Глава 15

УЯВА

15.1. Поняття про уяву

До середини XX ст. науковці не могли «наблизитися» до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію, що було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам’яті та уявлення. Якщо визначати уяву як процес, побудований на асоціативному зв’язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів – згідно із законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді все нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого. Проте залишаються незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж саму глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява від пам’яті. Асоціація – це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв’язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці».

Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно незрівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду. Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв’язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є відсутність стереотипний рух думки, а також стереотипні автоматизовані навички. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії наведено в табл. 15.1.

Таблиця 15.1.

Відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до- і позасвідомими процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; ригідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
повторення	новизна
консервативність	деструктивність – творчість

Уява пов’язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуїції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

\о

Оскільки психологічним механізмом уяви визнано бісоціацію, то вона безумовно повинна мати підсвідомі компоненти. Власне уява завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв’язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності та конструктивності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами – інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв’язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою).

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, які виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Уява – це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.

Функції уяви полягають у:

1) моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

2) у створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) у створенні образів об’єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо.;

5) створені принципово нових предметів та явищ тощо.