню чутливості в нових умовах (явище послідовної взаємної індукції).

Явище збільшення чутливості аналізатора до подразника під дією уважності, спрямованості, установки називається сенсибілізацією. Це явище органів чуття можливе не лише шляхом вживання побічних подразників, але і шляхом вправи. Можливості тренування органів чуття і їх вдосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття: 1) сенсибілізація, до якої стихійно приводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота) і 2) сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб’єкта.

Втрата зору або слуху певною мірою компенсується розвитком інших видів чутливості.

Відомі випадки, коли люди, позбавлені зору, займаються скульптурою, в них добре розвинутий дотик. До цієї ж групи явищ відноситься і розвиток вібраційних відчуттів у глухих. У деяких людей, позбавлених слуху, настільки сильно розвивається вібраційна чутливість, що вони навіть можуть слухати музику. Для цього вони кладуть руку на інструмент або повертаються спиною до оркестру. Сліпоглуха О. Скороходова, тримаючи руку біля горла спів роз-мовника, який говорить, може Отже впізнати його за голосом і зрозуміти, про що він говорить. У сліпоглухонімої Елен Келлер так високо була розвинута нюхова чутливість, що вона можна асоціювати багато друзів і відвідувачів із запахами, які виходять від них. ЇЇ спогади про знайомих так само добре пов’язуються з нюхом, як у більшості людей асоціюються з голосом.

Особливий інтерес представляє виникнення у людини чутливості до подразників, відносно до яких не існує адекватного рецептора. Така, наприклад, дистанційна чутливість до перешкод у сліпих.

Явища сенсибілізації органів чуття спостерігаються в осіб, які тривало займаються деякими видами діяльності.

Відома надзвичайна гострота зору в шліфувальників. Вони бачать просвіти від 0,0005 міліметра, тоді як нетреновані люди всього до 0,1 міліметра. Фахівці із забарвлення тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків чорного. Для нетренованого ока вони здаються абсолютно однаковими.

Досвідчені сталевари здатні досить точно за слабкими колірними відтінками розплавленої сталі визначити її температуру і кількість домішок в ній.

Високої степені досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів чаю, сира, вина, тютюну. Дегустатори можуть точно вказати не лише, з якого сорту винограду зроблено вино, але і місце, де виріс цей виноград.

Живопис висуває особливі вимоги до сприйняття форм, пропорцій і колірних співвідношень при зображенні предметів. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій. Він розрізняє зміни, рівні 1/60–1/150 величини предмету. Про відтінки колірних відчуттів можна судити за мозаїчною майстернею в Римі – в ній більше 20000 створених людиною відтінків основних кольорів.

Достатньо великі також можливості розвитку слухової чутливості. Виконання на скрипці музичного твору вимагає особливого розвитку звуковисотного слуху, тому у скрипалів він більш розвинутий, ніж у піаністів. Досвідчені льотчики по слуху легко визначають кількість оборотів двигуна. Вони вільно відрізняють 1300 від 1340 оборотів у хвилину. Нетреновані люди вловлюють різницю тільки між 1300 і 1400 оборотами.

Все це – доказ того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності.

Не дивлячись на велику кількість подібних фактів, проблема тренування органів чуття була вивчена ще недостатньо. Що лежить в основі натренованості органів чуття? Поки не можна дати вичерпної відповіді на це питання. Була зроблена спроба пояснити підвищення дотикової чутливості у сліпих. Вдалося виділити тактильні рецептори – пачинцеві тільця, які є в шкірі пальців сліпих людей. Для порівняння було проведено ті ж дослідження на шкірі зрячих людей різних професій. Виявилося, що у сліпих було підвищено число тактильних рецепторів. Так, якщо в шкірі нігтьової фаланги першого пальця у зрячих число тілець у середньому досягало 186, то у сліпонароджених воно складало 270.

Отже, структура рецепторів не є константною, вона пластична, рухома, постійно міняється, пристосовуючись до якнайкращого виконання даної рецепторної функції. Разом з рецепторами і невідривно від них відповідно новим умовам і вимогам практичної діяльності перебудовується та структура аналізатора в цілому.

Прогрес техніки спричиняє за собою колосальне інформаційне перевантаження основних каналів зв’язку людини із зовнішнім середовищем – зорового і слухового. Потреба розвантажити зоровий та слуховий аналізатори неминуче була пов’язана з активізацією інших систем зв’язку, зокрема, шкірних систем. Мільйони років розвивається вібраційна чутливість у тварин, тоді як для людини ще нова сама ідея передачі сигналів через шкіру. А можливості в цьому відношенні досить великі: адже площа людського тіла, яка здатна сприймати інформацію, достатньо велика.

Протягом низки років робилися спроби розробки «шкірного слуху», заснованого на використанні адекватних для вібраційної чутливості властивостей подразників, таких, як місце розташування подразника, його інтенсивність, тривалість, частота вібрацій. Використання перших трьох з перерахованих якостей подразників дозволило створити та успішно застосувати систему кодованих вібраційних сигналів. Досліджуваний, який вивчав алфавіт «вібраційної мови», міг після деякого тренування сприймати пропозиції, які подаються із швидкістю 38 слів у хвилину, причому цей результат не був граничним. Очевидно, можливості використання для передачі інформації людині вібраційної і інших видів чутливості далеко не вичерпані.

Сенсибілізація може бути досягнута і в результаті вправ. Відомо, наприклад, як розвивається звуковисотний слух у дітей, що займаються музикою.

Взаємодія відчуттів – це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої. Інтенсивність відчуттів залежить не тільки від сили подразника і рівня адаптації рецептора, але і від подразнень, які впливають у даний момент на інші органи чуття. Зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття називається взаємодією відчуттів.

В літературі були описані численні факти зміни чутливості, які викликалися взаємодією відчуттів. Так, чутливість зорового аналізатора змінюється під впливом слухового подразнення. С. В. Кравков (1893–1951) показав, що ця зміна залежить від гучності слухових подразників. Слабкі звукові подразники підвищують колірну чутливість зорового аналізатора. В той самий час спостерігається різке погіршення розрізняльної чутливості ока, тоді як застосовується слуховий подразник, наприклад, гучний шум авіаційного мотора.

Зорова чутливість підвищується також під впливом деяких нюхових подразнень. Проте при різко вираженому негативному емоційному забарвленні запаху спостерігається зниження зорової чутливості. Аналогічно цьому при слабих світлових подразненнях посилюються слухові відчуття, а дія інтенсивних світлових подразників погіршує слухову чутливість. Відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної і нюхової чутливості під впливом слабких больових подразнень.

Зміна чутливості якого-небудь аналізатора спостерігається і при підпороговому подразненні інших аналізаторів. Так, І.П. Лазаревим (1878–1942) були отримані факти зниження зорової чутливості під впливом опромінення шкіри ультрафіолетовим промінням.

Отже, всі наші системи аналізаторів здатні більшою або меншою мірою впливати один на одного. При цьому взаємодія відчуттів, як і адаптація, виявляється у двох протилежних процесах: підвищенні й пониженні чутливості. Загальна закономірність тут полягає в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії.

Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси іррадіації і концентрації збудження в корі головного мозку, де були представлені центральні відділи аналізаторів. За І.П. Павловим, слабкий подразник викликає в корі великих півкуль процес збудження, який легко іррадує (розповсюджується). В результаті іррадіації процесу збудження підвищується чутливість іншого аналізатора. При дії сильного подразника виникає процес збудження, що має, навпаки, тенденцію до концентрації. За законом взаємної індукції це приводить до гальмування в центральних відділах інших аналізаторів і зниження чутливості останніх.

Зміна чутливості аналізаторів може бути викликана дією другосигнальних подразників. Так, були отримані факти зміни електричної чутливості очей і мови у відповідь на повідомлення піддослідним таку інформацію слів «кислий, як лимон». Ці зміни були аналогічні тим, які спостерігалися при дійсному подразненні язика лимонним соком.

Знаючи закономірності зміни чутливості органів чуття, можна шляхом вживання спеціальним чином підібраних побічних подразників сенсибілізувати той або інший рецептор, тобто підвищувати його чутливість.

Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає в тому, що слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чутливість іншої системи, а сильні знижують. Наприклад, спостерігається різке погіршення різноманітної чутливості коли як шумовий подразник використовується гуркіт танків, стрільба, шум авіаційного мотора, вибухи бомб тощо. Зорова чутливість може підвищуватися під впливом деяких можливих подразників.

Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою – предмети та їхні якості набагато краще розрізняються.

Контраст відчуттів – це зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Такий контраст можна добре простежити в зорових відчуттях. Одна й та сама фігура на чорному тлі здається світлішою, на білому – темнішою. Зелений предмет на червоному тлі сприймається більш насиченим. Тому військові об’єкти часто маскуються, щоб не виникав контраст. Сюди слід віднести явище послідовного контрасту. Після холодного слабкий теплий подразник здається гарячим. Відчуття кислого підвищує чутливість до солодкого.

Явища послідовного контрасту, або послідовного образу, добре проявляються в зорових відчуттях. Якщо фіксувати оком протягом 20-40 секунд світлову пляму, а потім заплющити очі або перевести погляд на малоосвітлену поверхню, то кілька секунд можна спостерігати досить чітку темну пляму.

Синестезія відчуттів – це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, які характерні для іншого аналізатора. Так, під час дії звукових подразників таких, як літаки, ракети та інших у людини виникають їх зорові образи. Або, той хто бачить поранену людину, відчуває певним чином також і біль.

Діяльність аналізаторів проявляється у взаємодії. Така взаємодія не є ізольованою. Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору тощо.

Контрольні питання:

1. Розкрийте сутність індивідуальної підструктури особистості.

2. В чому виявляється пізнавальна діяльність особистості?

3. Що таке чуттєве пізнання світу?

4. Що становить собою абстрактне пізнання?

5. Що таке подразник?

6. Що входить до інтраіндивідуальної підструктури особистості?

7. Визначіть поняття «відчуття».

8. Що таке органи чуття?

9. Що є фізіологічною основою відчуттів?

10. Що становить собою рефлекторна дуга?

11. Яким чином відбувається процес відчуття?

12. Що становлять собою екстероцептивні відчуття?

13. Що становлять собою інтероцептивні відчуття?

14. Що становлять собою пропріоцептивні відчуття?

15. Які різновиди відчуттів ви знаєте? Охарактеризуйте їх.

16. У чому виявляються властивості відчуттів?

17. У чому виявляються загальні закономірності відчуттів?

18. Що таке чутливість?

19. Що становить собою абсолютний порі чутливості?

20. У чому виявляється поріг розрізнення?

21. Що таке верхній абсолютний поріг чутливості?

22. Яким чином виявляється нижній абсолютний поріг чутливості?

23. Що становить собою адаптація?

24. У чому виявляється сенсибілізація?

25. Яким чином виявляється взаємодії відчуттів?

26. Що таке контраст відчуттів?

27. У чому виявляється синестезія відчуттів?

Література:

1. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т.1. – Л.: Изд-во Ленинг. у-та, 1974.

2. Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / Під заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

3. Загальна психологія: Навч. посіб. 3-14 / Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. – К.: «А.Г.Н.», 2002.

4. Леонтьев А.Н. Эволюция психики. – М., 1999.

5. Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.

6. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [У 2 т.].  К.: Форум, 2002.

7. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-є вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

8. Основи психології / Під заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

9. Психология XX века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

10. Психологія / Під ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

11. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л. Трофімова, 3-те видання., стереотипне. – К.: Либідь, 2001.

12. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.

13. Шостак В.И. Природа наших ощущений. – М.: Просвещение, 1983.