Класифікація емоцій людини залежно від характеру дії

Величина потреби	Оцінка ймовір-ності задоволе-ння	Контактна взаємодія з об’єктом	Дистанційні дії
			оволодіння, володіння об’єктом	захисту, збереження об’єкта	подолання, боротьби за об’єкт
Наростає	Переви-щує прогноз, що був	Насолода, задоволе-ння	Захват, щастя, радість	Безстраш-ність, сміливість, упевненість	Спілкування, наснага, бадьорість
Невелика	Висока	Байду-жість	Спокій	Розслаб-лення	Незворуш-ність
Наростає	Падає	Не вдово-лення, відраза, стражда-ння	Занепокоє-ння, сум, горе, розпач	Настороже-ність, тривога, страх, жах	Нетерпіння, обурення, гнів, лють, сказ

Класифікації емоцій у зв’язку з потребами. Деякі психологи при класифікації емоцій виходять із потреб, які провокують появу цих емоцій.

Б.І. Додонов (1978) відзначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розв’язання завдань, виявляється недійовою при розв’язанні іншого кола завдань. Він запропонував свою класифікацію емоцій:

1. Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві іншим людям, у бажанні приносити людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції проявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і у турботі, у співпереживанні радості й удачі іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалості.

2. Комунікативні емоції. Виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Додонова, не всяка емоція, що виникає при спілкуванні, є комунікативною. При спілкуванні виникають різні емоції, але комунікативними є тільки ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати друга, що співчуває співрозмовника та ін.), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, знайти їм відгук. До емоцій, які проявляються при цьому, автор відносить почуття симпатії, розташування, почуття поваги до кого-небудь, почуття вдячності, подяки, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей.

З. Глоричні емоції (від лат. gloria – слава). Ці емоції пов’язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У противному випадку в неї виникають негативні емоції. Проявляють себе ці емоції в почутті ураженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги, у задоволенні тим, що людина ніби виросла у своїх очах.

4. Праксичні емоції (або праксичні почуття, за П.М. Якобсоном). Це емоції, які виникають у зв’язку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов зв’язує їхню появу з рефлексом мети, за І.П. Павловим. Виражаються ці емоції в почутті напруги, захопленості роботою, у захопленні результатами своєї праці, у приємній втомі, э задоволенні, що день пройшов не даремно.

5. Пугнічні емоції (від лат. pugna – боротьба). Вони пов’язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захват небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація своїх можливостей.

6. Романтичні емоції. Це емоції пов’язані із прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Проявляються в очікуванні «світлого чуда», у привабливому почутті далини, у почутті особливої значимості того, що відбувається або в зловісно-таємничому почутті.

7. Гностичні емоції (від грец. gnosis – знання). Це те, що звичайно називають інтелектуальними почуттями. Вони пов’язані не просто з потребою в одержанні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, приводячи, Отже, всю наявну інформацію до «загального знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції, – це проблемна ситуація. Проявляються ці емоції в почутті подиву або здивування, почутті ясності або невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, привести все в систему, у почутті здогаду, близькості рішення, у радості відкриття істини.

8. Естетичні емоції. Стосовно цих емоцій існують дві основні погляди. Перша: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. 3 переживання, у яких переплітаються різні емоції. Друга: естетична емоція є не що інше як почуття краси (Молчанова, 1966). За Додоновим, не всяке сприйняття твору мистецтва викликає естетичні емоції. Проявляються естетичні емоції в насолоді красою, у почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувате-приємне почуття самотності, насолодою спогадів про минуле.

9. Гедоністичні емоції. Це емоції, які пов’язані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються ці емоції в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця й т. ін., у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості.

10. Акизитивні емоції (від франц. acquisition – придбання). Ці емоції виникають у зв’язку з інтересом до заощадження, колекціонування, придбання речей. Проявляються в радості з нагоди придбання нової речі, збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді своїх накопичень тощо.

Е. Ільїну ця класифікація уявляється трохи надуманою. Зміст класифікації емоцій повинен бути не в тому, щоб співвіднести їх з конкретними видами потреб (для цього потрібно ще мати обґрунтовану й несуперечливу класифікацію самих потреб, чого дотепер немає), а в тому, щоб виявити групи емоцій, що розрізняються за якістю переживань і їхньої ролі для людини й тварин.

Розподіл емоцій на первинні (базисні) і вторинні. Цей підхід характерний для прихильників дискретної моделі емоційної сфери людини. Однак різні автори називають різне число базисних емоцій від двох до десяти. П. Екман зі співробітниками на основі вивчення лицьової експресії виділяють шість таких емоцій: гнів, страх, відраза, подив, сум і радість. Р. Плутчик (1966) виділяє вісім базисних емоцій, ділячи їх на чотири пари, кожна з яких пов’язана з певною дією:

1) руйнування (гнів) – захист (страх);

2) прийняття (схвалення) – відкидання (відраза);

3) відтворення (радість) – позбавлення (зневіра);

4) дослідження (очікування) – орієнтація (подив).

К. Ізард називає 10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза, дистресс (горе-страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив.

На його думку, базові емоції повинні мати наступні обов’язкові характеристики:

1) мають виразні й специфічні нервові субстрати;

2) проявляються за допомогою виразної й специфічної конфігурації м’язових рухів особи (міміки);

3) спричиняють виразне й специфічне переживання, що усвідомлюється людиною;

4) виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів;

5) роблять організуючий і мотивуючий вплив на людину, служать її адаптації.

Розподіл емоцій на провідні й ситуативні. В.К. Вілюнас (1986) ділить емоції на дві фундаментальні групи: провідні й ситуативні (похідні від перших).

Першу групу становлять переживання, які породжені специфічними механізмами потреб, і забарвлюючі предмети, котрі безпосередньо їх стосуються. Ці переживання виникають звичайно при загостренні деякої потреби і відображенні предмета, який відповідає їй. Вони передують відповідній діяльності, спонукають до неї й відповідають за загальну її спрямованість. Вони в значній мірі визначають спрямованість інших емоцій, тому вони й названі автором ведучими.

До другої групи відносяться ситуативні емоційні явища, породжувані універсальними механізмами мотивації й спрямовані на обставини, які опосредковують задоволення потреб. Вони виникають уже при наявності провідної емоції, тобто в процесі діяльності (внутрішньої або зовнішньої), і виражають мотиваційну значимість умов, які сприяють її здійсненню або затруднюють її (страх, гнів), конкретних досягнень у ній (радість, прикрість), що склалися або можливих ситуацій й ін.

Аналізуючи ситуативні емоції в людини, Вілюнас виділяє клас емоцій успіху-неуспіху із трьома підгрупами:

1) констатуючий успіх-неуспіх;

2) успіх-неуспіх, що передбачає;

3) узагальнений успіх-неуспіх.

Емоції, які констатують успіх-неуспіх, відповідають за зміну стратегій поведінки; узагальнена емоція успіху-неуспіху виникає в результаті оцінки діяльності в цілому; захопливі емоції успіху-неуспіху, які формуються на основі констатуючих у результаті асоціації їх з деталями ситуації. При повторному виникненні ситуації ці емоції дозволяють передбачати події й спонукують людину діяти в певному напряму.

Л.В. Куликов (1997) ділить емоції («почуття») на активаційні, до яких відносить бадьорість, радість, азарт, тензіонні (емоції напруги) – гнів, страх, тривога, і самооцінні – сум, провина, сором, розгубленість.

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку й діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасні або тривалі), предметністю (степінь усвідомленості й зв’язку з конкретним об’єктом).

Згідно того, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак зазначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором. Крім того, він відзначає, що й радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні й позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпаки, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту чи іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона робить на внутрішньо особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при врахуванні більш загальних етологічних й екологічних факторів» (2000).

Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись біля вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у жарку погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається у всьому тілі.

Вищий степінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Звичайно люди випробовують екстаз, коли переживають пік щастя. Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб’єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість - людина тривалий час залишається в одній позі, яку прийняла або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, котра виражається в бурхливих рухах.

Екстазтичні стани спостерігаються і при душевних захворюваннях: при істерії, епілепсії, шизофренії. При цьому нерідко відзначаються галюцинації: райські аромати, бачення ангелів тощо.

Емоційне реагування може бути різної тривалості: від скороминучих переживань до станів, що тривають години й дні.

Як пише В.К. Вілюнас (1986), ми захоплюємося або обурюємося, засмучені або пишаємося обов’язково кимось або чимось. Приємним або тяжким буває те, що нами відчувається, сприймається, мислиться. Так звані безпредметні емоції, пише він, звичайно теж мають предмет, тільки менш визначений (наприклад, тривогу може викликати ситуація в цілому: ніч, ліс, недоброзичлива обстановка) або неусвідомлений (коли настрій псує невдача, у якій людина не може зізнатися).

Проте С.Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні.

Перший - це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов’язаний з фізичними відчуттями задоволення-незадоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, за Рубінштейном, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне забарвлення тону або окреме відчуття, так і більш загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не пов’язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).

Другий, більш високий рівень емоційних проявів, за Рубінштейном, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмечування почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої відносяться, на інтелектуальні, естетичні й моральні. Із цим рівнем пов’язане захоплення одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення якою-небудь людиною або подією тощо.

Третій рівень пов’язаний із світоглядними почуттями більше узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості сторонньому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.ін.

Характерно, що Рубінштейн нічого не говорить про настрій, а афекти й пристрасті виділяє окремо від цих рівнів емоційного реагування, хоча й пише, що вони родинні їм.

У нашій психології традиційно виділяють такі види емоційних реакцій: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоції (включаючи афекти); 3) настрої.

Правда, є й інші підходи. Так, С.Л. Рубінштейн (1957), наприклад, писав, що афективні процеси підрозділяються на: 1) прагнення, потяги, бажання і 2) емоції, почуття. Інший підхід виявляють В.М.Смірнов та О.І. Трохачьов (1974), які виділяють емоційні реакції й емоційні стани.

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, найбільш динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі переключення в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов’язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, що бурхливо розвивається, великої інтенсивності з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає занепад сил або навіть повна байдужність, сонливість.

Емоційні стани, за В.М. Смірновим і О.І. Трохачьовим, є емоційною складовою психічних станів. Емоційна складова близька до емоційного тонусу (настрою).

П.В. Сімонов говорить про змішані емоції, коли в тому самому переживанні поєднуються і позитивні, і негативні відтінки (одержання задоволення від переживання страху в «кімнаті жахів» або катанні на «американських гірках», або переживання нерозділеної любові: «любов ніколи не буває без смутку» та ін.).

Можна говорити про емоційні переживання різної тривалості: миттєві (наприклад, поява на секунду-дві досади у баскетболіста, що не потрапив м’ячем у кошик), короткотривалі, які тривають від кілка десятків секунд до години, тривалі, які охоплюють кілька годин і навіть днів.

Однак емоційна реакція (тривожність, страх, фрустрація, монотонія та ін.) за певних умов може бути й оперативною (скороминучою), і поточною (тривалою), і перманентною (хронічною). Тому використання цієї характеристики при виділенні класу емоційних реакцій є досить відносним.

Ще далі пішов А. Веллек (1970), він наполягає не лише на розходженні інтенсивності й глибини переживання, але й на антагонізмі між ними. Він пише, що емоції вибухового характеру виявляють тенденцію бути поверхневими, Водночас, як глибинні переживання характеризуються меншою інтенсивністю й більшою стійкістю (наприклад, розчарування).

Фізіологічний компонент емоційного реагування. Оскільки емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна судити: 1) за самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни вегетативних показників (частоті серцевих скорочень, артеріальному тиску, частоті подиху і т. ін.); 3) за психомоторикою: мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.

Особливу увагу фізіологічним проявам приділяли у своїй теорії емоцій У. Джемс і Г. Ланге, які доводили, що без фізіологічних змін емоція не проявляється.

Отже, та сама емоція може супроводжуватися в різних людей протилежними змінами вегетатики, а, з іншого боку, різні емоції можуть супроводжуватися однаковими вегетативними зрушеннями.

Лазарус (1970) ввів поняття «індивідуальний реактивний стереотип», тобто схильність людини реагувати певним чином на наявність емоційної напруги (стресу).

Афективні респіраторні судороги з’являються здебільшого в дітей 2-3 років і для їхньої появи достатні переляк, образа, плач й інші негативні емоції. Фізіологічне пояснення цим приступам полягає в тому, що при дуже сильному порушенні звужується голосова щілина для того, щоб через неї проходило менше повітря й тим самим менше дратувалися закладені в голосових зв’язках рецептори. Отже, організм шляхом саморегуляції прагне послабити доцентровий потік імпульсів у центральну нервову систему.

За даними Л.Я. Дорфмана (1986), емоційним переживанням різної модальності, активності й напруги відповідає різна біоелектрична активність мозку, що знаходить відображення на ЕЕГ. В міру збільшення енергії в альфа, бета-1 і бета-2 смугах ЕЕГ модальність переживання змінюється в напряму від радості до суму.

Наявність при виражених емоційних переживаннях фізіологічних змін дає підставу розглядати емоційні реакції як стани.