Глава 6

ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ

6.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії

У цій главі ми розглянемо деякі аспекти психічної норми та відхилень від неї, оскільки це важливо для практичної діяльності психологів і педагогів. Викладення матеріалу подано в обробці П.А. М’ясоїда.

Психічні відхилення, як доцільно зауважує П.Я. М’ясоїд, тривалий час не привертали особливої уваги ні психології розвитку, ні патопсихології, яка зосереджувалася на психічній аномалії. Найчастіше вони виявлялися в практичній діяльності педагогів. Власне педагогічна практика висунула питання про відповідний клас таких явищ, як «важкі діти», «відхилення у розвиткові», «педагогічна занедбаність», «делінквентна» (від англ. delinquencу – проступок) поведінка» тощо. Тому відхилення у психічному розвиткові (табл. 6.1.) часом зводилися до делінквентної поведінки, ніж особливого типу психічного розвитку в дитячому віці.

Таблиця 6.1.

Характеристика відхилень у психічному розвитку

(за X. Куеєм)

Типи відхилень	Відхилення
	Прояви	Факти біографії
1	2	3
Порушення поведінки	Неслухняність, руйнівність, деструктивність, запальність, безвідповідальність, нахабство, ревнивість, гнівливість, шаленство, опоганення, нав’язливість, плутаність	Раптові напади, опір авторитету, неадекватне почуття провини, загострена чутливість, сварливість
Порушення особистості	Почуття неповноцінності, розвинена самосвідомість, уникнення спілкування. тривожність, плач, гіперсенситивність, рідка посмішка, депресія, гризіння нігтів, боязливість	Прагнення до усамітнення, сенситивність, несміливість

Продовження таблиці 6.1.

1	2	3
Незрілість	Розсіяність, незграбність, пасивність, марення наяву, млявість, сонливість, нервовий сміх, мастурбація, гризіння предметів, запізніла гра	Нездатність взаємодіяти зі складною дійсністю, втечі з дому, таємні крадіжки, некомпетентність
Асоціальні тенденції	Протиправна поведінка	«Погані» друзі, прогулювання школи, пізнє вкладання спати, відданість вибраним одноліткам, прийняття асоціальними групами, співучасть у крадіжках

Оскільки вияви останнього не вкладаються в закономірності ні нормального (нормативного), ні ненормального (аномального) розвитку, його можна назвати ненормативним.

Випадки ненормативного розвитку значно почастішали на сучасному етапі розвитку цивілізації, чимало чинників якої негативно позначається на психічному здоров’ї підростаючих поколінь. Загалом же, за даними Всесвітньої організації здоров’я, до 20% дітей мають непатологічні (доклінічні, пограничні) форми порушення психічного розвитку.

Ненормативний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.

Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. «des» − від), очевидно, є дефект (від лат. «defectus» − вада) − органічне ураження мозку, спричинене біологічними − генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.

Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний, спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез (табл. 6.2.).

Недорозвинення має місце при ранньому грубому ураженні мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. óλίγος − малий, φρήν − розум) − одна з форм розумової відсталості, відмітною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення − більше, ніж сприйняття, пам’ять, емоції, рух.

Порушений дезонтогенез спричинюється дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia − безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд з переважаючими елементарними судженнями зустрічаються й повноцінні узагальнення.

Дефіцитарний (від лат. «deficit» − не вистачає) дезонтогенез пов’язаний із ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він виступає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. «compensatio» − врівноваження).

На рівні організму − це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда − підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам’ять, у глухих − зорова, пам’ять мовлення жестів. На рівні особистості − комплекс неповноцінності – переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної – компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний і психічно здоровим людям. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота. часткова компенсація якої можлива лише за рахунок застосування спеціальної методики.

Таблиця 6.2.