13.5. Різновиди пам’яті

Залежно від того, що запам’ятовується й відтворюється, розрізняють за змістом чотири різновиди пам’яті: образну, емоційну, рухову і словесно-логічну.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо. Фізіологічною основою образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Образна пам’ять – це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, які містяться у пам’яті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.

У формі образів у пам’яті зберігаються не лише доступні свідомості образи, отримані за допомогою органів чуттів, але і неусвідомлені образи, такі як еталони або патерни, які беруть участь у процесах сприйняття, наприклад при розпізнаванні образів.

У процесі збереження в пам’яті відображені образи зазнають змін, які додають уявленням специфічні властивості або характеристики. Існують індивідуальні відмінності в здатності довільно викликати у свідомості образи пам’яті. Ці відмінності стосуються як переважної модальності, у якій людина переживає найбільш яскраві образи, так і самій жвавості і яскравості уявлень.

У пам’яті можуть зберігатися не лише предметні образи сприйняття, але і безпредметні образи, пов’язані з пережитими відчуттями. Людина може, наприклад, уявити собі просто синій колір, або звук певного тону, або відчуття зубного болю, або кислий смак.

Образна пам’ять в основному проявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. В основному в дорослих людей провідною видом пам’яті є словесно-логічна.

Виключенням серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам’яті без змін, не втрачаючи яскравості і чіткості. Людина і через тривалий час здатна викликати їх у пам’яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі образи можуть зберігатися у дітей, а також у людей творчих професій: художників, музикантів.

Словесно-логічна пам’ять полягає в запам’ятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. На відміну від образної, рухової та емоційної пам’яті, яка є і у тварин, словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю на думки, судження, закономірності і зв’язки між предметами та явищами дійсності. Цей різновид пам’яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам’ять тісно пов’язана із мовленням і мисленням. Вона формується разом із ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну та образну. За допомогою словесно-логічної пам’яті можливо збереження і відт-ворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запам’ятовування текстів, так і запам’ятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей.

З часом сліди в словесно-логічної пам’яті дещо трансформуються, притухають, але взагалі цей вид пам’яті характеризується точністю і залежністю від волі людини.

Рухова пам’ять виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови, комплексів рухів тощо.

У руховій пам’яті зберігаються схеми різних рухів і їхніх систем, яка утворюють рухові навички, що забезпечують автоматизований характер дій у типових ситуаціях або ситуаціях, що повторюються. Саме рухова пам’ять дозволяє нам думати про щось стороннє в той момент, коли ми відкриваємо двері у власну квартиру.

Емоційна пам’ять виявляється у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Запам’ятовуються не стільки емоції, скільки предмети та явища, які їх викликають. Пам’ять на емоції та почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три-пять років. Спогади дитинства найчастіше пов’язані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в пам’яті дуже довго. Слід зазначити, що запам’ятовується, насамперед, та інформація, яка емоційно забарвлена.

Усі види, або компоненти, пам’яті тісно пов’язані один з одним, оскільки вони є компонентами єдиного, цілісного поведінкового акту. Наприклад, певні емоції можна викликати, роблячи певні рухи, про що говорили ще У. Джемс: відголоски скорботи можна відчути, опустивши плечі, зробивши скорботне обличчя і говорячи тихим голосом, водночас як енергійні, різкі рухи, які супроводжуються бойовим кличем, здатні викликати впевненість у собі і навіть гнів. Цікаво, що при цьому будуть виникати і відповідні образи. І навпаки, яскраві образи і уявлення, як відомо, приводять до появи не лише так званих ідеомоторних рухів, але і відповідних емоційних станів. Спостерігаючи за людиною, ми судимо про пережиті нею емоції насамперед за її рухами, інтонацією і переважаючій тематиці висловлювань, у яких відображаються поглинаючі її уявлення і думки. У людини всі три компоненти можна викликати за допомогою слова.

За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткотривалу та довготривалу пам’ять.

Три форми пам’яті – миттєва, короткотривала і довготривала – відрізняються одна від одної як за способом відображення у ній одержуваної ззовні інформації, так і за часом збереження, а також за тими функціями, які кожна з них виконує в процесах пам’яті людини. Три форми пам’яті являють собою не лише форми, але й етапи переробки інформації в процесі її збереження.

Пам’ять людини, Отже, складається з трьох блоків, яка працюють з метою збереження інформації як єдиного цілого. Схема зв’язку між ними має приблизно наступний вигляд.

Зовнішній вплив приводить до порушення чуттєвих клітин, внаслідок чого в даному «сенсорному регістрі» залишається слід від цього впливу у вигляді образу відповідної модальності. Образ, який виник у сенсорному регістрі, орієнтується і через дуже короткий час пересилається в наступний блок збереження. Тут він після деяких перетворень зберігається не довго, після чого або зникає (забувається), або, при його повторенні в межах часу його існування в короткотривалій пам’яті, передається на збереження далі – у довготривалу пам’ять, де, у випадку попадання в неї, він може зберігатися довго. Довготривала пам’ять у свою чергу є сховищем, з якого надходить інформація як для нестатків сенсорного регістра, так і для нестатків короткотривалої пам’яті.

Тепер коротко розглянемо специфіку і функції кожного з цих блоків, миттєва, або сенсорна, пам’ять – це пам’ять тих сенсорних органів, на які надійшла інформація. Найкраще вона вивчена у відношенні зору і слуху. Образ, який виник у результаті збудження рецепторів яким-небудь одиничним впливом, відразу ж не зникає, він продовжує існувати в тій же формі, у якій він виник, поступово загасаючи в межах однієї секунди для зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення продовжує ніби стояти перед очима, а звук звучати у вухах, незважаючи на те що стимул уже зник.

Таке продовження існування образа після впливу має важливе функціональне значення. По-перше, цей час необхідний системі для сприйняття того, щоб пізнати образ. У житті організму ці частки секунди можуть мати дуже важливе значення. Якби образ зникав разом зі зникненням предмета, його впізнання було б ускладнене або неможливе в силу обмеженості швидкісних характеристик фізіологічних систем. По-друге, деяка інертність сенсорного образу приводить до того, що система сприйняття неминуче поєднує дискретні, тобто окремі, одиничні сенсорні образи в образ сприйняття, безперервний у просторі та в часі. Це виявляється в тому, що при наших переміщеннях або при переміщеннях об’єкта його образ міняється не стрибками (у зв’язку зі стрибкоподібними переходами зображення на сітківці з однієї групи рецепторів на іншу), а плавно, градуйовано. Те ж саме відбувається й у слуховому аналізаторі – ми сприймаємо не ряд окремих звуків, а плавні переходи мелодії. Між зоровою і слуховою сенсорною пам’яттю існують відмінності у тому, що в зоровій системі наступні впливи «стирають» попередні образи так, що вони не накладаються один на одного. У слуховій сенсорній пам’яті наступні образи не «стирають» попередні, тому вони можуть існувати якийсь час разом. Це має дуже важливе значення для розуміння мовних повідомлень: якби кожен наступний звук почутої фрази стирав попередній, ми не могли б почути усієї фрази цілком. Це саме стосується щодо прослуховування музики, яка завдяки цьому сприймається як певне завершене ціле.

В миттєвій (сенсорній) пам’яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам’яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткочасної пам’яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам’ять у залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам’ять.

Миттєва пам’ять забезпечує збереження образу, який сприймається під час мигання і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам’яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткотривала пам’ять (КТП) являє собою сховище, у якому відбувається «робота» не тільки з тією інформацією, що надійшла від сенсорних органів, але і з тією, котра витягається з довготривалої пам’яті. Короткотривала пам’ять – це пам’ять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами.

Відомий американський психолог Р. Кладки запропонував наочну модель короткотривалої пам’яті у вигляді верстата столяра в столярній майстерні. На верстат попадають тільки ті предмети, які певний час необхідні для поточної роботи: деталі майбутнього виробу, інструменти, клей тощо. Як аналог довготривалої пам’яті тут виступають полки вздовж стіни, на яких матеріали акуратно розкладені за призначенням, найменуванню або якось ще інакше. Столяр бере з полки і кладе на верстат те, що йому потрібно на даному етапі, залишаючи досить місця для роботи. Коли на верстаті накопичується занадто багато предметів, столяр може для зручності розкласти їх на купки або в стопки, що дозволить помістити на верстаті більше різних матеріалів. Якщо число предметів на верстаті стає занадто великим, вони можуть з нього впасти або ж столяр ставить їх назад на полицю.

Подібна аналогія описує суть функціонального призначення короткотривалої пам’яті як сховища, де образи і поняття з’являються, обробляються, сортуються і якийсь час зберігаються. Отже, це – робоча пам’ять, де над вхідними елементами протягом якогось короткого часу виробляються різні операції – структурування, опосередкування або повторення.

Час збереження матеріалу в короткотривалій пам’яті – близько 30 с. При повторенні матеріалу в межах цього часу він може зберігатися в ній набагато довше.

Обсяг короткотривалої пам’яті складає 7 ± 2 одиниці збереження. Під одиницями тут розуміються не тільки окремі букви, цифри або звуки, але і їхні групи. Отже, для того щоб запам’ятати більшу кількість елементів, їх можна об’єднати в групи, однак усе-таки зі збільшенням кількості елементів, що входять у групу, число груп, що зберігаються в короткотривалій пам’яті, зменшується. Обмеженість обсягу короткотривалої пам’яті має різноманітні психологічні наслідки. Не виключено, що магічний характер числа «сім», що знайшов відображення в прислів’ях (наприклад, «Сім разів відміряй...»), текстах і віруваннях, обумовлений саме обсягом короткотривалої пам’яті. Її обсяг безсумнівно впливає на організацію мови. Виявлено, що число одиниць у фразі для її правильного осмислення не повинне перевищувати семи. Підраховано також, що частота слів з кількістю складів у межах чотирьох складає 90-99 % у різних мовах. Тому краще запам’ятовуються і більший ефект мають ясні короткі фрази, що складаються з коротких слів.

Структурування вхідної інформації не зводиться тільки до групування. воно являє собою складний процес її перетворення, у якому беруть участь образні, мовні і смислові компоненти. У короткотривалій пам’яті відбувається перекодування форми вхідної інформації з образної в мовну. Під кодом розуміють форму представлення інформації. Домінуючим кодом короткотривалої пам’яті є слуховий код. Це значить, що зорові образи людини в короткотривалій пам’яті перекодовуються у звуки мови й у такій формі короткотривала пам’ять ними оперує. Так, наприклад, для запам’ятовування зорово сприйманого номера телефону, ми його звичайно проговорюємо. Слуховий мовний код, однак не є єдиним у короткотривалій пам’яті, тому для кращого запам’ятовування необхідно користуватися всіма трьома – способами зоровими образами, проговорювання і осмисленням матеріалу. Проказування й осмислення матеріалу і є його опосередкування.

Короткотривала пам’ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довготривалої пам’яті. Час зберігання інформації в ній – від 15 до 30 сек. Ця пам’ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткотривалої пам’яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам’яті важливим є вміння структурувати матеріал.

Короткочасна пам’ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.

Особливим видом короткотривалої пам’яті є оперативна пам’ять. Оперативною називається пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці координат військового об’єкта при нанесенні його на карту, передавання сигналів та інформації від одного об’єкта до іншого; виклик оператором міжміського зв’язку абонента для переговорів тощо. Оперативна пам’ять використовується в ході дитячої гри у «зіпсутий телефон».

Довготривала пам’ять практично не обмежена за обсягом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам’яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об’єднується в смислові групи.

Якщо в короткотривалій пам’яті ми живемо, то довготривала пам’ять зберігає знання, які додають зміст нашому безпосередньому існуванню (Р. Соло, 1996). У довготривалій пам’яті зберігаються:

– просторова модель світу, представлена тут у вигляді відвернених структур, які відповідають образам нашого будинку, міста, країни і всієї планети;

– знання про закони, будову світу і властивості об’єктів;

– наші уявлення про людей, самих себе, соціальних норм і життєві цінності;

– моторні навички, наприклад, звукової і письмової мови, одягання, їзди на велосипеді, уміння вирішувати задачі в різних галузях діяльності;

– навички розуміння мови або інтерпретації здобутків живопису, музичних здобутків;

– плани і програми майбутньої діяльності.

Інформація в довготривалій пам’яті організована певним чином. Існує істотна відмінність в організації інформації особистого і відстороненого характеру. У зв’язку з цим було запропоновано навіть говорити про два види довготривалої пам’яті – епізодичний і семантичний.

В епізодичній пам’яті утримуються закодовані події, прив’язані до певного часу, інформація про те, як виглядають ті або інші речі, коли ми їх бачили. У цій пам’яті зберігаються всякого роду автобіографічні дані, наприклад «Влітку 1983 року ми з приятелем їздили на риболовлю». Епізодична довготривала пам’ять містить дані, які залежать від контексту: «Моя дружина надягає золоті сережки, коли до нас приїжджає теща». Всі інші дані позаособистого характеру зберігаються в семантичній пам’яті – це, по-перше, факти і знання, не зв’язані з особистими переживаннями у певному місці і часі, і, по-друге, усе, що нам потрібно для того, щоб користуватися мовою.

Матеріал, який зберігається в цих двох видах довготривалої пам’яті, розрізняється не тільки за своїм характером, але і за схильністю до забування. Епізодична пам’ять знаходиться в стані безперервної зміни, оскільки змінюється особистий досвід, тому інформація в ній легко може стати недоступною, однак вона не зникає зовсім, про що свідчать експерименти Пенфілда, у яких при електричному подразненні асоціативних зон кори в пам’яті пацієнтів виникали давно забуті картини.

Інформація в довготривалій пам’яті зберігається в різних кодах – візуальному, акустичному і семантичному. Домінуючим кодом є семантичний, тобто заснований на смисловому сортуванні матеріалу. Цілком ймовірно, багато зорових образних уявлень є результатом перекодування із семантичного коду у візуальний. Оскільки в символічному, семантичному коді інформація зберігається в узагальненій формі, образи уявлень мають такий узагальнений характер, навіть тоді, коли ми згадуємо про конкретні події.

Час збереження інформації в довготривалій пам’яті необмежений.

За метою діяльності, в яку включено запам’ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам’ять.

Мимовільна пам’ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам’ятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам’яті з’являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам’ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.

Довільна па’мять є продуктом особливої, мнемічної діяльності, спрямованої на запам’ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.