Мал. 17.1. Властивості емоцій

Універсальність полягає в незалежності емоцій від виду потреби й специфіки діяльності, в якій вони виникають. Надія, тривога, радість, гнів можуть виникнути при задоволенні будь-якої потреби. Це значить, що механізми виникнення емоцій є специфічними й незалежними від механізмів виникнення конкретних потреб. Те ж можна сказати й відносно емоційного тону. Наприклад, задоволення можна відчувати від різних відчуттів, образів сприйняття й уявлення. Цю властивість емоцій виділив У. Мак-Дугалл.

Динамічність емоцій полягає у фазовості їхнього протікання, тобто в наростанні напруги і її розрядці. На цю властивість вказував ще В. Вундт у своїй тривимірній схемі характеристики емоцій. Емоційна напруга наростає в ситуації очікування: чим ближче майбутня подія, тим сильніше наростає напруга. Це ж саме спостерігається при дії, яку не припиняється. Розрядка напруги, яка виникла, відбувається при здійсненні вчинку. Вона переживається людиною як полегшення, умиротворення або повна знесиленість.

Так, Т. Томашевські (1946) на прикладі емоції гніву виділив чотири фази розвитку емоції: фазу кумуляції (нагромадження, сумації), вибуху, зменшення напруги та вгасання.

Домінантність виявляється в тому, що сильні емоції мають здатність придушувати протилежні собі емоції, не допускати їх у свідомість людини.

Накопичення і «зміцнення» виявляється у збільшенні його психоенергетичного потенціалу. Емоції, пов’язані з тим самим об’єктом, підсумовуються протягом життя, що приводить до збільшення їхньої інтенсивності, зміцнення почуттів, у результаті чого і їхнє переживання у вигляді емоцій сильнішає. Характерним для сумації емоцій є прихованість цього процесу: він відбувається непомітно для людини, яка не усвідомлює його.

Адаптація полягає у притупленні, зниженні гостроти переживань при довгому повторенні тих самих вражень. Так тривала дія приємного подразника викликає ослаблення переживання задоволення, аж до повного його зникнення. Наприклад, часте заохочення працівників тим самим способом приводить до того, що вони перестають емоційно реагувати на ці заохочення. У той самий час перерва в дії подразника може знову викликати задоволення. За даними Вл. Вітвицького, адаптації піддається й негативна емоція, наприклад, невдоволення помірної інтенсивності, однак адаптації до болю не наступає.

Упередженість (суб’єктивність) полягає в тому, що та сама причина може викликати у людини різні емоції. Небезпека в одних викликає страх, в інших - радісний, піднятий настрій.

Заразливість полягає в мимовільному передаванні свого настрою, переживання іншим людям, які спілкуються з ним. Внаслідок цього може виникнути як загальні веселощі, так і нудьга або паніка.

Пластичність виявляється в тому, що та сама за модальністю емоція може переживатися з різними відтінками й навіть як емоція різного знаку (приємна або неприємна). Наприклад, страх може переживатися не тільки негативно, за певних умов люди можуть одержувати від нього задоволення, випробовуючи «гострі відчуття».

Утримання в пам’яті це здатність емоційно-тривалий час зберігатися в пам’яті. У зв’язку із цим виділяють особливий вид пам’яті - емоційний.

Іррадіація означає можливість поширення настрою (емоційного тла) з обставин, які його спочатку викликали, на все, що людиною сприймається. Щасливому «усе посміхається», здається приємним і радісним. Розлючену людини дратує геть усе: задоволене обличчя іншої людини, безневинне питання (одного підлітка мати запитала, чи хоче він їсти, на що той закричав: «Так що ти мені все в душу лізеш!») і т. ін.

Перенос емоцій, як властивість, полягає в їх перенесенні на інші об’єкти. У закоханого здатністю викликати сентиментальні емоції викликає не тільки вигляд коханої людини, але й предмети, якими вона користувалася (хустка улюбленої, її рукавичка, пасмо волосся, лист, записка), з якими людина може проробляти такі ж дії, як і із самим об’єктом любові (гладити, цілувати). Оскільки позитивні почуття дитинства пов’язані з «малою батьківщиною», вони переносяться й на земляків, що зустрілися вдалині від неї.

З іншого боку, дитина, у якої виникла негативна реакція на пацюка, починає так само реагувати на подібні об’єкти (кролика, собаку, шубу).

Амбівалентність виражається в тому, що людина може одночасно переживати і позитивний і негативний емоційний стан.

«Переключеність» означає, що предметом (об’єктом) однієї емоції стає інша емоція: мені соромно своєї радості; я насолоджуюся страхом; я впиваюся своїм смутком і т. ін.

Настрій (емоційний фон у цей момент). У повсякденній свідомості він часто розуміється як гарний або поганий «настрій», як настрой (наявність або відсутність бажання) людини в цей момент спілкуватися, чимось займатися, погоджуватися або не погоджуватися і т. ін. (недарма підлеглі, йдучи на прийом до начальника, намагаються довідатися, у якому він перебуває настрої).

У більшості підручників психології настрій описується як самостійний емоційний феномен, що відрізняється від емоцій. Наприклад М.В. Данилова (2000) пише, що те саме явище одночасно може викликати як емоцію, так і настрій, які можуть співіснувати, впливаючи один на одного.

На відміну від емоційного тону відчуттів та емоцій настрій у більшості вітчизняних підручників з психології характеризується:

1) слабкою інтенсивністю;

2) значною тривалістю, оскільки настрій може тривати годинами, і навіть днями;

3) неясністю його причини;

4) впливом на активність людини.

Л.В. Куліков (1997), який присвятив настроям спеціальну монографію, розвиває власний підхід до їхнього розгляду. Він виділяє в настрої п’ять компонентів: релятивний (оцінний), емоційний, когнітивний, мотиваційний і фізичне самопочуття.

Релятивний компонент пов’язаний із ставленням людини до того, що відбувається з нею і довкола неї. Він містить у собі ряд елементів структури відносин особистості: особливості самооцінки й прийняття себе, задоволеність відносинами зі світом природи, предметів, людей. У цьому компоненті особливу роль грають відповідність або невідповідність сприйманого й бажаного.

Емоційний компонент характеризує домінуюча емоція. Виникає емоційна домінанта, тобто емоційний компонент настрою. У нього входять також переживання тілесного благополуччя - фізичного комфорту або дискомфорту.

Когнітивний компонент настрою утворюють інтерпретації поточної життєвої ситуації, повнота її розуміння, прогноз перспектив розвитку ситуації, інтерпретація й оцінка свого тілесного та духовного здоров’я, прогноз його динаміки. У когнітивний компонент входить уявлення про себе.

Мотиваційний компонент настрою розглядається Л.В. Куліковим у зв’язку з тим, що процес мотивації, його інтенсивність, характер протікання в значній мірі визначають інтенсивність емоційних процесів, гостроту реакцій на ситуацію й розвиток подій. Говорячи про мотиваційний компонент настрою, автор прагне «лише підкреслити, що мотиваційна сфера, як один з найважливіших регуляторів, в інтегративній формі постійно представлена деяким компонентом у настроях, а через нього й у психічних станах».

Компонент фізичного самопочуття відображає органічне самопочуття, тонус життєдіяльності організму і ті розлиті, слабко локалізовані органічні відчуття, які виходять від внутрішніх органів.

Л.В. Куліков розглядає настрій як інтегральний показник пережитих у цей момент почуттів й емоцій, а не як особливий вид емоційних переживань, поряд з емоціями й афектами. Він виділяє також домінуючі (стабільні) настрої й актуальні (поточні).

Е. Ільїн вважає, що не слід ототожнювати настрой і настрій, хоча перший і є наслідком другого. Настрой відображає бажання, готовність людини проявляти ту або іншу активність. Він пов’язаний з довільною регуляцією психічного стану. Настрій же пасивний за своїм генезом.

Види настроїв. Виділені види настроїв лише підкреслюють їх тотожність емоціям. Настрій може бути гарним (стенічним) і поганим (астенічним). У першому випадку при його стійкому прояві говорять про гіпертимію_, тобто підвищений настрій. Вона характеризується піднесеністю, веселістю, життєрадісністю із припливами бадьорості, оптимізму, щастя. Постійний прояв гіпертимії характеризується як гіпертимність. Це емоційний стереотип поведінки, який при різкій виразності може призвести до некритичного прояву активності: людина претендує на більше, ніж уміє й може зробити. Вона намагається за все взятися, усіх повчати, намагається привернути до себе увагу за всяку ціну.

Другим проявом гарного настрою є ейфорія. Вона характеризується безтурботністю, безтурботністю, благодушністю і Водночас, байдужним ставленням до серйозних сторін й явищ життя. Ейфоричний стан має наркотичні властивості - він активізує психіку, і до нього людина звикає. Щоб викликати його, людині стають потрібні алкоголь, наркотики, а артистові або спортсменові - глядачі.

Настрій як емоційне тло. Розповсюдженою є погляд, що людина має настрій у кожен момент часу. Так, М.М. Левітов пише: «Настрій ніколи не залишає людину; тільки як і всякий психічний стан, він зауважується лише в тих випадках, коли виділяється в позитивну або негативну сторону».