15.3. Процес уявлення

Уява відтворює образ предметів та явищ, що сприймалися раніше чи створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв’язках і сполученнях. Слово «новий» має подвійне значення: розрізняють об’єктивно нове й суб’єктивно нове. Об’єктивно нове – це образи, ідеї, що не існують у даний момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб’єктивно нове – це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізований або залишитися на рівні ідеального.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш вживаними із них є:

1. Аглютинація (від лат. agg1utіnаге – склеювати) – створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб – жінки, а хвіст – риби. Цей прийом не дістав великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо – це танк, бойова машина піхоти, амфібія тощо.

2. Гіперболізація – характеризується збільшенням предмета (велетень Гуллівер, літаки «Мрія», Ан-74).

3. Літота – на відміну від гіперболізації характеризується зменшенням предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовуються у народних казках, фантастичних творах.

4. Підкреслення – акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карикатури.

5. Схематизація – образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.

6. Типізація – виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Він широко використовується в літературі.

7. Комбінування, сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найбільш проста техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.

8. Алегорізація, створення алегорії – використання образу в переносному значенні. Образ виступає лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.

9. Метафоризація, побудова метафор. Метафора є більш глибоким уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.

10. Символізація, використання символів, є найбільш глибокою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сновидіння та ін.). Символ відрізняється від знаку тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття символ має необмежений об’єм значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, належне до самого способу існування людини.

У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.

Уява – це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності.

Стадії творчого процесу. Уява може характеризуватись з кількісного та якісного боку. Здатність породжувати певну кількість нових образів протягом певного проміжку часу ми назвемо продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися ознакою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною «дурну безкінечність» недоладних образів. Така велика кількість грошей в державі може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продуктивності як кількісної характеристики уяви не слід відокремлювати характеристики якісні. До них належить осмисленість – відповідність образів уяви певному призначенню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності. Ця характеристика виявляє ту глибину уяви, яка зовсім відсутня при пласкому комбінуванні образів. Саме вона є головним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності. Також якісну сторону уяви презентує оригінальність – міра індивідуальності, несхожості на інші, тих образів, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, в якому великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, справді оригінальним буде таке розв’язання завдання, яке зустрінеться лише один раз. Сила творчої уяви та її рівень, як зазначає С.Л. Рубінштейн, визначаються співвідношенням двох показників:

– того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її насиченість смислом, об’єктивна значущість її продуктів;

– того, наскільки нові й оригінальні, відмінні від безпосередньо даного її породження.

Уява, яка не задовольняє водночас обом умовам, є творчо безплідною, якою б формально продуктивною вона не видавалась.

Отож, головними характеристиками уяви виступають:

– продуктивність;

– осмисленість;

– оригінальність.

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідникам виділити фактори, які у взаємодії складають цю єдність. Французький вчений Т.А. Рібо наводив такі фактори уяви:

Інтелектуальний фактор. У ньому уява береться в якості пізнавального процесу, в якому відбувається дисоціація (розкладення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Головним інтелектуальним моментом уяви Рібо визнає «мислення за аналогією» Конкретними прийомами такого мислення за аналогією виступають персоніфікація (намагання усе наділити душею) та перетворення (перенесення значення з одного предмету на інший на засаді окремої схожості);

Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення виступають раптовість та безособовість. Воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не причиною уяви, а її симптомом).

Органічні умови уяви. До них Рібо зараховує анатомічні (відстежені кореляції між розвитком певної ділянки кори головного мозку та художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні.

Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявляться у трьох формах: органічній (нормальній, творчій); нестійкій (репродуктивній, нездатній до творення нового) та крайній (хворобливій, яка виявляє себе у маренні).

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією й випереджає мислення. Згідно стадійним теоріям творчого процесу різних авторів у цьому процесі виділяється різна кількість стадій, але у їх переліку проступає єдина послідовність.

За теорією Енгельмейєра, у кожному винаході простежується «тріакт»: бажання (окреслена мета); знання (план досягнення); вміння (матеріальне виконанні); стадій творчого процесу теж три:

1) зародження задуму – тут діє інтуїтивне мислення, пов’язане з болінням, народжується принцип, необхідною людською здібністю є геній;

2) дискурсивне мислення – тут діє логіка і відбувається емпіричне дослідження, виникає схема, необхідною людською здібністю виступає талант;

3) двобій винаходу з матерією – будується конструкція, від людини вимагається старанність.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виділяється чотири стадії, при цьому найбільш відповідальною стадією виступає третя, пов’язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

1) підготовка – на цій стадії окреслюється завдання;

2) визрівання – на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки рішення (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);

3) інсайт (раптове усвідомлення рішення);

4) перевірка – тут для оцінки вірності рішення підключається мислення.

Гетчінсон теж виділяє чотири стадії, подібні до наведених вище:

1) орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);

2) фрустрації (зустрічі із перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);

3) інсайту;

4) перевірки.

Згідно теорії Дьюї, в творчому мисленні виділяється п’ять стадій:

1) окреслення завдання;

2) аналіз;

3) висунення гіпотез;

4) обговорення;

5) оцінка рішення.

Отже, в останній моделі творчого процесу головна роль справді відводиться мисленню, а не уяві з інтуїцією, але стадія висунення гіпотез у всякому разі передбачає необхідність задіяння уяви.

Контрольні питання:

1. У чому виявляється сутність уяви?

2. Який зміст асоціації та теорії бісоціації?

3. Які види уяви Ви знаєте?

4. У чому виявляється відтворююча (репродуктивна) уява?

5. У чому виявляється творча (продуктивна) уява?

6. Якою є відтворююча залежна і незалежна уява?

7. У чому виявляється активна і пасивна уява?

8. Яким чином уява поділяється за змістом?

9. Як відбувається процес уявлення?

10. Розкрийте стадії творчого процесу?

11. Що виступає головними характеристиками уяви?

12. Яку роль і місце займає процес уявлення у практичній психології?

Література:

1. Антонов А.В. Психология избирательского творчества. – К.: Вища шк., 1978.

2. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т. 1. – Л.: Изд-во Ленинг. ун-та, 1974.

3. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: психологический очерк. – СПб.: Союз, 1997.

4. Гоголь Н. Авторская исповедь. – Псков, 1990.

5. Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / Під заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

6. Загальна психологія: Навч. посіб. 3-14 / Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

7. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. – Луцьк, Волинський держ. у-т ім. Л. Українки, 1997.

8. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., Политиздат, 1975.

10. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-є вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

11. Основи психології / Під заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

12. Пармон Э.А. Роль фантазии в научном познании. – Минск: Университетское, 1984.

13. Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

14. Психологія / Під ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

15. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л. Трофімова, 3-те видання., стереотипне. – К.: Либідь, 2001.

16. Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Вища школа, 1971.

17. Рычик М.В, От наглядных образов к научным понятиям. – К.: Рад. шк., 1987.

18. Страхов И.В. психология воображения. – Саратов, 1971.

19. Тихонов О.К. Психология мышления: Учеб. пособ. – М.: Моск. у-та, 1984.