Глава 14

МИСЛЕННЯ

14.1. Поняття про мислення

Мислення вивчає не лише психологія. Основне питання філософії формулюється як запитання про відношення мислення щодо буття. Сам термін «мислення» використовується в філософській літературі в дуже широкому значенні, інколи як синонім свідомості, інколи як синонім «духа», тобто психіки. Філософію цікавлять дуже прості запитання: що є первинним – матерія чи мислення (відповідь на це запитання розділяє матеріалістів та ідеалістів), чи можна пізнати світ з допомогою мислення, якщо можна, то як відбувається таке пізнання? При розмежуванні сфер впливу філософії та психології головним, очевидно, є запитання про те, чиє мислення виступає в якості об’єкта досліджень. Для філософії мислення виступає перш за все як суспільно-історичний процес, як історичний розвиток пізнавальних можливостей людства, як родове мислення людства, а в конкретно-психологічному плані акцент ставиться на мисленні конкретних людей, звичайно, обумовлене історичним розвитком. Філософію (теорію пізнання) цікавить перш за все кінцевий продукт пізнавальної роботи людини (чи можна його розглядати як відображення зовнішнього світу?). Психологію ж цікавить сам процес породження цих продуктів, кінцевих продуктів мисленої діяльності.

Психологічна наука в ході свого історичного розвитку поступово відділялася від філософії, тому не випадково, що в поле уваги психологів перш за все попали ті види мислення, котрі спочатку займали увагу філософів. Це теоретичне, розмірковуюче мислення. Один з видатних філософів Р. Декарт висунув формулу «Я мислю, значить, я існую ». Якщо залишити в стороні філософський зміст формули і розглядати його лише в конкретно-психологічному плані, то стає очевидним, що ця формула явно висуває мислення на перший план в психічному житті людини, вважаючи мислення ознакою існування людини. І вірно: ніщо так переконливо не доводить існування людини як акт мислення.

Суттєвим є питання про диференціацію формально-логічного і психологічного аспектів у дослідженнях мислення. Об’єктом формально-логічного дослідження виступають основні «форми» мислення: поняття, судження, умовиводи. Виділення цих форм, їх систематизація і класифікація – важлива задача формально-логічного дослідження мислення. На відміну від психології логіка має справу насамперед з продуктами індивідуальної роботи, оскільки її цікавить правильне, істинне мислення. Психологія ж вивчає, як реально здійснюється мислення, яке не обов’язково є правильним. Психолога цікавлять не лише ті випадки, коли людина адекватно відтворює у своєму мисленні реальні особливості об’єкта, який вивчається, але й ті випадки, коли об’єкту приписуються декотрі якості, якими він реально не володіє. Більш того, психологія вивчає порушене, викривлене мислення, яке виникає при певних захворюваннях. Аналіз мислення входить у компетенцію таких галузей психологічної науки, як нейропсихологія та патопсихологія. Поняття «помилка» взагалі важко застосовувати до характеристики пошуку вирішення завдання: те, що є «помилковим» з погляди кінцевого етапу, виконує часто дуже корисну підготовчу функцію.

З філософським аспектом мислення тісно пов’язаний соціологічний, який орієнтований на вивчення історичного розвитку процесів пізнання залежно від соціальної структури різних суспільств.

Предмет психології мислення розміщений ніби на перетині двох галузей: тієї, що належить до компетенції психологічного вивчення, і тієї, яка складає предмет комплексних досліджень мислення. З цим пов’язана й складність виділення предмету психології мислення, оскільки воно чітко не відділене від інших психологічних явищ, а психологічний підхід до його вивчення тісно переплітається з підходами інших наук. Виникає питання, з чим, власне кажучи, мають справу психологи, коли вони вивчають «мислення». Ця реальність не є однорідною, оскільки існують різні види мислення, а також відмінності у підходах до його визначення, які реалізуються різними науками.

Мислення, особливо в ХХ столітті, інтенсивно вивчається і в межах природничих наук. Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає динаміку нервових процесів, з допомогою котрих реалізуються акти людського мислення. Мислення, як й інші психічні функції, є результатом діяльності мозку. Ці мозкові субстрати, мозкові механізми вивчає фізіологія мислення. В фізіології вищої нервової діяльності утворився спеціальний розділ, найбільш тісно пов’язаний з проблематикою психології мислення. Це – вчення про дві сигнальні системи. Фізіологів цікавить перш за все динаміка нервових процесів, котрі забезпечують реалізацію функцій мислення. Психолог може абстрагуватись від цієї динаміки і вивчати будову самої мисленої діяльності, її динаміку, умови виникнення, умови порушення тощо, це відносно автономне завдання. Склад понять, якими оперує мислення даної конкретної людини, не визначається властивостями її нервових процесів. Власне він визначається умовами засвоєння цих категорій, умовами діяльності, життя людини, відмінностями в культурі. Отже, на одному і тому ж нервовому субстраті, умовно кажучи, можуть розігруватись зовсім різні психологічні процеси мислення. Саме тому психологічний аналіз відносно незалежний від аналізу фізіологічного.

В останні десятиріччя мислення інтенсивно вивчалось і продовжує вивчатись у кібернетиці, всередині якої склались різні галузі, серед яких найбільший інтерес викликає та, яку називають «штучним інтелектом» Кібернетика розглядає мислення людини як інформаційний процес, фіксує те загальне, що є в роботі електронно-обчислювальних машин і в мисленні людини. Психологію ж цікавить перш за все специфіка людського мислення, його відмінності від інформаційних процесів, які реалізуються через сучасні технічні пристрої. Взаємодія психології та «штучного інтелекту» суттєво змінила зміст психології мислення.

Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у гамі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.

Але вичерпні знання про невідчутні, але істотні властивості та ознаки предметів дійсності людина одержує за допомогою мислення.

Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

Особливості мисленого відображення дійсності:

– виражається в опосередкованому характері мисленого відображення дійсності. Опосередкування можуть мати різну міру складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання;

– відображає істотні ознаки, які виражають сутність предметів і явищ, їхні причинно-наслідкові залежності;

– носить узагальнений характер відображення дійсності.

За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому або тому відношенні предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так, особистість пізнає загальні властивості вибухових та отруйних речовин, організації бою, принципи функціонування зброї і технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Мислення людини нерозривно пов’язано з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки, так як у слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує.

Практика служить джерелом мислительної діяльності. Мислення породжується потребами людської практики й розвивається в процесі пошуку шляхів їх задоволення.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість:

– наукового пізнання світу;

– передбачення й прогнозування розвитку подій;

– практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам та інтересам.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень його розвитку визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

Мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку.

Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку.

Суспільна природа мислення виявляється також і в потребах суспільства, в характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.