2.2. Фройдизм, психоаналіз

Датою виникнення класичного психоаналізу вважають 1895 р., коли З. Фройд і Й. Брейер почали застосовувати метод катарсису для лікування істерії. Це найбільш відомий за межами психології напрям психологічної науки і практики, який отримав широкий світовий резонанс, справив вплив на різні шари культурного життя людства. Жоден напрям не набув такої гучної популярності за межами психології, як фройдизм, його ідеї впливали на мистецтво, літературу, медицину і інші області науки, пов’язані з людиною. Засновником психоаналізу є З. Фройд (1856–1939). Вперше загальні положення психоаналізу були їм викладені у 1900 р. – у «Тлумаченні сновидінь». На відміну від напрямів психології, презентованих вище, психоаналіз – теоретичне вчення, яке було обумовлене потребами клінічної практики.

Згідно із Фройдом, психіка аж ніяк не співпадає із свідомістю. Свідомість становить лише тонкий шар на поверхні несвідомого. Якщо не досліджувати несвідоме, ніяк не можна збагнути природу психіки. Вчення психоаналізу має три рівня:

• метод дослідження, який спирається на виявлення неусвідомлюваного значення слів, вчинків і продуктів уяви (снів, марень, фантазування) шляхом тлумачення вільних асоціацій;

• психотерапевтичний метод, який спирається на це дослідження;

• сукупність теорій психології і психопатології (теорія дитячої сексуальності тощо), в яких систематизовані дані, отримані психоаналітичним методом дослідження й лікування.

Ключовими термінами психоаналізу є несвідоме – уявлення про те, що існує психічна діяльність, яка суб’єктом не усвідомлюється; опір – ідея про те, що на відношення людини до об’єкту впливає відношення до минулих об’єктів (перш за все тих, що оточували її в дитинстві); лібідо – психічна енергія, джерело якої знаходиться у несвідомому.

На основі багаторічних клінічних спостережень Фройд сформулював психологічну концепцію, відповідно до якої психіка, особистість людини складається з 3-х компонентів, рівнів: «ВОНО», «Я», «НАД-Я». «ВОНО» – несвідома частина психіки, вируючий казан біологічних природжених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних. «ВОНО» насичено сексуальною енергією – «лібідо». Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини – постійна величина. Будучи несвідомим та ірраціональним, «ВОНО» підкоряється принципу задоволення, тобто задоволення і щастя є головні цілі в житті людини. Другий принцип поведінки – гомеостаз – тенденція до збереження зразкової внутрішньої рівноваги.

Рівень «Я» свідомості знаходиться в стані постійного конфлікту з «ВОНО», пригнічуючи сексуальні потяги. На «Я» впливають три сили: «ВОНО», «НАД-Я» і суспільство, яке висуває свої вимоги до людини. «Я» прагне встановити гармонію між ними, підкоряється не принципу задоволення, а принципу «реальності».

«НАД-Я» служить носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль критика, цензора, совісті. Якщо «Я» ухвалить рішення або здійснить дію в догоду «ВОНО», але на противагу «НАД-Я», тоді отримає покарання у вигляді відчуття вини, сорому, докорів совісті. «НАД-Я» не пускає інстинкти в «Я», тоді енергія цих інстинктів сублімується, трансформується, втілюється в інших формах діяльності, які прийнятні для суспільства і людини (творчість, мистецтво, суспільна активність, трудова активність, у формах поведінки: в снах, описках, обмовках, жартах, каламбурах, у вільних асоціаціях, в особливостях забування).

Якщо енергія «лібідо» не знаходить виходу, то в людини виникають психічні хвороби, неврози, істерики, депресія.

Для порятунку від конфлікту між «Я» і «ВОНО» застосовуються засоби психологічного захисту: витіснення, придушення – мимовільне усунення із свідомості недозволених думок, відчуттів, бажань у несвідоме «ВОНО»; проекція – несвідома спроба позбутися нав’язливого бажання, ідеї, приписавши її іншій особі; раціоналізація – несвідома спроба раціоналізувати, обґрунтувати абсурдну ідею.

Становлення психіки у дитини відбувається через подолання Едипового комплексу. В грецькому міфі про царя Едипа, який вбив свого батька і одружився на матері, прихований, на думку Фройда, ключ до нібито одвічно тяжіючого над кожним чоловіком сексуальним комплексом: хлопчик відчуває потяг до матері, сприймаючи батька як суперника, що викликає одночасно і ненависть, і страх, і захоплення. Хлопчик хоче бути схожий на батька, але хоче смерті йому, і тому переживає почуття вини, боїться батька. Боячись кастрації, дитина долає сексуальний потяг до матері, долає Едипів комплекс (до 5–6 років) і у неї виникає «НАД-Я», совість. Особливості сексуального розвитку в дитячому віці визначають характер, особистість дорослої людини, її патології, неврози, життєві проблеми і труднощі.

Фройд сформулював теорію сексуального розвитку. На його думку, сексуальна діяльність починається в період годування грудьми, коли рот немовляти стає ерогенною зоною – зоною задоволення (оральна фаза). З привчанням до туалету, основна увага переміщається спочатку на відчуття, пов’язані з дефекацією (анальна фаза), а пізніше на відчуття з сечовипусканням (уретральна фаза). Нарешті, приблизно у віці 4-х років, ці окремі потяги об’єднуються, починає переважати інтерес до статевих органів, до пеніса (фалічна фаза). Тоді ж розвивається комплекс Едипа (або Електри у дівчаток), суть якого полягає в переважно позитивному відношенні до батька та агресивній поведінці відносно до матері. На думку Фройда, діти розлучаються пізніше з едиповими тенденціями через страх кастрації.

Надмірне захоплення еротичною активністю або, навпаки, конфлікти, заборони або травми, які їй перешкоджають, можуть викликати затримку розвитку лібідо на якійсь стадії. Така затримка при нездатності вирішити едипову ситуацію стає причиною психоневрозів, сексуальних збочень та інших форм психопатології. Фройд і його послідовники розробили докладну динамічну систему, в якій різні емоційні та психосоматичні розлади були співвіднесені із специфічними особливостями розвитку лібідо і дозрівання.

У пізніх роботах Фройд висунув припущення про існування двох категорій інстинктів: тих, які служать цілі збереження життя (інстинкт любові – Ерос) і тих, що протидіють життю і прагнуть повернути його в неорганічний стан (інстинкт смерті – Танатос). При загрозі організму виникає тривога. При справжній тривозі, загроза виходить від конкретного зовнішнього джерела, при невротичній тривозі джерело її невідоме. У дитячому віці тривога виникає в результаті надмірного збудження інстинктів – пізніше вона з’являється в очікуванні небезпеки, а не як реакція на небезпеку. Тривожний сигнал мобілізує заходи захисту, механізми, спрямовані на те, щоб уникнути реальної або вигаданої зовнішньої загрози, або психологічний захист, який нейтралізує підвищене збудження інстинктів. Інстинктивні потяги, які колись, в якихось ситуаціях були неприйнятні, а тому були витіснені із свідомості, пригнічені, сховані в несвідому частину психіки, зберігаються як приховані вогнища збудження і поступово розхитують систему захисту. Отже, неврози розвиваються внаслідок часткової відмови системи захисту. Більш важкий розлад механізмів захисту приводить до психіатричних захворювань (наприклад, шизофренія), яким притаманна значна деформація Его і сприйняття реальності.

При психоаналізі (за Фройдом) стоять завдання: 1) відтворити з даних конкретних проявів, групу сил, які викликають хворобливі патологічні симптоми, небажану неадекватну поведінку людини; 2) реконструювати минулу травматичну подію, звільнити пригнічену енергію і використати її в конструктивних цілях (сублімація), додати цій енергії новий напрям (наприклад, за допомогою аналізу перенесення звільнити спочатку пригнічені дитячі сексуальні потяги – перетворити їх на сексуальність дорослої людини і тим самим дати їм можливість брати участь у розвитку особистості). Мета психоаналітичної терапії, за скромними словами Фройда: «Перство-рити надмірні страждання неврозу в нормальні, звичайні моменти повсякденності».

Недоліком фройдизму є перебільшення ролі сексуальної сфери в житті та психіці людини, яка розуміється в основному як біологічна сексуальна істота, що знаходиться в стані безперервної таємної війни з суспільством. Це примушує пригнічувати сексуальні потяги. Тому навіть його послідовники, неофройдисти, відштовхуючись від основних постулатів Фройда, про несвідомість, пішли у напрямі обмеження ролі сексуальних потягів у поясненні психіки людини.

Несвідоме лише наповнювалося новим змістом. місце нереалізованих сексуальних потягів зайняли колективне несвідоме («архитипи»), прагнення до влади внаслідок відчуття неповноцінності (Адлер), виражене в міфології, релігійній символіці, мистецтві і передане у спадок (К.Г. Юнг), неможливість досягти гармонії з соціальною структурою суспільства і виникаюче при цьому відчуття самотності (Е. Фромм) та інші психоаналітичні механізми відторгнення особистості від суспільства. Отже, людина з позиції фройдизму – суперечлива, початково гріховна, мучиться, невротична і конфліктна істота. Заслуга Фройда полягає в тому, що він привернув увагу вчених до серйозного вивчення несвідомого в психіці, вперше виділив і став вивчати внутрішні конфлікти особистості людини.

Неофройдизм. Цей напрям, засвоївши основні схеми й орієнтації ортодоксального психоаналізу, переглянув базову для нього категорію мотивації. Вирішальна роль була дана впливам соціокультурного середовища та її цінностям.

Вже Адлер прагнув пояснити несвідомі комплекси особистості соціальними чинниками. Намічений ним підхід був розвинутий групою дослідників, яких прийнято об’єднувати під ім’ям неофройдистів. Те, що Фройд відносив за рахунок біології організму, закладених у ньому потягів, ця група пояснювала врощенням індивіда в культуру, яка історично склалася. Ці висновки були зроблені на великому антропологічному матеріалі, який був запозичений при вивченні обрядів і звичаїв племен, далеких від західної цивілізації.

Лідером неофройдизму прийнято рахувати Карен Хорні (1885–1953). Вона, спираючись на психоаналітичну практику, доводила, що всі конфлікти, які виникають у дитинстві, породжуються відносинами дитини з батьками. Саме через характер цих відносин у неї виникає базальне відчуття тривоги, яке відображає безпорадність дитини в потенційно ворожому світі. Невроз – це ніщо інше як реакція на тривожність. Описані Фройдом збочення та агресивні тенденції є не причиною неврозу, а його результатом. Невротична мотивація набуває трьох напрямів: рух до людей як потреба в любові, рух від людей як потреба в незалежності та рух проти людей як потреба у владі (ненависть, яка породжує протест та агресію).

Пояснюючи неврози, їх генезис і механізми розвитку конкретним соціальним контекстом, неофройдисти піддавали критиці капіталістичне суспільство як джерело відчуження особистості (в значенні, доданому цьому терміну Марксом), втрати нею своєї ідентичності, забування свого Я та ін.

Орієнтація на соціокультурні чинники замість біологічних визначила вигляд неофройдизму. При цьому істотну роль у зародженні цього напряму зіграло звернення його лідерів до філософії марксизму. Під знаком цієї філософії складалися теоретичні основи російської психології в радянський період.