Глава 1

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки

Вживання слова «психологія» з’явилося у XVI столітті в західноєвропейських текстах від двох давньогрецьких слів: «psyche» (душа) і «logia» (розуміння, знання). Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного життя людей.

У ті часи психологами називали знавців душі, людських пристрастей і характерів. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Наукове ж знання відрізняється від життєвого тим, що воно, спираючись на силу абстракції і загальнолюдського досвіду, відкриває закони. Звичайно, психології за своїми теоретичними досягненнями і практикою зміни життя куди як далеко, наприклад, до точних наук. Психологічні явища надто перевершують, наприклад, фізичні за складністю і можливостями пізнання. Недарма великий фізик Ейнштейн, знайомлячись з дослідами великого психолога Піаже, помітив, що вивчення фізичних проблем – це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

Психологія, щоб стати самостійною наукою, пройшла шлях, який пролягає крізь різні епохи. І лише до середини XIX століття вона з розрізнених знань стала самостійною наукою. Проте в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були повністю позбавлені ознак науковості. Вони прорізалися в надрах інших наук, у тому числі філософії, медицині, природознавстві, в різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково-психологічна думка все більше набирала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет.

Загалом в історії психології, яка займається дослідженням процесу становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення рамок та етапів розвитку психології.

Відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини ХІХ століття (Г. Еббінгауз). Тут розвиток психології поділяється на два етапи: передісторії (до кінця першої половини ХІХ століття) та історії (з другої половини ХІХ століття).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:

- 1-й етап – донаукової (міфологічної) психології – коли панували анімістичні уявлення про душу;

- 2-й етап – філософської психології – коли психологія становила собою частину філософії, об’єднана з нею спільним методом (цей період тривав від античності до ХІХ ст.);

- 3-й етап – власне наукової психології, який починається з другої половини ХІХ ст. (тобто саме тим часом, коли за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов’язують із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого у природничих науках, який дозволив відділитися їй від філософії. Цей підхід на сьогодні є найбільш поширеним. Його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється всій попередній.

Третій підхід – культурологічний – розвиток психологічної науки розглядає у контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем. Згідно останнього підходу, етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами. Внаслідок цього говорять про психологію Міфологічного періоду, психологію Античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Барокко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у ХІХ ст., в якій, до речі, живемо й ми – її назва походить від лат. – «scientia» – наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, оскільки психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робила цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя робила наголос на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до епохи Просвітництва – на мотиваційних, а у ХІХ–ХХ ст. – на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати і в залежності від того, що було її предметом. Власне з цих позицій етапи розвитку психології розглядаються під кутом розуміння її предмету. У цьому випадку доцільно говорити про перший етап, коли психологія розглядається як наука про душу; другий – як наука про свідомість; третій – як наука про поведінку; четвертий – як наука про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.