Глава 9

БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА

ОСОБИСТОСТІ

9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури

особистості

Біопсихічна підструктура особистості формується з явною перевагою біологічного. Не будемо вдаватися до розкриття всіх можливих формально-логічних зв’язків між поняттями психічне, соціальне й біологічне, які мають місце в історії науки. Відзначимо, що біологічний розвиток індивіда, є початковою умовою його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються в соціальних діях індивіда. Індивід народжується з відповідним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які й виступають в якості основи психологічного розвитку. Вся генетично закріплена система властивостей і механізмів є передумовою подальшого розвитку індивіда, забезпечує універсальну його готовність до розвитку, в т.ч. і до психічного. Біологічна детермінанта діє протягом усього життя індивіда, хоч у різні вікові періоди ця роль різна.

Отож, біопсихічна підструктура особистості утримує властивості, які незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, всієї нервової системи, віку, що виступають підґрунтям психологічного розвитку. Вона також забезпечує зв’язок індивіда з Космосом через дію механізмів надсвідомості.

До біопсихічної підструктури особистості насамперед належать генетичні, вікові й статеві особливості, а також темперамент, задатки й патологічні утворення.

9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості

На психічні особливості людини, її задатки впливають генетичні механізми, вік, її стать.

Генетичні особливості вказують на те, що в процесі розвитку ц життєдіяльності (онтогенезу) особистості в неї виявляється певні генетичні чинники, які впливають на її психіку. Мова йде насамперед про біологічні (анатомо-фізіологічні) чинники розвитку організму та вищої нервової системи людини, її мозку. Так, колір шкіри, волосся та очей, риси обличчя, ріст, вага, чутливість різних аналізаторів, задатки і навіть структура певних участків мозку передаються в спадковість у наслідок дії генів. Отже, перераховані ознаки є психічним, яке впливає на внутрішнє і зовнішнє психічне особистості.

З віком не лише відбуваються фізіологічні зміни в людини, але й психічні.

Психологічний вік – це час індивідуального розвитку людини. Його вивчає вікова психологія, яка визначає такі періоди вікового розвитку людини (згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку):

1) до народження – пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);

2) перед народженням та навколо нього – перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Гроффа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О. Ранку);

3) від народження до 1 року – вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов’язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

4) від 1 до 3 років – період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що ЇЇ пов’язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм – тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);

5) від 3 до 6-7 років – період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов’язують із викликаною походом до школи зміною соціальної, ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);

6) від 6-7 до 10 років – молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);

7) від 10 до 15 років – підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат – статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

8) від 15 до 17 років – рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов’язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу – одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

9) від 17 до 21 року – юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

10) від 21 до 35 років – період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

11) від 35 до 60 років – період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» – сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної – розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття – тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

12) від 60 до 75 років – похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік – мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов’язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

13) від 75 до 90 – старечий вік;

14) вище за 90 – довгожителі.

Кожен вік характеризується зміною внутрішнього психічного особистості, що впливає на її діяльність і поведінку.

Задатки. Задатки – це ті анатомо-фізіологічні особливості людини (її мозку, нервової системи, аналізаторів, кровопостачання та ін.), котрі у неї сформувались до моменту народження.

Задатки є спадковими властивостями периферичного і центрального нервового апарату. Вони виступають суттєвими передумовами здібностей людини, але лише передумовами. Від задатків до здібностей – таким є шлях розвитку особистості. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах, перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності людини, її здібності водночас тією чи іншою мірою становлять продукт діяльності. В цьому проявляється взаємо залежність здібностей людини і її діяльності.

Задатки бувають різних видів. Вони лише надають своєрідності процесу розвитку здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієї категорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи. Інші задатки впливають на змістовий бік здібностей.

Незважаючи на наявність у здібностях загально-психологічного, «родового», вони завжди є суто індивідуальними.