Співвідношення між адреналіном і норадреналіном при різних негативних емоціях

Емоційний стан	Адреналін	Норадреналін
Тривога	Підвищується	Підвищується
Страх	Підвищується	Знижується
Розпач	Знижується	Підвищується
Плач	Знижується	Знижується

На гормональній регуляції базується й вегетативно-гуморальна теорія емоцій П. Хенрі (1986). Пояснюючи походження позитивних і негативних емоцій, він виділяє дві ортогональні системи активації, що обумовлюють виникнення двох тенденцій: боротьба і втеча - безтурботність і депресія - піднятий настрій. Хенрі вважає, що кожна із трьох негативних емоцій, які ним розглядаються, має свій тип паттернів вегетативних реакцій.

Гнів він пов’язує з порушенням центрального ядра мигдалини й збільшенням змісту норадреналіна й тестостерону. Для страху, що виникає при порушенні базолатерального ядра мигдалини, характерна перевага викиду адреналіну над норадреналіном. Збільшується, хоча й не набагато, кількість кортизола в крові, що свідчить про збільшення активності кори наднирників. Депресія за Хенрі, пов’язана з порушенням системи «гіпофіз - кора наднирників» і характеризується викидом кортикостероїда, адренокортикотропного гормону (АКТГ), ендорфінів і зниженням кількості тестостерону.

На думку Хенрі, для емоцій гніву й страху є єдиний протилежний полюс – позитивна емоція у вигляді переживання стану безтурботності. Воно сполучається зі зниженням активності кори наднирників, отже, зі зниженням адреналіну і норадреналіну.

Протилежністю депресії є стан піднесеності. Йому відповідає зниження рівня АКТГ, кортиеола й ендорфінів. Збільшується зміст у крові статевих гормонів (тестостерону – у чоловіків, естрогена й прогестерона – у жінок).

Анатомо-фізіологічна теорія емоцій Дж. Грея. Учень Г. Айзенка Дж. Грей виділяє три мозкові системи, які визначають появу трьох основних груп емоцій: тривожності, радості-щастя й жаху-гніву. Система мозкових структур, що генерує тривожність, названа автором теорії системою поведінкового гальмування. Ця система відповідає на умовні сигнали покарання або скасування позитивного підкріплення, а також на стимули, що містять «новизну». Її активність блокується антитривожними речовинами (барбитуратами, алкоголем, бензодиазепинами).

Друга система – система боротьби та втечі – пов’язана з емоціями люті й жаху. Вона реагує на безумовні аверсивні подразники. Її активність блокується анальгетиками (морфінами), а на антитривожні речовини вона не реагує.

Третя система - система поведінки, що наближається.. Адекватними для неї стимулами є умовні сигнали нагороди (їжі, води і т. ін.). Емоції, що виникають при активації ВАS, пов’язані із приємним передбаченням, надією, переживанням підйому, щастя.

Індивідуальні особливості емоційності людини залежать, за Дж. Греєм, від балансу цих емоційних систем.

17.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю

Функція емоцій – це вузьке природне призначення, робота, яку виконують емоції в організмі, а їхня роль (узагальнене значення) – це характер і степінь участі емоцій у чому-небудь, обумовлена їхніми функціями або ж їхній вплив на щось крім їхнього природного призначення (тобто вторинний продукт їхнього функціонування). Роль емоцій для тварин і людини може бути позитивною і негативною. Функція емоцій, виходячи з їхньої доцільності, визначена природою бути тільки позитивною, інакше, навіщо б вони з’явилися і закріпилися? Можна заперечити, що емоції можуть чинити на організм і руйнівний вплив. Але це пов’язано із надмірно вираженими супутніми емоціями фізіологічними змінами в організмі, пов’язаними не з якістю регулювання (емоційним), а з його інтенсивністю. Це роль емоцій, а не їхня функція.

Виконуючи свої біологічні функції, емоції «не запитують» людини, корисно їй це або шкідливо з її погляду. Роль же емоцій оцінюється саме з особистісних позицій: заважає емоція що виникла, або її відсутність досягненню мети, порушує чи ні здоров’я людини тощо.

«Негативні» емоції, на думку Б.І. Додонова, грають більш важливу біологічну роль у порівнянні з «позитивними» емоціями. Не випадково механізм «негативних» емоцій функціонує в дитини з перших днів появи її на світ, а «позитивні» емоцій з’являються значно пізніше (Макарова, 1968). «Негативна» емоція - це сигнал тривоги, небезпеки для організму. «Позитивна» емоція - це сигнал повернутого благополуччя. Ясно, що останньому сигналу немає необхідності звучати довго, тому емоційна адаптація до гарного наступає швидко. Емоції ж виникають найчастіше мимоволі.

Думки вчених про значення емоцій і функціях, які вони виконують, розходяться. Однак безсумнівна головна функція емоцій – їхня участь у керуванні поведінкою людини й тварин.

Участь емоцій у керуванні поведінкою і діяльністю людини обговорювалася ще мислителями Древньої Греції. Емоції виконують різні функції, розглянемо їх.

Відображуючо-оцінна роль емоцій проявляється за рахунок суб’єктивного компонента емоційного реагування (переживання) в основному на початковому етапі довільного керування (при виникненні потреби й розгортанні на її основі мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (при оцінці досягнутого результату: задоволенні потреби, реалізації наміру).

Відображуюча функція емоцій визнається не всіма вченими. Так, Э.К. Вілюнас (1979) вважає, що «емоції виконують функцію не відображення об’єктивних явищ, а вираження суб’єктивних до них відносин». І він, мабуть, правий, для відображення реальності у тварин і людини є аналізатори й мислення. Вони виконують роль дзеркала, яке відображає те, що є.

Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі чи ні – це не залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка (ставлення) залежить від суб’єктивного сприйняття видимого, котре зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками людини.

Емоційна оцінка як процес. Говорячи про результативну-оцінюючу роль емоцій, Б.І. Додонов відзначає, що психологи розуміють цю роль занадто вузько, тому що традиційно емоції розглядаються не як процес, а як кінцевий продукт – «афективні хвилювання» і супроводжуючі їх «тілесні» (фізіологічні) зміни. Це вже винесені «оцінки-вироки». У зв’язку із цим Додонов пише: «Міркуючи про механізм виникнення емоцій, більшість фізіологів, як правило, визначають емоцію з погляду ефекту, зробленого зіставленням, неправомірно виносячи саме зіставлення за рамки емоційного процесу» (1978). У дійсності ж, вважає вчений, емоції – це і процес, який є не що інше, як діяльність оцінки інформації про зовнішній і внутрішній світ, яка потрапила в мозок, які відчуття і сприйняття кодують у формі його суб’єктивних образів. Тому Додонов говорить про емоційну діяльність, яка полягає в тому, що відображена мозком дійсність зіставляється з відображеними в ньому ж постійними або тимчасовими програмами життєдіяльності організму й особистості.

Мотиваційна роль емоцій. Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: при оцінці значимості зовнішнього подразника, при сигналізації виниклої потреби й оцінці її значимості, при прогнозуванні можливості задоволення потреби, при виборі мети.

Емоції як оцінка значимості зовнішнього подразника. На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій – сигналізувати про користь або шкоду для організму того або іншого стимулу, явища, які позначаються певним знаком (позитивним або негативним) ще перед тим, як вони будуть піддані усвідомленій, логічній оцінці.

Емоції відображають не тільки біологічну, але й особистісну значимість зовнішніх стимулів, ситуацій, подій для людини, тобто того, що її хвилює. Про це пише А.В. Вальдман: «Емоція – це така форма відображуючої психічної діяльності, де на перший план виступає ставлення до навколишньої інформації...» (1978). Проте, А.В. Запорожець та Я.3. Неверович (1974) вважають, що емоції випереджають усвідомлення людиною ситуації, сигналізуючи про можливий приємний або неприємний її результат, і у зв’язку із цим говорять про функцію передбачення. Виконуючи цю відображуючо-оціночну роль, визначаючи, що для людини значимо, а що ні, емоції тим самим сприяють орієнтуванню людини в різних ситуаціях, тобто виконують орієнтовну функцію.

Емоції як сигнал про потребу, яка з’явилася. Відображуючо-оцінна роль емоцій проявляється й у їхньому зв’язку з потребами, які виступають як внутрішні стимули. Тісний зв’язок емоцій з потребами очевидний, і не дивно, що П.В. Сімонов розробив теорію емоцій, багато в чому ґрунтовану на зумовленні емоцій потребами й імовірністю задоволення останніх, а Б.І. Додонов створив класифікацію емоцій, яка ґрунтується на видах потреб.

Емоції маркують значимі цілі. Інакше кажучи, для того щоб психічний образ, як поле потенційних дій, міг бути основою для побудови й регуляції діяльності, він повинен бути «оснащений» спеціальним механізмом, що порушував би рівновагу між однаково можливими діями й направляв би індивіда до вибору і переваги деяких з них (1986).

Цю роль виділення в образі значимих явищ і спонукання до них людини і виконують численні різновиди упередженого, емоційного переживання.

Емоції як механізм ухвалення рішення. Емоції, вказуючи на предмети та дії з ними, які здатні привести тим самим до задоволення потреби, сприяють ухваленню рішення. Дуже часто, однак, досягнення бажаного не забезпечується інформацією, необхідною для ухвалення рішення. Тоді проявляється компенсаторна функція емоцій, що за П.В. Сімоновим, полягає в заміщенні інформації, якої бракує для ухвалення рішення або винесення судження про що-небудь. Виникаюча при зіткненні з незнайомим об’єктом, емоція надає даному об’єкту відповідне забарвлення (подобається він чи ні, поганий він або гарний), зокрема, у зв’язку з його схожістю з об’єктами, що раніше зустрічалися. Хоча за допомогою емоції людина виносить узагальнену й не завжди обґрунтовану оцінку об’єкта й ситуації, вона все-таки допомагає їй вийти з тупика, коли вона не знає, що їй робити в даній ситуації.

Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто виконують прогностичну функцію.

Прийняте людиною рішення пов’язане із санкціонуючою (у тому числі змінюючого напрям та інтенсивність активності) функцією емоцій (іти на контакт з об’єктом чи ні, максимізувати свої зусилля або перервати стан, що виник).

Здійснення емоціями санкціонуючої функції може базуватися на захисній функції емоції страху. Вона попереджає людину про реальну (або про мниму) небезпеку, сприяючи тим найкращому продумуванню виниклої ситуації, більше ретельному визначенню ймовірності досягнення успіху або невдачі. Тим самим страх захищає людину від неприємних для неї наслідків, а можливо, і від загибелі.

Спонукальна роль емоцій. На думку С.Л. Рубінштейна, «...емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення завжди більш-менш емоційні» (1946). Взагалі, питання про те, звідки в спонуканні береться заряд енергії, досить складне і дискусійне. Виключати присутність у спонуканні до дії енергії емоцій не можна, але вважати, що емоції, власне, викликають спонукання до дії, теж навряд чи можливо.

Роль емоцій в оцінці досягнутих результатів. Оцінюючи хід і результат діяльності, емоції дають суб’єктивне забарвлення тому, що відбувається навколо нас й у нас самих. Це значить, що на ту саму подію різні люди можуть емоційно реагувати по-різному. Наприклад, в уболівальників програш їхньої улюбленої команди викличе розчарування, прикрість, в уболівальників ж команди-суперника – радість. Люди по-різному сприймають і твори мистецтва. Недарма в народі говорять, що на смак і на кольори товариша немає і що в кожного свій смак.

Емоція як цінність і потреба. Хоча емоції не є мотивами, (які Е. Ільїн розглядає як складне утворення, яке включає в себе потреби, ідеальну (ту, що уявляє) ціль і мотиватори, тобто фактори, які вплинули на ухвалення рішення й формування наміру). Вони можуть виступати в мотиваційному процесі не тільки в якості «порадника» або енергетичного підсилювача спонукань, які виникають у процесі мотивації, але й самого спонукальника, правда, не дій до задоволення потреби, а мотиваційного процесу. Це відбувається в тому випадку, коли в людини виникає потреба в емоційних відчуттях і переживаннях і коли людина усвідомлює їх як цінність.

Емоції як цінність. Однак у дійсності розуміння емоції як цінності означає не що інше, як здійснення емоціями функції спонукання, привабливості для людини.

Потреба в емоційному насиченні. Розуміння емоції як цінності приводить Б.І. Додонова (1978) до думки про те, що в людини є потреба в «емоційному насиченні», тобто в емоційних переживаннях. Дійсно, ще знаменитий математик Б. Паскаль говорив, що ми думаємо, що шукаємо спокою, а насправді шукаємо хвилювань. Це означає, що емоційний голод може прямо обумовлювати мотиваційний процес.

Про потреби людини в позитивних емоціях пише Е. Фромм. Дійсно, людина робить багато речей заради одержання задоволення, насолоди: слухає музику, читає книгу, як подобається їй і не раз вже прочитану нею, катається на американських гірках, щоб випробувати гострі відчуття» тощо. Тому емоція виступає у вигляді мети (людина робить щось заради одержання бажаного переживання). Усвідомлювана ж ціль є для людини цінністю або, за Б.І. Додоновим, мотивом поведінки.

Характерно, що людина відчуває потребу не тільки в позитивних емоціях, але й у негативних.

Активаційно-енергетична роль емоцій проявляється в основному за рахунок його фізіологічного компонента: зміни вегетативних функцій і рівня порушення коркових відділів мозку. За впливом на поведінку і діяльність людини німецький філософ І. Кант (1964) розділив емоційні реакції (емоції) на стенічні («стіна» по-грецьки – сила), як підсилюють життєдіяльність організму, і астенічні – послаблюючі її. Стенічний страх може сприяти мобілізації резервів людини за рахунок викиду в кров додаткової кількості адреналіну, наприклад при активно-оборонній його формі (втечі від небезпеки). Саме він змусив лермонтовского Гаруна бігти швидше лані. Сприяє мобілізації сил організму й наснага, радість («окрилений успіхом», говорять у таких випадках).

Деструктивна роль емоцій. Емоції можуть грати в житті людини не тільки позитивну, але й негативну (руйнівну) роль. Вони можуть приводити до дезорганізації поведінки й діяльності людини.

Ця роль емоцій у першій третині XX століття визнавалася чи не єдиною. Ряд французьких психологів одночасно висловили думку, що емоції можуть порушувати цілеспрямовану діяльність. П. Жані заявляв, що емоція - це дезорганізуюча сила. Емоція викликає порушення пам’яті, навичок, приводить до заміни важких дій більше простими.

У багатьох випадках дезорганізуюча роль емоцій, мабуть, зв’язана не стільки з їхньою модальністю, скільки із силою емоційного порушення. Тут проявляється «закон сили» І.П. Павлова (при дуже сильних подразниках порушення переходить у позамежне гальмування) або те ж що закон Єркса-Додсона. Слабка і середня інтенсивність емоційного порушення сприяють підвищенню ефективності перцептивної, інтелектуальної й рухової діяльності, а сильна та надсильна – знижують її.

Однак має значення й модальність емоції. Страх, наприклад, може порушити поведінку людини, пов’язану з досягненням якої-небудь мети, викликаючи в неї пасивно-оборонну реакцію (ступор при сильному страху, відмова від виконання завдання). Це приводить або до відмови від діяльності, або до вповільнення темпів оволодіння якою-небудь діяльністю, що здається людині небезпечною. Дезорганізуюча роль емоцій видна й при злості, коли людина прагне досягти мети за будь що, повторюючи ті самі дії, які не приводять до успіху. При сильному хвилюванні людині буває важко зосередитися на завданні, вона може забути, що їй треба робити.

Однак у міру вивчення ролі емоцій ставленні до них стало мінялося, і водночас, дезорганізуюча роль емоцій піддається сумніву.