14.6. Мислення та інтелект

Важливим напрямом досліджень в цій галузі є роботи Ж. Піаже і його співробітників. Піаже користується поняттям «інтелект», а не «мислення». Коли ж він говорить про «психологію мислення», то має на увазі лише певне трактування мислення, головним чином те, котре представлене в роботах представників Вюрцбурзької школи і до якої він відноситься критично. Даючи визначення інтелекту, Піаже розглядає такі його трактування як «психічна адаптація до нових умов» (Е. Клапаред, В. Штерн), як «акт раптового розуміння» (К. Бюлер, В. Келер).

Сам Ж. Піаже визначає інтелект як «прогресуючу зворотність мобільних психічних структур», вважає, що «інтелект є станом рівноваги, до якого тяжіють усі послідовно розташовані адаптації сенсо-моторного і когнітивного порядку, так само як і всі асимілятивні й акомодуючі взаємодії організму із середовищем». Формули ці потребують, звичайно, розшифрування. Один із традиційних способів виявлення специфіки мислення полягає в тому, що його порівнюють зі сприйняттям, тобто іншою формою пізнання. Цим же шляхом йде і Ж. Піаже: «Сприйняття – це знання, яке здобувається нами про об’єкти або їхні рухи в результаті прямого і безпосередньо контакту, яке здійснюється з ними, тоді як інтелект – це знання, що існує лише тоді, коли в процесі взаємодії суб’єкта з об’єктом мають місце різного роду відхилення і коли зростають просторово-тимчасові відстані між суб’єктом та об’єктом».

Одним з вихідних є відмінність об’єкта і суб’єкта. Об’єкт – це деяка зовнішня даність, що існує поза суб’єктом, він незмінний. Суб’єкт – це індивідуальний суб’єкт, розглянутий з погляду дії. Між ними складаються певні відносини. Теорія Ж. Піаже містить у собі два основних компоненти: навчання про функції інтелекту і навчання про стадії розвитку інтелекту.

У найзагальнішому вигляді інтелект розуміється як подальший розвиток деяких фундаментальних біологічних характеристик, фундаментальних у тім змісті, що вони невіддільні від життя. Як такі характеристики виділяються наступні: організація і пристосування (адаптація). Адаптація у свою чергу містить у собі два взаємозалежних процеси, названих асиміляцією й акомодацією.

Організація й адаптація – це основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти. Інваріантні характеристики розглядаються як властивості біологічного функціонування взагалі. Організованість інтелектуальної діяльності означає, що в кожній інтелектуальній активності суб’єкта можна вичленувати щось ціле і щось, що входить в це ціле як елемент із їхніми зв’язками. Зміст терміна «асиміляція» зводиться до підкреслення відтворення суб’єктом під час його пізнавальної активності деяких характеристик пізнаваного об’єкта.

«Акомодація» – це процес пристосування самого суб’єкта, який пізнає, до різноманітних вимог, висунутих об’єктивним світом. Відбувається не тільки відтворення індивідом окремих і цілісних характеристик пізнаваного об’єкта, але і сам суб’єкт міняється в ході пізнавальної активності. Той пізнавальний досвід, який накопичений даною людиною до певного періоду, Ж. Піаже називає пізнавальною структурою.

Одна з особливостей функціонування людського інтелекту полягає в тому, що не всякий зміст, одержуваний із зовнішнього світу, може бути засвоєним (асимільованим), а лише те, що хоча б приблизно відповідає внутрішнім структурам індивіда. При описі функціонування інтелекту в якості одного з основних ним використовується термін «схема». Схема – це пізнавальна структура, що відноситься до класу подібних дій, які мають визначену послідовність, що являє собою міцне взаємозалежне ціле, у якому складові його акти поведінки тісно взаємодіють один з одним. У понятті «схема» знаходить подальшу конкретизацію ідея Ж. Піаже про організовану природу інтелекту. До числа основних у теорії Ж. Піаже відноситься поняття «рівновага». Мається на увазі рівновага між асиміляцією й акомодацією. Два типи функціонування інтелекту утворюють стан збалансованого і незбалансованого урівноваженого стану.

Вчення про стадії розвитку інтелекту, яким присвячена більшість досліджень, містить у собі виділення чотирьох стадій такого розвитку: 1) сенсомоторний інтелект (від 0 до 2 років); 2) до операціональне мислення (від 2 до 11 років); 3) період конкретних операцій (від 7 – 8 до 11 – 12 років); 4) період формальних операцій.

Розвиток інтелекту починається до оволодіння мовою. Один з перших проявів інтелектуальної активності дитини полягає в простежуванні майбутніх результатів руху (як елементарній формі пересування). Становлення елементарних цілеспрямованих рухових актів є становлення генетично вихідних форм інтелекту. Основна ознака конкретних операцій (наприклад, класифікація) – прихильність до предметів. Формальні операції ніби відірвані від предметів.

Розвинутий інтелект розуміється як система операцій. Операція – це внутрішня дія, що відбулася з зовнішніх, предметних дій. На відміну від останніх операція є дія скорочена, вона відбувається не з реальними предметами, а з образами, символами, знаками, організовано у визначену систему, у якій операції врівноважуються завдяки властивості зворотності (мається на увазі наявність симетричної і протилежної їй операції, що, виходячи з результатів першої відновлює первісну ситуацію або вихідне положення).

Розвиток дитячого мислення розуміється як зміна описаних вище стадій. Послідовність стадій виражає внутрішню закономірність розвитку. Стадії «прив’язані» до певного віку, хоча і неоднозначно. Навчання може прискорювати або сповільнювати процеси розвитку.

Концепція Ж. Піаже – це одна з найбільш розроблених і впливових концепцій. Привабливими сторонами цієї концепції є генетичний підхід при вирішенні загально-психологічних проблем, виділення конкретних стадій розвитку, ретельна розробка «клінічного» методу досліджень, підкреслення того, що інтелектуальна діяльність не просто відтворює особливості деяких зовнішніх предметів, але і характеризується зміною самого суб’єкта, який пізнає. Це визначає наступні можливості пізнання нових об’єктів, прагнення пов’язати інтелект із більш широким класом процесів життєдіяльності.

Разом з ним не можна не відзначити обмеженість цієї концепції. Намагаючись виділити основні характеристики інтелекту, Ж. Піаже розв’язує цю задачу шляхом залучення насамперед біологічних і навіть фізичних понять (уявлення про рівновагу). Розвиток структури інтелекту Ж. Піаже описує за допомогою понять логіки і математики. Однак, у цих поняттях надзвичайно важко виразити ту нову якість, що з’являється на рівні людського інтелекту в порівнянні з тим, яка є в біологічних, фізичних або абстрактних логіко-математичних системах.

Уявлення про те, що інтелект – це організоване ціле, є правильним, але настільки загальним, що не диференціює його від поведінки, спрямованої на видобуток їжі. Інтелект людини виявляється біологічною функцією. У вченні про розвиток інтелекту абсолютизується момент саморуху, недооцінюється значення цілеспрямованих, формуючих впливів ззовні. Періоди розвитку операцій занадто «прив’язані» до віку.

У дослідженнях П.Я. Гальперіна і його школи було показано, що при спеціально організованому цілеспрямованому навчанні можна сформувати формальні операції (класифікації) вже в старших дошкільників. У теорії Ж. Піаже не було висвітлено питання про функціональний розвиток, у результаті онтогенетичний і функціональний розвиток залишаються не співвіднесеними. Формально-логічне мислення як вищий розвиток, в онтогенезі трактується обмежено, тому що в підлітковому віці досягає «завершених станів», «кінцевої рівноваги».