Глава 17

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ

17.1. Розуміння емоцій та почуттів.

Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати і пояснити їх може дуже рідко, не точно.

Це не дивно, оскільки дотепер проблема емоцій залишається загадковою й багато в чому незрозумілою, хоча їхня роль у керуванні поведінкою людини велика.

Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини в якості невимушеного компонента, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини, її ролі в цьому керуванні.

Швейцарський психолог Е. Клапаред ще в 1928 році писав: «Психологія афективних процесів – найбільш заплутана частина психології. Саме тут між окремими психологами існують найбільші розбіжності. Вони не знаходять згоди ні у фактах, ні в словах. Деякі називають почуттями те, що інші називають емоціями. Деякі вважають почуття простими, кінцевими, нерозкладними явищами, завжди схожими на самих себе і такими, що змінюються тільки кількісно. Інші ж на противагу цьому думають, що діапазон почуттів містить у собі нескінченність нюансів і що почуття завжди являє собою частину більш складної цілісності... Простим перерахуванням фундаментальних розбіжностей можна було б заповнити цілі сторінки».

Наприклад, У. Джемс ще наприкінці XIX століття вказував на те, що «у багатьох німецьких посібниках з психології глави про емоції являють собою просто словники синонімів. Але для плідної розробки того, що є очевидним, є відомі границі, і в результаті безлічі праць у зазначеному напряму чисто описова література з цього питання, починаючи з Декарта й до наших днів, становить найбільш нудний відділ психології».

Представник біхевіоризму Дж. Уотсон (1930) вважав, що емоції не можна досліджувати науково, а Е. Даффі писав, що термін «емоція» зручний для позначення деяких специфічних форм зміни поведінки, які не піддаються поясненню, і що він заважає точним дослідженням, тому від цього терміна варто відмовитися. М. Мейєр (1933) загалом пророкував зникнення емоцій зі сфери психології.

Почуття й емоції тісно взаємозалежні, що не потребує обговорення. Що вкладається в ці поняття, яке співставлення між ними? Спроби розвести поняття «почуття» та «емоція» робилися давно. Ще У. Мак-Дугалл (1928) писав, що (терміни «емоція» й «почуття»... вживаються з великою невизначеністю й плутаниною, що відповідає невизначеності й розмаїтості думок про основи, умови виникнення, функціях тих процесів, до яких ці терміни належать).

Сучасних учених, які розглядають співставлення почуттів і емоцій, можна розділити на чотири групи. Перша група ототожнює почуття й емоції або дає почуттям таке ж визначення, яке інші психологи дають емоціям; друга вважає почуття одним з видів емоцій (емоційних явищ); третя група визначає почуття як родове поняття, що поєднує різні види емоцій як форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, пристрасті й властиво почуття); четверта – розділяє почуття й емоції.

Все це приводить до того, що виникає не тільки термінологічна плутанина, але й повна плутанина в описі того й іншого явища.

Почуття як емоції. В. Вундт, розділяючи об’єктивні й суб’єктивні елементи відчуття, перші позначив як просто відчуття, а другі – як прості почуття. Однак характеристика останніх свідчить про те, що мова йде про емоційні переживання, емоції, а не почуття. Незважаючи на це, емоційні переживання стали позначати як почуття, підрозділяючи їх на прості (нижчі) і складні (вищі). Для багатьох психологів поняття «емоції» й «почуттів» є синонімічними.

Іноді говорять про ситуативні емоції, намагаючись у такий спосіб відокремити їх від вищих емоцій, називаних почуттями. Напевно це зайве, оскільки емоції завжди ситуативні.

Нерідко емоції називають почуттями, і навпаки, почуття позначають як емоції навіть ті учені, які в принципі розводять їх.

В американському підручнику В. Квін (2000) написане наступне: «Емоції – це суб’єктивне ставлення людини до світу, пережите як задоволення або незадоволення потреб. Ці почуття можуть бути приємними, неприємними й змішаними. Люди дуже рідко переживають емоції в чистому виді» та ін. Німецький психоаналітик П. Куттер (1998) вживає слово «почуття» у самому широкому значенні, у тому числі й для позначення емоцій.

А.Н. Леонтьєв (1971) вважає почуття особливим підкласом емоційних явищ. Він відрізняє почуття від емоцій їхнім предметним характером, яке виникає в результаті специфічного узагальнення емоцій, пов’язаних з конкретним об’єктом. Виникнення предметних почуттів виражає формування стійких емоційних відносин, своєрідних «емоційних констант» між людиною й об’єктом.

У П.О. Рудика (1976) до складу емоцій входять настрої, афекти й нижчі та вищі почуття. Нижчі почуття відбирають задоволення або незадоволення природних потреб, а також відчуття (почуття)» пов’язані із самопочуттям (утома, млявість та ін.). Вищі почуття виникають у зв’язку із задоволенням або незадоволенням суспільних потреб людини.

Найбільш чіткий поділ емоцій і почуттів подано О.М. Леонтьєвим (1971). Він зазначає, що емоція має ситуативний характер, тобто виражає оцінне ставлення до наявної або можливої у майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в ситуації. Почуття ж носить чітко виражений «предметний» (об’єктний) характер. Почуття – це стійке емоційне ставлення. Істотно й зауваження О.М. Леонтьєва, що емоції й почуття можуть не збігатися й навіть суперечити один одному (наприклад, глибоко коханий чоловік може в певній ситуації викликати минущу емоцію невдоволення, навіть гніву).

В ряді підручників (Психологія, 1948; Загальна психологія, 1986; Психологія, 1998) спостерігається зворотна картина. У них є тільки глава «Почуття», у якій говориться про різні форми переживання почуттів – настрої, емоції, афекти, пристрасті й навіть про властиво почуття. Такої думки і Г.О. Фортунатова, він відносить до емоцій почуттєвий тон, емоційні процеси і стани (властиво емоції), афекти, настрій, які служать для вираження почуттів людини. Якщо додержуватися цього визначення, то треба визнати, що емоцій без почуттів не буває. Отже, почуття, з погляду вищевказаних авторів, виступають як родове поняття для емоцій.

А.Г. Маклаков (2000), розглядаючи почуття як один з видів емоційних станів диференціює їх так:

1. Емоції, як правило, носять характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про недолік або надлишок чого-небудь, тому вони часто бувають невизначеними й недостатньо усвідомлюваними (наприклад, неясне відчуття чого-небудь). Почуття, навпаки, у більшості випадків предметні й конкретні. Таке явище, як «неясне почуття» говорить про невизначеності почуттів і розглядається автором як процес переходу від емоційних відчуттів до почуттів.

2. Емоції більшою мірою пов’язані з біологічними процесами, а почуття – із соціальною сферою.

3. Емоції більшою мірою пов’язані з областю несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості.

4. Емоції найчастіше не мають певного зовнішнього прояву, а почуття мають.

5. Емоції .короткочасні, а почуття тривалі, відображають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об’єктів.

Часто почуття розуміються як специфічне узагальнення емоцій, пережитих людиною. Це дійсно може мати місце, але тільки як окремий випадок.

Почуття виражаються через певні емоції в залежності від того, у якій ситуації виявляється об’єкт, до якого дана людина переживає почуття. Наприклад, мати, люблячи свою дитину, буде переживати під час його екзаменаційної сесії різні емоції, залежно від того, який буде результат здачі іспитів. Коли дитина піде на іспит, у матері буде тривога, коли він повідомить про успішно зданий іспит – радість, а при провалі його – розчарування_, досада, злість. Цей і йому подібні приклади показують, що емоції й почуття – це не одне й теж.

Отже, прямої відповідності між почуттями й емоціями немає: та сама емоція Може виражати різні почуття, і те саме почуття може виражатися в різних емоціях.

Почуття як стійке емоційне ставлення до значимого об’єкта (емоційна установка). На думку ряду вчених, наукове використання терміна «почуття» повинно обмежуватися лише випадками вираження людиною свого позитивного або негативного, тобто оцінного ставлення до яких-небудь об’єктів. О.В. Петровський (1986) пише, що «почуття – це пережиті в різній формі внутрішні відносини людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить».

Суб’єктивні відносини мають три боки, що становлять їхній зміст, або структуру: оціночну, експресивну (емоційну) і спонукальну.

Оціночний бік відносин пов’язаний із порівнянням себе й інших з деякими зразками, еталонами поведінки, з визначенням рівня досягнень. Залежно від оцінки, (гарний-поганий, приємний-неприємний, гарний-негарний, чесний-нечесний і т. ін.) у людини виникає певне ставлення до предмета відносин (поважне або презирливе – до людини, відповідальне або безвідповідальне – до своєї справи, навчанню і т. ін.).

Експресивний бік відносин пов’язаний з переживанням людиною свого ставлення до об’єкта відносини, з приводу оцінки емоціями. Наприклад, оцінка людиною себе як неспроможної викликає не тільки негативне ставлення до себе, але й тяжке переживання цього ставлення.

Спонукальний бік відносин виражається наприклад, у потягах й інтересах, проявляється в прагненні опанувати об’єктом, який подобається, увійти в контакт із людиною яку обожнюють, займатися діяльністю, яка подобається.

Вказані три боки відносин не відірвані один від одного, хоча в різних видах відносин можуть бути виражені в різному ступені. Виникає питання: чи є всі види суб’єктивних відносин почуттями (тобто емоційними відносинами) або ж почуття становлять особливий їхній клас? Відповідь, здавалося б, очевидна: за визначенням, суб’єктивні відносини упереджені, містять у собі емоційний компонент, отже, всі вони є почуттями. Однак начальник може добре ставитися до підпорядкованого як до фахівця, цінувати його, з огляду на його значення для ефективності керованого начальником виробництва, але при цьому він може не відчувати до цього підпорядкованого ніяких емоційних переживань. Він до нього особистісно байдужий. Отже, можливі суб’єктивні відносини, в яких емоційний компонент відсутній. Звідси почуттями можуть вважатися тільки такі відносини до кого- або чому-небудь, у яких виявляється небайдужість людини.

На відміну від емоцій, пов’язаних з конкретними ситуаціями й виявляються «тут і зараз», почуття виділяють у реальній та уявній дійсності, об’єкти, які мають для людини стабільну мотиваційну значимість. Це означає, що на відміну від емоцій, які відображають короткочасні переживання, почуття довгострокові й можуть часом залишатися на все життя.

Важливо й те, що почуття як стійкі утворення можуть бути як у відкритому, так і у потенційному, схованому). Тривалість же й прихованість – це стан характеристики психологічних установок. Звідси тривале й сховане позитивне або негативне ставлення до кого- або чому-небудь є емоційною установкою, програмою емоційного реагування на певний об’єкт при його сприйнятті й поданні в певних життєвих ситуаціях.

Почуття відображаються в емоціях не безперервно і в цей момент можуть не проявлятися в якому-небудь конкретному переживанні. Тому співставлення між емоцією й почуттям таке ж, як співвідносяться один з одним мотиви («тут і зараз») і мотиваційні установки, що зберігаються тривалий час й актуалізуються багаторазово при виникненні адекватних для них ситуацій.

Отже, на відміну від емоцій, які носять короткочасний характер реагування на ситуацію, почуття виражає довгострокове ставлення людини до того або іншого об’єкта.

Те саме почуття може виражатися через різні емоції залежно від ситуації, у яку попадає об’єкт, стосовно якого переживаються почуття. Крім того, та сама емоція може «служити» різним почуттям. Наприклад, можна радуватися успіху коханої людини й неуспіху людини, яку ненавидиш.

До почуттів прийнято відносити пристрасть, але це не вид почуття, а ступінь його виразності. Можна жагуче любити, але можна жагуче й ненавидіти.

Сказане вище свідчить про те, що не завжди емоційні відносини характеризуються стійкістю. Особливо відрізняються нестійкістю відносини дітей. Так, протягом однієї години спільної гри діти можуть кілька разів посваритися й помиритися. У дорослих деякі емоційні ставлення можуть бути досить стійкими, приймаючи форму ригідності установок, консервативності поглядів або виражаючи принципову позицію особистості.

У кожної особистості в процесі її розвитку формується складна багатомірна, багаторівнева й динамічна система суб’єктивних відносин. Чим до більшого числа об’єктів людина виражає своє ставлення, тим ширше ця система, тим багатша сама особистість, тим більше в неї, за вираженням Е. Ериксона, «радіусів значимих відносин».

Різноманіття або вузькість відносин тісно пов’язані з іншою характеристикою – дифференційованістю відносин. Наприклад, школярі молодших класів у більшості випадків задоволені як самим уроком з якого-небудь предмету, так і різними його сторонами: відносинами із учителем, досягнутим результатам, умовами, у яких проводяться уроки, тощо. Їхні суб’єктивні відносини часто виникають під впливом випадкових подій (сподобався перший урок, значить взагалі займатися цим предметом цікаво). Це генералізоване позитивне ставлення швидше за все свідчить про незрілість молодших школярів як особистостей, про їхнє невміння відокремлювати один фактор від іншого у своїх оцінках. Для них навчальна дисципліна може бути цікавою тому, що їм подобається вчитель, що викладає її, або навпаки, учитель подобається тому, що на уроці цікаво.

Узагальненість емоційних відносин виникає тоді, коли людина узагальнює емоційні враження й знання й керується ними в прояві свого ставлення до чого-небудь. Наприклад, позитивне ставлення людини до фізкультури буде узагальненим й стійким, а необхідність займатися фізкультурою стане його переконанням, якщо він буде розуміти роль будь-яких занять фізичною культурою для свого розвитку й регулярно одержувати від них задоволення.

Для почуттів характерна суб’єктивність, тому що ті самі явища можуть мати для різних людей різне значення. Більше того, для ряду почуттів характерна їхня інтимність, тобто глибоко особистий зміст переживань, їхня потаємність. Коли діляться із близькою людиною цими інтимними почуттями, це значить, що йде задушевна розмова.

В.В. Нікандров й Є.К. Соніна (1996) виділяють ще одну властивість почуттів – міцність. Говорять також про глибину почуттів, яка пов’язана зі стійкістю й міцністю почуття.

Почуття відображають соціальну суть людини й можуть досягати великого ступеня узагальненості (любов до Батьківщини, ненависть до ворога й т. ін.).

Виходячи з того, яка сфера соціальних явищ стає об’єктом вищих почуттів, їх ділять (наприклад, Рудик, 1978) на три групи: моральні, інтелектуальні й естетичні;

Моральними називають почуття, які переживає людина у зв’язку з усвідомленням відповідності або невідповідності своєї поведінки вимогам суспільної моралі. Вони відображають різний ступінь прихильності до певних людей, потребі в спілкуванні з ними, ставлення до них. До позитивних моральних почуттів відносять почуття доброзичливості, жалості, ніжності, симпатії, дружби, товариства, колективізму, патріотизму, обов’язку й т. ін. До негативних моральних почуттів відносять почуття індивідуалізму, егоїзму, ворожнечі, заздрості, злості, ненависті, недоброзичливості тощо.

Інтелектуальними називають почуття, пов’язані з пізнавальною діяльністю людини: допитливість, цікавість, подив, радість розв’язання завдання, почуття ясності або подив, здивування, почуття впевненості, сумнів. Із цього переліку ясно, що мова йде скоріше про пізнавальні або інтелектуальні емоції, ніж про почуття.

Естетичними називають почуття, пов’язані з переживанням задоволення або невдоволення, викликані красою або неподобством сприйманих об’єктів, будь то явища природи, твору мистецтва або люди, а також їхні вчинки й дії. Це розуміння краси, гармонії, піднесеного, трагічного й комічного. Дані почуття реалізуються через емоції, які за інтенсивністю простягаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від емоції задоволення до естетичного захвату.

К.К. Платонов виділяє ще й праксичні почуття, до яких відносить інтерес, нудьгу, радість, муки творчості, задоволення досягненням мети; почуття приємної утоми, захопленості справою, азарту.

З урахуванням цієї обставини й варто підходити до оцінки видів почуттів, про які піде мова в наступній главі.

Тепер з’явилася дуже велика кількість робіт, присвячених емоціям і почуттям, особливо в закордонній психологічній літературі. Однак і дотепер питання, поставлене у заголовку статті У. Джемса «Що таке емоція?», залишається актуальним як для психологів, так і для фізіологів. В останні десятиліття помітна тенденція до емпіричного вивчення окремих емоційних реакцій без спроб теоретичного осмислення, а часом і до принципової відмови від цього. Так, Б. Райм (1984) пише, що сучасний стан вивчення емоцій представляє розрізнені знання, непридатні для рішення конкретних проблем. Існуючі теорії емоцій в основному стосуються лише приватних аспектів проблеми.

Виходячи з цього, О.М. Леонтьєв (1971) вважає, що труднощі, які виявляються при вивченні цієї проблеми, пояснюються головним чином тим, що емоції розглядаються без досить чіткої диференціації їх на різні підкласи, що відрізняються одна від одної як генетично, так і функціонально. У передмові до п’ятого тому «Експериментальної психології» О.М. Леонтьєв (1975) пише: «Цілком очевидно... що, наприклад, раптовий вибух гніву має іншу природу, ніж, допустимо, почуття любові до Батьківщини, і що ніякого континуума вони не утворять». З цього ж приводу Ф. Тайсон і Р. Тайсон (1998) пишуть: «Різні теорії афектів найчастіше несумісні один з одним і заплутують читача, тому що кожен автор намагається по-своєму визначити релевантні концепції й феномени, одні більш явно, ніж інші. Ще й терміни «афект», «емоція», «почуття» нерідко використовуються як взаємозамінні, що аж ніяк не додає ясності концепції афектів». Крім цього, нерідко за почуття приймаються моральні якості, самооцінки, відчуття.

Незважаючи на велику кількість публікацій з проблем емоцій навіть у солідних монографіях і підручниках для психологів багато аспектів емоційної сфери людини, що мають велике практичне значення для педагогіки, психології праці й спорту, навіть не позначаються. У результаті проблема емоцій і почуттів виявляється представленою в некращому вигляді.

Виникає закономірне питання, що є тим компонентом, на основі якого виникають і виявляються емоції та почуття? Таким компонентом, на наш погляд, є переживання.

Багатьма авторами емоції пов’язуються саме з переживаннями. М.З. Лебединський і В.М .М’ясіщев так пишуть про емоції: «Емоції - одна з найважливіших сторін психічних процесів, що характеризує переживання людиною дійсності. Емоції представляють інтегральне вираження зміненого тонусу нервово-психічної діяльності, що відображається на всіх сторонах психіки й організму людини» (1966). Г.О. Фортунатов (1976) називає емоціями тільки конкретні форми переживання почуттів. П.О. Рудик (1976) даючи визначення емоціям, ототожнює переживання й ставлення: «Емоціями називаються психічні процеси, змістом яких є переживання, ставлення людини до тих або інших явищ навколишньої дійсності...». За Р.С. Немовим, емоції - це «елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й процесу задоволення актуальних потреб» (1994). Незважаючи на різні слова, які використовуються психологами при визначенні емоцій, суть їх проявляється або в одному слові - переживання, або у двох – переживання відносин.

Отже, найчастіше емоції визначаються як переживання людиною в цей момент свого ставлення до чого- або до кого-небудь (до наявної або майбутньої ситуації, до інших людей, до самої себе та ін.).

Однак визначення, які дають переживанням, носять формальний і суперечливий характер. Наприклад, Л.С. Виготський визначав переживання як особливу інтегральну одиницю свідомості; К.К. Платонов (1984) – як найпростіше суб’єктивне явище, як психічну форму відображення, що є одним із трьох атрибутів свідомості; Ф.Є. Василюком (1990) – як будь-який емоційно забарвлений стан та явище дійсності, котре безпосередньо представлене в його свідомості й виступає для нього як подія його власного життя. У той же час цей автор вважає за можливе використати в назві своєї книги поняття «переживання» у сенсі «пережити», «перебороти» виниклу критичну ситуацію, що ще більше заплутує розуміння сутності цього терміну. Р.С. Немов (1994) вважає, що переживання - це відчуття, які супроводжуються емоціями. М.І. Дьяченко і Л.О. Кандибович (1998) визначають переживання як осмислений емоційний стан, викликаний значимою об’єктивною подією або спогадами епізодів попереднього життя.

У свою чергу для Л.М. Веккера (2000) переживання - це безпосереднє відображення самим суб’єктом своїх власних станів, а не відображення властивостей і співвідношень зовнішніх емоціогенних об’єктів. Останнє є знання.

Ми вважаємо, що переживання – це особливе внутрішнє психічне з різним психоенергетичним потенціалом і знаком, яке детермінує ефективність функціонування всіх підситем психіки.

Характеризується:

• полярністю (знаком);

• тривалістю;

• глибиною;

• інтенсивністю;

• силою прояву.

Ми вважаємо, що емоції та почуття відносно незалежні й самостійні явища.

Емоції – це переживання людиною ситуативно-дійового значення предметів та явищ. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникнувши, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об’єктуватися в інше психічне.

Почуття – це переживання людиною життєвого смислу предметів та явищ. Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, знаходиться у психіці відносно тривалий час і навіть, все життя (патріотизм, дружба, кохання, гордість, гідність, ревнощі тощо). Почуття – це таке внутрішнє психічне, яке постійно присутнє в психіці людини, прямо та опосередковано впливає на її поведінку і діяльність.

Власне переживання є основою будь-якої емоції та почуття.

Виходячи з цього ми пропонуємо страто-диференційну психоенергетичну концепцію сфери переживань людини, до якої входять: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоційні стани 3) емоційні властивості особистості; 4) різні емоційні явища та почуття. Отже, мова йде про сферу переживань людини як більш об’ємне поняття, ніж емоції та почуття.